На совіцькому боці Збруча у 1924-1941 роках серед іншої преси виходила й газета з красномовною назвою «Червоний кордон» (підзаголовок: «Західньо-Подільська селянська ґазета»). Видання залишило по собі неабиякий слід, якщо не в журналістиці, то в літературі.
Зокрема, саме в «ЧК» 3 серпня 1924 року надрукували перший вірш Наталі Забіли «Оксамитними чорними шатами…». Деякий час в ґазеті працював майбутній автор «Тигроловів» Іван Багряний, який теж опублікував у ній свої перші вірші. Заввіділом у «ЧК» певний час працював Володимир Бєляев, відомий талановитою художньою агіткою «Стара Фортеця» (у радянські часи за нею зняли телесеріал). Там ми бачимо і недолугих петлюрівців, і підлих махновців, і агентів британської розвідки, які розбещують комсомольців фокстротом, чарльстоном та іншими західними ідеологічно шкідливими танцями.
Одним із редакторів газети був Лука Паламарчук, згодом міністр закордонних справ УРСР. З «ЧК» пов’язані імена й інших непересічних людей.
Але наразі не про них, а навпаки – про найзвичайнісіньке число «ЧК», від 22 квітня 1926 року. Це теж цікаво: що ж писала щодня совіцька преса і чим жили тоді люди по той бік Збруча (орфографію збережено).
Як і мало бути, перша шпальта присвячена партійно-радянській тематиці. Найперший матеріал – «Наші завдання. До окружного З’їзду Рад». Суть добре зрозуміла з заголовку. Серед головних завдань, у першу чергу – хліборобські: «Кожен клапоть землі мусить бути використаний як найдоцільніше, аби він видав якнайбільше врожаю», а це можливо лише «при допомозі машин – цього двигуна, що знищить старі форми землекористування… Тому питання землевлаштування і буде першим завданням…».
На другому місці – одвічне совіцьке питання, родова пляма соціалізму – товарний дефіцит. З цим завданням совіти так і не впоралися ніколи. Тож з’ізд Рад має вирішити, «як зліквідувати товарний голод, як постачати населення потрібним крамом». Але водночас із вирішенням проблеми товарного дефіциту чомусь ставилося питання про боротьбу проти «приватного торговця», який і вирішував у часи НЕП перше питання… Це як боротися за збільшення швидкості бігунів і водночас ламати їм ноги.
Ну і «революційна законність». Дізнаємося, що в Надзбручанщині 1926 року активно діяли банди грабіжників. Щоправда, «ЧК» цю ситуацію лагідно окреслює евфемізмом «бешкети на дорогах».
Тішить, проте, що боротися з хижацьким вирубуванням лісів закликають одночасно з вирішенням проблеми з паливом. Очевидно, вирубування тоді було дійсно гострою проблемою, бо «нищення лісу З’їзд прирівняє… до чорної контр-революції на господарчому фронті».
Поряд з передз’їздівськими завданнями йде ще одна передовиця – «Пленум Проскурівського Оргпарткому про посівкампанію». Тут теж усе зрозуміло з назви. Незрозуміло, правда, як селяни орали-сіяли-жнивували до того, як Оргпартком почав збирати свої пленуми. До речі, серед цінних вказівок пленуму – «збільшити посіви цукрового буряку».
На першій шпальті можна прочитати і доповідь тов. Чубаря на сесії Центрального Виконавчого Комітету СРСР – «Звіт Уряду Радянської України». Зокрема у розділі «Наша національна політика зміцнює радвладу» можна прочитати таке: «За перших днів революції шовіністи було хотіли відірвати Україну від Росії. Вони хотіли мати самостійну Україну, в якій хазяйнувала б буржуазія… Петлюра підписав договір з Польщею, який віддав Польщі Галичину, Волинь та Поділля. Все це робилося для того, щоби не допустити робітників і селян стати до керма влади»…
З цією частиною виступу цілковито погодилися б і сьогоднішні комуністи, а от за інше затаврували би тов. Чубаря як «правосека»: «Ми проводимо українізацію радапарату. Шістьдесят відсотків газет на Україні виходить українською мовою».
Згадав Чубар і галичан: «Українці Галичини і Чехословаччини, що зараз національно пригноблені, вчаться в нас будувати державу, в якій видатна роля належить селянству».
Національному питанню присвячена також стаття Ф.Фрідмана «Нацмен на Проскурівщині», де йдеться про життя єврейської та польської меншин, зокрема, про роботу національних сільрад: «Треба відмітити, що за короткий період існування національні ради придбали серед населення авторитет, паралізували прояви сіоністського руху, що мали місце по деяких містечках, піднесли на належну висоту активність мас», - ділиться досягненнями Ф.Фрідман.
Друга шпальта присвячена переважно господарчим питанням, корисним порадам, кримінальній хроніці та міжнародним подіям.
Зокрема, у статті «Колоніяльні селяни під ярмом капіталу» розповідається про тяжке життя арабів Африки, які потерпають від ігом французьких колонізаторів, та про звірства японської воєнщини в Кореї. Окремо – новини з фронтів громадянської війни в Китаї.
Тішить око замітка «Різні вісти». Складається вона з двох колонок – «В нас» і, відповідно, «В них». Зрозуміло, що «В нас» йдеться про досягнення радвлади. Наприклад, «при Наркомвнуторзі утворено комісію в справі зниження цін на товари». Натомість «В них» читаємо: «В Буковині, що зараз під Румунією, влада запровадила цілковиту румунізацію українських шкіл. Дітей, що не бажають вчити румунської мови, нещадно б’ють» (виділення редакції «ЧК»).
Третя шпальта розповідає про життя профспілок і комсомолу. Матеріали «з місць» (як рапорти про покращення, так і критика) та корисні поради селянам. Але найбільше вражають ідеологічно правильні ліричні вірші-хокку (хоча автор А.Фертюк, навряд чи коли чув таке слово):
Синіє первоцвіт в просіці лісній –
По пролісках синіє – розлив,
А там під горою, у вир весняний
За плугом пішов колектив.
Втішила й замітка якогось «Сількора» зі села Кугаївці «Охолодіть пустіїв», яку варто процитувати повністю.
«Дійшло кугаївське сество (селянське споживче товариство – «Z») до того, що вже яйцями воювати почало. Робться це ось як:
Заходить селянин до крамниці. Починає йому прикажчик «заговорювати зуби», а в той час його підручні селянинові в кишеню яйця тишком кладуть.
- А чого це ви в кишеню наклали? – питають. І кулаком: раз!...
Счиняється регіт:
- Ого-го! Ви що це в кишеню квочку садите?
- Яєшня!...
Наслідком такої торгівлі селяни від Сества за три милі тікають. І мотузкою не затягнеш їх».
Остання шпальта, як це завжди було характерно для радянської преси, присвячена культурі. В статті «Театр і мистецтво» йдеться про виступ у Кам’янці-Подільському театра Саксаганського: «П.К.Саксаганський є того роду артист-мистець, що свою ролю виконує не лише йдучи за автором, а й придивляється до життя, веде спостереження над життям взагалі й найбільше над життям тих типів, що він їх виводить на сцену…» - пише Ф.Зборовець.
Цікавий репортаж і про суд над бандою Тріски, Карасевича та Міщука, яка промишляла збройними грабунками населення та конокрадством. Веселим було життя на Поділлі у 1920-ті…
Але найбільше здивування викликає маленька, в одне речення, заміточка «Буде чисто на тротуарах», де читаємо: «З приводу замітки «Міліція спить» розшук повідомляє, що начальником Чемировецького району міліції вжито заходів до очистки тротуарів у містечкові».
Тут абсолютно незрозуміло, що має міліція до прибирання вулиць? Невже після критичної замітки чемировецькі мєнти почали масово хапати хуліганів і засуджувати їх на 15 діб?
11.06.2014