На Поділлю.

Майже що дня українські табори в Польщі збільшуються новими втікачами з окупованої України. Найбільше, звичайно, тікає з Кам'янця Подільського та прикордонної смуги. Всі вони приносять з собою той фактичний матеріял, який виразно малює життя під совітською владою на Україні. Коли порівняєш його, то частина з нього є суперечлива і ріжноманітна, але єсть і такі відомості, які стверджуються цілою низкою певних особ і через те такі відомости можна вважати певними. Нижче ми й поділимось тими відомостями про життя на Поділлі, які не викликають у нас ніякого сумніву.

15-го листопаду минулого року — як тільки большевики ввійшли до Кам'янця — частина з них направилась за міст, а частина до українського державного Універсітету. Коли у швейцара запитали — хто тут найстарший, то він одвів большевиків до професора Гаєвського. Дружина Гаєвського в цей час ховала як раз де-які речі. У професора зараз же було зроблено трус і всі речі, звичайно, були забрані; взяли також і трохи грошей.

В перші дні ніхто з універсітетських заарештованим не був. Університетським Комісаром спочатку був Березін, але в скорім часі його замінив Мізенін молодший. Потім цього останнього було заарештовано за те, що у будинку універсітету найшли контр-революційні речі", а саме: архів Військового Міністерства Української Народньої Республіки. Але Мізенина потім все таки випустили. Пізніше приїхав і обняв Комісарство Волянський.

Перед цим в Універсітеті було зроблено повальний трус, причому було розграбовано помешкання професора Огієнка і вивезено з Універсітета деякі речі; які саме — встановити не удалося. Згодом був заарештований і ніби-то вивезений до Харькова бухгальтер Універсітету п. Величко. Обвинувачували його — в спекуляції.

Треба зазначити, що під спекуляцією в умовинах совітського існування можна підвести все: починаючи від продажу "на предмет пропитанія" власних річей і кінчаючи обнаруженням у вас більше 10.000 української валюти. Волянський, між иншим, привіз дозвіл на відкриття медичного факультету.

Ходять чутки про те, що Універсітет збіраються перевести до Винниці, але Волянський бореться за те, щоби Універсітет залишити в Кам'янці. Що торкається инших шкіл, то всі вони перетворені в совітські.

Становище вчительства надзвичайно тяжке і все воно дуже бідує. Шести тисяч місячного утримання радянською валютою — бодай чи вистарчить на задоволення потреб одного дня.

Духовна Семинарія закрита і там росташована 7-а Совітська Школа.

В перший же день свого приходу до Кам'янця большевики з'явилися до помешкання панотця Ждановича і певно, що коли б він не догадався раніше та не втік, то його було б заарештовано. Відомий чорносотений Епископ Пимен до Кам'янця не приїхав, а залишився у Проскурові. Живеться йому гарно, бо окружне духовенство приносить йому не тільки їжу, але, навіть, і самогон. В кам'янецькій газеті "Большевик" був надрукований допис з Проскурова, в якому дописувач малював сцену — як епископ Пимен в оточенню духовенства упивався "питіями і обильними яствами", а три тощих червоноармейця дивились на це та ковтали слини. Епископу Пимену було запропоновано повернутись до Кам'янця, але Церковна Рада чомусь встановила звязок з Пименом. Останній вимагав, аби вона закрилася, і Рада, здається, погодилась. Але є відомости, що вона знову буде зібрана і буде продовжувати свою працю. Треба гадати, що Пимен думає в Проскурові обоснуватись більш-менш серьезно, бо виписав туди архієрейське облачення.

Священики, які були звільнені при українській владі, знову повертаються на свої місця. В самі останні дні епископом Пименом розіслана анкета, в якій маються такі питання:

1. А не служили-ли ви на малорусскомъ язык? 2. А не подчинились-ли вы требованію Петлюровской власти об украинизаціи церкви? 3. А не подчинились-ли вы требованію Петлюровской власти про непризнаніе Патріарха московскаго и всея Россіи?" — Духовенство мало зібратися і дати на цю анкету рішучу відповідь. Вислані з Кам'янця: батюшка з Польських фільварків, Архіепископ Валеріян, і відома по своїй "енерґійній" церковній діяльности — матушка, знову повернулись до Кам'янця. Але поводження їх зовсім змінилося.

Може чому небудь навчили їх практичні уроки, а може вплинуло й що инше.

У енерґійної матушки й у батюшки з Польських фільварків були зроблені труси і забрані де-які золоті та цінні речі. Архіепископ Валеріян — той прямо каже: "Хай вони заводять — чи мову, чи вимову, аби мене не займали." В Олександро-Нєвській церкви служба Божа провадиться як і провадилась. В Соборі служба провадиться українською мовою.

Большевиками були переведені загальні труси в церквах, костелах і сінаґоґах. Пожива була величезна: так в Миколаївській церкві найшли — скриньки та шуби, в Архієрейській — простині та сорочки, в Армянському костелі — багато срібніх та золотих річей, багато килимів та ріжної валюти: миколаївської, австрійської та української, на вагу більше пуда. Крім того відтіля було вивезено більше семи підвод иншого майна та річей; в еврейських сінаґоґах забрано срібні підсвішники; найдена валюта, шкіра, сукно та инше. Трус переводився назвичайно уважно, бо більшість найденого була схована під підлогою.

З панотців ніхто не постраждав, крім панотця Сіцінського, у якого був переведений трус і якого знову пограбували. Це дуже вплинуло на здоровля матушки і вона лежить зараз тяжко хвора.

На чолі Кам'янця спочатку стояв Ревком, а потім його було реорґанізовано в Ісполком при Совдепі, який було скликано на підставі большевицьких виборів. Від учительства в Совдеп, між иншим, пройшла відома українська діячка п. Русова. В Ревкомі називають Новикова та Колодрубського. Деякий час на чолі Ревкома стояв Українець Шеулко, але потім членами Чрезвичайної Комісії у нього було зроблено трус і сам Шеулко був заарештований. При арешті у Голови Ревкома забрано багато закордонної валюти. Обвинувачували його: 1. в тому, що він ніби-то тримав звязок з Урядом Петлюри і 2. в тому, що він мав намір втікти за кордон.

Варто, між иншим, відмітити, що в останній час велика кількість відомих комуністів ліквідує свої особисті справи і тікає за кордон.

Діловодство провадиться українською мовою. Видано навіть з цього приводу відповідного декрета, але декрет цей виконується не дуже рішуче. Об'яви та відозви вивішуються по українські.

Війська в самому Кам'янці майже немає. Є не дуже числена охорона — не більше 200 чоловік. Треба відмітити, що у військові помітна певна дісціпліна. Червоноармійці живуть неважно, пайок отримують мізерний: похльобка, та два фунти хліба, але їсти його не можливо.

Базарів немає. Склепи зачинені і купується все з під поли. Ходять переважно українські гроші, беруть також миколаївські і польські, але не так охоче, бо на них немає сталого курсу. Останнє пояснюється тим, що біржі фактично немає, вона не існує. Різноманітність грошевого курсу найкраще виявляється в цінах на продукти (на українські — на совітські):

фунт хліба 500 карб. — 1000 рубл.

фунт масла 2–3000 карб. — 6000 карб.

фунт мила 2000 карб. — 14 000 карб.

Курка 2000 карб. — 30 000 карб.

В перші часи після свого приходу большевики майже не робили на селах ніяких поборів. В останні часи становище цілком змінилося і головна увага комуністичною владою перенесена з міста на село. Цим, мабуть, і пояснюється те полегшення життя, яке в останній час починає відчуватися у місті. В даний мент большевиками розробляється детальний плян натуральних поборів з села, а поки що ці побори переводяться окремими відділами, Ревкомами та Комісарами. Побори ці носять самий ріжноманитний характер — в залежности від смаку того чи иншого Ревкому або Комісара. Так наприклад на деякі села накладувався обов'язок прислати в Ревком 40.000 яєць, 5 пудів куриного мяса, декілька пудів гусиного жиру, 3 пуди хріну і навіть голубиного мяса. В звязку з невиконанням тих чи инших натуральних податків большевиками надсилаються карні загони.

7-го лютого було видано декрета про те, щоби зносили всі музикальні приладдя та зареґістрували швейні машини. За невиконання наказа загрожується жорстокими карами. Передають також про видання наказа, згідно якому можна залишити тільки по одній парі спальних приналежностей на дві особи.

Спочатку були мобілізовані від 20 до 25-ти років, потім мобілізація була переведена до 45-ти років і підготовча праця провадиться до переведення мобілізації до 60-ти років. Мобілізовані вивозяться переважно на Мурман та на Північні кордони Росії. Не вважаючи на репресії та жорстокі кари, дезертирство, особливо серед мобілізованих, розвинено надзвичайно. Були випадки, коли мобілізованих, згуртованих в цілі ешалони, по залізниці направляли на Північ, але по дорозі росповсюджувалась чутка, що українським військом занятий Жванець або Скала і весь ешалон розбігався. Для ловлі дезертирів маються окремі загони, які посилаються на села і часто займаються грабунками. З 7-го на 8-е лютого такий отряд було послано до села Зеленча. Настрій у всіх виразно противо-большевицький. Всі чекають і певні в тому, що незабаром мають прийти Українці. Перед Різдвяними святами в Кам'янці уперто казали про те, що українське військо має заняти Кам'янець на перший день свята, потім теж саме казали про Водохрестя, потім цей термін знову було перенесено. І коли хто збірався тікати, то знайомі здивовано запитували: "Нащо це робити, коли швидко прийдуть наші".

Становище своє самі большевики не вважають міцним. В інстітуціях все приготовлено на випадок хуткої евакуації.

Між 9. і 12. лютим кам'янецькі комуністи пережили три неспокійних ночі. Було видано наказ про те, аби всі були на варті і вартували зі зброєю в руках. Коли запитували у комуністів — чим пояснюється таке напруження і чого власне треба чекати, вони відповідали:

— Ми боємося не Петлюровців, не антібольшевиків, ми боїмося самих себе.

В інтімних розмовах вони розсказували, що ніби-то з самих большевиків виділилася ґрупа в 20 кіннотчиків, яка ніби-то по ночах робить нальоти і вирізує виключно комуністів. Орудує ця ґрупа під назвою чорної маски. Крім неї є ще де-кілька ґруп, але менших.

Однією з таких ґруп вирізані всі чекисти з могильовської Чрезвичайної Комісії.

З повстанців, які орудують на Поділлю, називають Отамана Чорного — в районі Жмеринки.

Передають також про зворушення на Волині. Жінка відомого українського діяча, яка приїхала з Харьківщини, оповідає, що всюди, де їй доводилось тільки проїздити, населення чекає приходу українського війська.

Арешти, труси й розстріли не припиняються. Так, перед Різдвом було оголошено список, в якому було вміщено 85 розстріляних, на Водохрестя — 45 і передавали, що готується новий список, але він ще не опублікований. Характерно, що єврейське населення тепер більш террорізоване, ніж українське. Серед розстріляних багато Євреїв. Більшість з них розстріляна або за спекуляцію, або за допомогу та звязок з повстаннями. У всіх аптеках були переведені труси і, між иншим, арештовано аптекаря Шрага, але йому пощастило втікти. В Кам'янці не залишилось ні одного лікаря, за винятком декількох жінок, які живуть там при своїх чоловіках; повтікали також і всі фармацевти. Взагалі Кам'янець замер. Втікло з нього більше половини всього населення.

З 7-го на 8-е лютого до Кам'янця приїхав Петровський та Затонський, але останній не як наукова сила, а як особоуповноважений по боротьбі з повстаннями. Це страшенно відбилося на настроях мирного населення, бо сподіваються, що з їх приїздом террор та репресії значно збільшуться.

Спостерігається цікаве явище: В той час, коли українське населення або зовсім не йде на мобілізації, то в балачках з Росіянами виявляється, що вони навпаки демобілізації бояться. Пояснюється це повною господарською руїною та голодівкою в Росії. Як не тяжко буває червоноармійцям на Україні, який мізерний пайок їм не видається, але все ж таки їм у військові живеться значно краще, ніж звичайним мешканцям етноґрафичної Росії.

Всі на Україні переконані в тому, що большевикам не втриматись. Крім того, що на весну сподіваються приходу української влади, всі готуються й чекають весною великого повстання. Цим почасти пояснюється полохливість большевиків і тяга відповідальних та найбільш обережних комуністів за межі совітських республік.

Майже всі вони запасаються пашпортами та закордонною валютою.

[Воля, 12.03.1921]