— Ви були на відчиті Антонюка?
— Ні. Нажаль не міг.
— То направду жалуйте. Дійсно жалуйте. Не бути на такім відчиті — велика страта.
— Що ви кажете!? Такий був добрий?
— Добрий!... То мало, то дуже мало. Добрих відчитів у нас щоправда не так багато, але все таки досить. В кожному разі раз на місяць трапляється. Той відчит був не добрий, а знаменитий!
— Десь певно саля тріщала!?
— Уявіть собі, що ні. В нас люди не мають за ґрейцар нюху. На якусь непотрібну балаканину збіжиться пів Львова, а на дійсно вартісний реферат, на якім можна чогось навчитися — прийде кільканацятеро і з тих половина ще спізниться.
— Ей пані, маю вражіння, що ви за гостро судите!
— Ні, мій пане, зовсім ні. Скоріше за лагідно.
— Але вертаючи до реферату Антонюка...
— Власне. Кажу вам, то не був реферат, то був духовий бенкет! Ми всі перемінилися в слух. Спершу ще пару пізних Іванів трохи перешкоджували, але пізніше — хоч мак сій.
— Бодай це нагородило прелєґента. Знаю з досвіду, як то прикро, коли на салі цілі ряди порожніх крісел, а з другої сторони, як це приємно, коли авдиторія слухає уважно реферату. А була після цього дискусія?
— Яка може бути після такого реферату дискусія?! Забирали люди голос, чому ні, між іншим я також, але не на те, щоби спорити з прелєґентом. Усе було таке ясне, таке льоґічне, так поставлене, що лишалось хіба висловити найбільшу похвалу і подякувати прелєґентові за його направду, дійсно чудовий, небуденний відчит.
— Щож так захоплювало в рефераті?
— Все! Від "а" до "я". То не були слова, то були перли. Кажу вам на протязі години сипав перли за перлами, аж дух запирало. Такого реферату я вже давно не чула і либонь не так скоро почую.
— А я, признаюся, давно не чув таких суперлятивів на чийсь реферат. Вибачте, а яка була тема реферату?
— То ви навіть цього не знаєте?
— Стидно мені, але далебі не пригадую собі.
— Тема!... Ну... Загалом про ріжні справи в нас і в інших народів. Але як це все було сказане, яка дикція, як збудоване!
— Добре, добре. Але про які саме справи?
— Реферат охоплював цілу низку ріжних питань, проблєм і загалом торкнувся найбільш дразливих, що так скажу словами прелєґента, "невральґічних пунктів національної структури."
— А все таки цікаво, які це ті пункти?
— Ну... Загалом. Чиж ви не знаєте нашого життя, нашого — так би сказати словами прелєґента — "хмарного і зле початого будня..." Загалом, він це чудово обхопив, оформив...
— А який був наголовок реферату?
— Наголовок... ну... щось... зараз.. На кожний спосіб щось з політики. Але кажу вам, це було щось такого... (і т. д.).
[Діло]
04.06.1939