Реферат на зборах 13. с. м. в "Українській Бесїдї" у Львові.
І. Попри многі инші, дуже великі нещастя, які теперішна війна нанесла вже дотепер нашому народови, одним без сумнїву з найбільших є масове сирітство зі всїми наслїдками, які воно з конечности за собою потягне.
Нема вправдї покищо статистики, яка би цифрами промовила до нашого переконаня, але вже на основі тих даних, про котрі довідуємось з дневників, — як на пр. що між 40.000 населеня, евакуованого зі східної Галичини до західної, находить ся аж 17.000 дїтий в крайній нуждї; [видалено цензурою] число сиріт і занедбаних дїтий зросте в сотки тисяч!
Що їх чекає?
Більшій части тих дїтий грозить рішучо небезпека смерти з причини незвичайно тяжких обставин, особливо по містах, а се: через брак поживи, одежі, через зимну і мокру хату; не забуваймо, що се орґанїзми, які що-йно розвивають ся, і є вони вже третий рік без молока, без хлїба, каші і ин. поживних артикулів, а при тім виставлені на студїнь.
[Видалено цензурою] Річ ясна, що серед таких обставин більша половина дїтий не є в силії видержати. [Видалено цензурою]
Я лишаю на разї на боцї другий важний момент, т. є повне занедбанє духового вихованя у дїтий в часї війни, се, що дїти, не маючи нїякої опіки, або тільки опіку слабої матери, дичіють в застрашаючий спосіб, — а хочу звернути увагу тільки на чисто фізичне житє і кажу, що нашому народови, більше чим кождому иншому в Галичинї грозить страшна депопулязація і деґенерація. [Видалено цензурою]
Ся велика небезпека є для нас ще о стільки небезпечнїйшою, що ми її на жаль не бачимо і не доцінюємо належно її розмірів і наслїдків, — а вона таки істнує, зближаєть до нас, і то з такою зелїзною, невідкличною конечностю, що навіть при найбільшім напруженю сил зможемо її тільки зменшити, але зовсїм її усунути не потрафимо.
Кажу — при найбільшім напруженні сил — т. зн. маю на думцї таку акцію, до якої станув би весь наш зopієнтований загал і доложив всїх сил, щоби зменшити то нещастє, яке висить над нами.
Тимчасом такої акції у нас цїлком не видко, а що найсумнїйше, то ся обставина, що мало є людий, які взагалї інтересують ся сею справою.
Щож зроблено доси у нас в напрямі опіки над дїтьми?
В грудни 1915 р. отворено у Львові заходом невеликого гуртка людий сирітський захист ім. митр. Шептицького і поміщено в нїм дотепер 200 сиріт.
В три місяцї пізнїйше повстала така сама інституція в Перемишли і пригорнула дотепер около 300 сиріт.
Правда — праця сих двох комітетів заслугує на повне признанє і наша суспільність може бути вдячною тим людям, що вже другий рік жертвують свої труди для загальної справи.
Однак все те, що доси зроблено, є тільки дрібною частиною тої працї, яка повинна і мусить бути зробленою, коли депопуляція і деґенерація не має прибрати прямо катастрофальних для нашого народа розмірів.
Д-р С. Витвицкий, мабуть одинокий, що з поза комітету забрав 1. с. м. в "Дїлї' прилюдно голос в справі сиріт, каже дуже слушно, що "стільки України, скільки Українцїв". Так, на нїщо не придадуть ся всї концепції наших полїтиків, даремними будуть всї жертви житя і крови наших героїв, шкода говорити про економічну відбудову краю, як не буде для кого його відбудовувати, — як зпід наших ніг усуваєть ся фундамент народної будївлї!
Коли горить хата, то прецїнь ратуємо з неї в першій мірі найцїннїйше дочасне добро, т. є. житє людське, а доперва відтак добро матеріяльне.
Чомуж суспільність наша не бачить того, що тепер горить наша народна хата і що з тої пожежу треба насамперед ратувати житє людське, бо тільки тодї буде з ким і для кого зачинати кожду иншу працю. Се клич ратованя людського житя є нинї моральним приказом нашої народної совісти і ми відповімо за него перед Богом, історією і народом!
Се праця того рода, що: 1) не сьміє бути не зробленою, 2) не можемо допустити до сего, щоби хто инший нас в тім виручив.
Уважаю за річ злишну наводити мотиви до тих обох речень, бо маю честь промовляти до самих інтелїґентних слухачів, які добре мене розуміють.
Длятого — щоби не гаїти часу — переходжу до властивої річи, т. є. як повинна би виглядати така наша краєва орґанїзація.
В цвітни 1916 р. звиджував я деякі нїмецькі захисти у Відни і коло Відня; при сїй нагодї був я в Zentralstelle für Kinderschutz und jugendfürsorge, яку отворено мабуть ще перед 10 лїтами при мін. внутр. спр., і якої управителем є тепер мінїст. секр. д-р Лєдерер, а вкінци старав ся також пізнати орґанїзацію Мilitäг- Witwen- und Waisenfond, якого предсїдателем б. мінїстер ґр. Вікенбурґ.
З розмови з обома тими панами зрозумів я, що центральні власти будуть субвенціонувати акцію опіки над дїтьми в поодиноких краях, але хотять мати до дїла тільки з краєвою репрезентацією, а не з поодинокими, льокальними захистами.
Річ впрочім зовсїм зрозуміла.
Звідти поїхав я до Берна на Mopaвії, де опікою над дїтьми займається окреме товариство на статутах під назвою: "Deutsche Landeskommassion für Kinderschutz und jugendfürsorge in Mähren; душею сего товариства є його секретарка п-на Марґарета Роллєр, б. учит. школи видїл., про яку вже у Відни говорено менї, що се ein werblіcher Apostel.
Вона зрезиґнувала з учит. посади, бо їй в школї було за тїсно, не могла позбулась гадки, що рівночасно, коли вона учить в клясї яких 50 дїтий, гинуть в краю без опіки тисячі дїтвори її дорогого народа.
Отже покинула школу і посвятилась орґанїзаційній працї для цїлого краю.
Ся панї представила менї дуже ввічливо в головних начерках суть роботи товариства, його орґанїзацію і дотеперішні успіхи.
А коли відтак оглянув я ще міський уряд опіки над дїтьми і побачив, як там знають про кожду нїмецьку дитину, в чиїх вона руках і що з нею дїєсь, то менї отворились очи і я зрозумів, що ми під тим зглядом находимось о добрих 25 лїт позаду за Нїмцями, та що нема пильнїйшої, більше реальної і богатшої в успіх полїтики, як взятись нам безпроволочно до такої самої працї для нашого народа.
Для поясненя скажу наперед, що на Моравії живе 70% Чехів, а тільки 30% Нїмцїв, отже Нїмцї мусять уживати великого вкладу енерґії, щоби устоятись перед чеським заливом, — і саме длятого їx тамошна орґанїзація і ті способи, якими вони боронять себе перед счехизованєм, надають ся найкрасше для нас до наслїдованя. Зараз по поворотї з Берна виготовив я 7 мая 1916 р. загальний начерк такої орґанїзації для нас, розіслав всїм членам "Укр. епарх. Ком. опіки над воєн. спр." у Львові і деяким особам з поза Комітету.
Дотичне моє внесенє звучало так:
"Ходить о те, щоби обняти пляновою і систематичною опікою всї ті українські дїти в Галичинї (сироти, неправесні, занедбані, убогі і хорі), котрі такої опіки конче потребують, без неї можуть або передчасно умерти, або одержати лихе вихованє, або виховатись не для свого народа.
(Конець буде).
[Дїло, 18.02.1917]
II. Що така пляново зорґанїзована опіка над дїтьми цїлого краю від хвилї їх уродженя аж до повного вихованя є в практицї можливою до переведеня, о тім поучує нас дїяльність того рода товариств в Нїмеччинї і Чехії, а особливо світла і прямо взірцева орґанїзація, яку перевела берненська "Deutsche Landeskommassion für Kinderschutz und jugendfürsorge in Mähren". На взір ceї нїмецької орґанїзації пропоную, щоби по мисли закона з 15. падолиста 1867, В. з. д. 134, повстала як найскорше у Львові:
І.
"Українська краєва комісія опіки над дїтьми і молодїжю" в Галичинї, якої задачею, як централї, булоб:
1) переведенє плянової орґанїзації опіки над дїтьми в цїлім краю, 2) заступати справу перед властями, 3) звязь з інституціями, котрі займають ся дїтьми і молодїжю, 4) ширити ідею плеканя дитини і давати почин до всего, що стремить до сеї цїли, 5) устроювати фахові курси, брати участь в конґресах, слати меморіяли і т. д., 6) удїлювати потрібних в тій области порад і пояснень*).
Відки взяти на сю цїль гроший? Поминаю сю обставину, що на час війни і через рік по війнї буде правительство давати гроші на воєнні сироти, беру тільки нормальні часи І наводжу на разї ось що: 1) членські вкладки, 2) сотикові тижневі збірки між укр. молодїжю всїх шкіл в Галичинї, 3) збірка в краю в день дитини, 4) участь в доходах зі Staatswohltatigketsоfferie, 5) записи, 6) евент. збірка в Америцї, 7) підмоги державні і краєві.
Ся краєва комісія покликує до житя в кождім судовім повітї;
ІІ.
Повітову Комісію опіки над дїтьми і молодїжю (як філїю централї).
Ся знов має обовязок:
1) постаратись о постійного заводового опікуна для дїтий дотичного округа,
2) давати безплатну лїкарську поміч убогим новородкам і пораду матерям,
3) дїти позбавлені родительської опіки примістити при відповідних родинах, зглядно в істнуючих закладах, та наглядати над їх вихованєм (при помочи пань і вишколених до ceгo плекарок),
4) правна поміч при спорах о алїментацію і других важних случаях,
5) приміщувати старші дїти в таких місцях (заводових школах, торговлї або ремеслї), щоби здобули собі на будуче можність заробкованя,
6) контакт з сирітським судією,
7) здавати звіти краєвій Комісії і виконувати її зарядженя.
Щоби уможливити собі переведенє орґанїзації цїлого округа судового, засновує повітова комісія в кождій громадї:
III.
Місцевий віддїл опіки над дїтьми і молодїжю.
Яка його задача в громадї?
1) Має в евіденцїї всї дїти тої місцевости, котрих доля позбавила родичів, або котрі не одержують належного вихованя,
2) наглядає над тим, чи опікуни сповняють свій обовязок, евентуально вносить до суду (через Повітову Комісію) о зміну опікуна і пропонує кандидата,
3) дбає, щоби не змарнувалась анї одна дитина в громадї, для того приміщує сироти по відповідних родинах, або через Повітову Комісію в закладах,
4) в дотичній громадї є орґаном виконуючим Повітової Комісії, якій предкладає письменний звіт.
Розумієть ся само собою, що се тільки дуже загальний, отже недокладний нарис сеї орґанїзації; хочу через те подати тільки основну думку, а викінченє її і вигладженє в подробицях відповідно до наших обставин і часу належати буде до тих осіб, яких покличемо до її переведеня. Замічаю, що при Повітових Комісїях отворить ся чудове поле до соціяльної працї для наших пань, які злучені в окремих до того секціях, можуть стати для убогих материй і дуже часто непровинено унещасливлених дївчат правдивим благословенєм через: пораду, поміч і опіку в часї тяжи, слабости, відтак кормленя і вихованя дитини.
Вірю сильно, що через таку плянову працю зредукуєть ся новородків смертність при найменше о 20%, яку спричинює тепер головно: нужда, темнота, брак розумної поради, а часто зла воля; збільшимо приріст населеня нашого, виховаємо нове поколїнє здорове фізично і духово, а через те позискаємо також вплив на старших.
З огляду на се, що:
1) теперішна хвиля і тисячі нещасливих дїтий просто розпучливо кличуть нас до такої працї,
2) правительственні круги є тепер схильні більше чим коли инодї підперти матеріяльно і морально таку орґанїзацію, яка лежить також в добре зрозумілім інтересї держави (збільшимо податкову спроможність і число рекрута), вношу, щоби справу сю трактувати як наглячу".
Так пропонував я перед 10 місяцями.
На жаль, тодїшний мій голос не найшов послуху, не загрів нїкого і я відійшов з нїчим, однак в глубокім пересвідченю, що до ceгo предмету таки вернемо невдовзї, бо обставини приневолять нас до ceгo.
Тимчасом праця oбoх епарх. Комітетів опіки над воєнними сиротами йде вправдї дальше, львівський Комітет опікуєть ся своїм захистом, а перемиський знов своїм (в послїднім часї перетворив ся навіть в товариство на статутах), але не було у нас і нема такого тїла, яке на основі обовязуючих законів мало би право і титул заступати всї укр. дїти в краю та журитись ними.
Саме в тім лежить головна недостача наших дотеперішних заходів на сїй области. Як батько в родинї має на основі природного права титул і обовязок заступати у всїм свою дитину і не сміє нїхто відібрати йому сего права, хиба що з власної вини став ся до него неспосібним, — так само кождий нарід має природне право і моральний обовязок занятись своїми сиротами і занедбаними дїтьми та не чекати, щоби чужі його в тім виручили. Наріканя на винародовленє і спізнені протести свідчать не тільки про чуже душехватство, але також про нашу незрілість і нездарність!
Або є в нас житєві засоби і потрафимо устоятись в сїмї народів в самостійнім бутї, або коли не чуємо в собі вже сили чи охоти до працї над собою, в такім разі спускаймось на дно!
Вкінци для докладности додам ще, що оба згадані комітети при висших судах краєвих, львівський і краківський, перетворились в послїдних трьох місяцях в товариства на статутах; важне також знати, що на домаганє Команди міста рішила управа міста Львова завести у себе Уряд опіки над дїтьми з заводовим опікуном, а крім того, коли не помиляюсь, дістало місто Львів від правительства 2 мілїони на докінченє будови величавого будинку для сиріт при вул. Кадетскій, в якім будуть з уряду поміщувати кожду дитину, яка не буде мати належної опіки. Випадало би отже і нам рішитись, чи самі займемось своїми дїтьми, чи волимо, щоби другі се за нас зробили?
Думаю, що в тім зглядї не повинно бути між нами двох гадок. Длятого вношу сим разом вже з уповажненя "Укр. епарх. Комітету опіки над сиротами" у Львові, — щоби Світлі Збори зволили:
1) порішити, що справа зорґанїзованя краєвої опіки над українськими дїтьми і молодїжю в Галичинї є необхідно конечною,
2) покликати окрему орґанїзаційну комісію, яка би занялась безпроволочно виготовленєм статута і введенєм такого товариства в найкоротшім часї в житє.
*) Значить, централя мала би дві головні задачі: орґанїзацію і peпрезентацію. Як виглядає в практицї брак такої краєвої репрезентації у нас, поясню бодай приміром з послїдних місяців. Зі збірки тижня "Червоного Хреста" призначено на убогі дїти в Галичинї квоту щось понад 333.000 К; що не було нїяких инших орґанїзацій опіки над дїтьми в Галичинї, які мали би право назватись краєвими, тільки т. зв. "Wschodnio-galicyjski Komitet krajowy ochrony dzieci i pleczy nad młodzieźa" при президії ц. к. висшого Суду краєвого у Львові і такий самий при президії висшого Суду краєвого в Кракові для західної Галичини, длятого віденська централя "Червоного Хреста" виплатила цїлу появисшу суму на їх руки; з того припало 170.000 К. для сxіднoї Галичини. В падолистї мав львівський комітет засїданє, на якім роздїлювано з сеї квоти підмоги тим товариствам і комітетам, що займають ся опікою над дїтьми, при чім на українські цїли признано 31.500 К!
[Дїло, 20.02.1917]
20.02.1917