Що нового?

Коли їду до Черча, то все думаю по дорозі: що там є нового. Хто як хто, алe директори Черча, здається, одинокі в Галичині не попадають у клопіт, коли їx запитати: "Що нового?" Адже кожного року, мало! кожного місяця можуть сказати про якісь новості. То новий ґанок коло палатки, то сходи коло ґанку, то нові квітники коло стежки, то нова стежка коло квітників. А час до часу новий будинок чи то самого живця, чи приватна вілля коло нього.

Цього року новостей стільки, що всім, хто запитає директора живця: що нового, раджу відразу сідати, бо буде довга відповідь. Самі нові лазнички заберуть чверть години, a вигляд, а розклад, а уліпшення, а вигоди, а кошти. Потім два "дефіля". Одно "дефілє" коло лазничок, друге збоку, а обидва гарно висипані. Потім тротуари. Небагато їx покищо, але як на один рік, то досить. Тішаться ними перші черчанські лікуванці і залюбки топчуть їх то сюди то туди, що дуже добре впливає на їx стан здоровля (лікуванців, не хідників).

Хоч пора ще передсезонова, а веремя незанадто ласкаве, але лікуванців у Черчі вже багато. Це люди, що хочуть відбути лікування перед жнивами і в якнайбільшій тиші. Тому не гризуться дощем і холодом (це опізнює жнива!) та не банують за музикою і ширшим товариством. Їм вистачає боровина, сірка і тим подібні мінеральні води. Ходять поважно, говорять півголосом, усміхаються півгубком.

Час до часу влетить у цю спокійну атмосферу якийсь вітер зі Львова, чи з Рогатина, наробить трохи шуму, але це тільки малий епізод. Потім залягає знову спокійна атмосфера передсезонового сезону.

Назагал люди з такої атмосфери вдоволені, вони-ж умисно вибирали такий час. Згрижений і прибитий є тільки бриджіст, бо до неділі не міг собі ніяк склеїти партії і робив вражіння круглої сироти. Як воно не дивно, але на 140 лікуванців не було більше партнерів. Щойно від неділі справа помітно поправилася і є надія, що поправиться не тільки міна "сироти", але й його здоровний стан, бо "психічне наставлення" — як каже директор — це один з важних складників боровини.

Довкола палатки та інших будників живця правдивий ліс дерев. Кожне з них має свою історію, малошо не своє імя, стільки вони грошей і труду коштували. Примусити щонебудь рости на боровиннім ґрунті це неабияка штука.

В цьому напрямі усвідомляють старі бувальці новиків.

— Дивіться, як та смерічка знаменито розвивається!

— Велика річ! У нас таких смерічок цілий бір.

— Так-так, мій пане, але не тут. Возьмім наприклад отсю берізку. Памятаю, скільки з нею було мороки. Три рази її пересаджували, а доглядали, а землі підсипували. Думаєте — отак посадили і вже!?...

Віллі довкола живця вимиті, зачесані, причепурені чекають на гостей. Що засвище на стації поїзд — витягають угору шиї і заглядають на шлях.

— Ідуть! — шепче "Роксоляна".

— Цікаво до кого!? — питається "Надія".

— Цікаво! — стверджує "Віта", "Амата", "Туринівка", "Учительська".

І всі всміхаються привітно до довгої валки бричок, що покищо не скаржаться на перевантаження.

А коні при бричках усміхаються у свою чергу до залізного валу, що парадує на шляху і голосно заповідає поправу дороги.

Нехай-же хто скаже, чи може бути дирекція живця в клопоті, коли хто запитає: "Що нового чувати?"...

[Діло]