Сполучені Штати Америки – єдина держава Західної півкулі, а також одна з небагатьох демократичних держав, де офіційно продовжують застосовувати смертну кару. Проте далеко не у всіх випадках її призначають справедливо. Згідно з нещодавно проведеним дослідженням, близько 4% в'язнів, засуджених до найвищої міри покарання у США, є невинними. Як показало це ж дослідження, що довше засуджені перебувають у камері смертників в очікуванні страти, то більшими стають їхні шанси отримати виправдання в результаті перегляду справи. Здійснений науковий аналіз є однією з перших спроб надати статистичну оцінку несправедливості американського правосуддя.
Близько 4% в'язнів, засуджених до найвищої міри покарання у США, є невинними. І чим довше вони очікують смерті в камері, тим більші їхні шанси вийти на волю.
Перед науковцями стояло непросте завдання: визначити відсоток хибного встановлення провини американськими судами. Як показали результати дослідження, надзвичайно малу частку засуджених виправдовують, більшість так ніколи і не доводить своєї непричетності до інкримінованих злочинів. У багатьох випадках немає записів остаточних вироків, що робить дані недоступними для дослідників. Також невинні підсудні часто визнають свою провину в надії пом'якшити вирок, і тому не підпадають під аналіз.
Отже, підрахунок виправдальних вироків – єдиний доступний спосіб отримати уявлення про частку неправомірно засуджених, – вважає Сем'юел Ґросс, криміналіст з Юридичної школи Мічиганського університету (Енн-Арбор, США).
Ґросс із колегами проаналізували частоту випадків реабілітації засуджених до страти в'язнів, чиї судові справи належно відслідковувало американське Бюро юридичної статистики. Раніше науковці виявили, що менше 0,1% тюремних вироків ведуть до камери смертників, однак судові розгляди найважчих злочинів (за які загрожувала смертна кара) зумовили 12% усіх рішень про реабілітацію засуджених, ухвалених впродовж 1989-2012 років.
Проте не всі смертні вироки виконують. Суди часто замінюють страту на довічне ув'язнення або ж звинувачений вчиняє самогубство у камері чи помирає з природних причин. Щоб визначити, що могло би трапитись з цими в'язнями, якби вони й надалі залишались у камерах, колектив Ґросса застосував статистичний метод, відомий як крива виживання. Цей метод зазвичай використовують в епідеміології для визначення числа людей у популяції, які помруть з певної причини впродовж певного часу, і дозволяє розрахувати рівень смертності на довші періоди.
Дослідження засвідчило: що довше людина затримувалась у камері смертників, то вищими ставали шанси на її виправдання у процесі перегляду справи. Науковці підрахували, що якщо засуджених до страти тримати у камері смертників, не виконуючи впродовж тривалого часу вироку, або ж замінити вирок на довічне ув'язнення, то, – якщо в'язні не помруть з природних чи інших причин, – принаймні 4,1% з них реабілітують. Отриманий відсоток несправедливо засуджених, на думку Ґросса, все ще не до кінця точний, оскільки багато невинних жертв правосуддя так ніколи і не доводить своєї невинуватості.
Зважаючи на те, що довге перебування у камері смертників означає більші шанси на виправдання (оскільки слідство має більше часу на вияснення всіх аспектів справи), серед в'язнів, яких страчують відразу після засудження, може бути більша частка невинних, ніж загалом серед усіх ув'язнених. Джеймс Лібман, правник з Колумбійської юридичної школи у Нью-Йорку, який також взяв участь у дослідженні, вважає, що статистика виявила свого роду парадокс: часто засудженому щастить, і його смертний вирок замінюють на довічне ув'язнення, – наприклад, за рішенням губернатора штату, – з огляду на те, що все ще залишаються сумніви у його провині. Але, оскільки засуджені на довічний термін мають менше шансів домогтися виправдання, удача виходить боком: надій на виправлення помилки стає ще менше.
Зреферував Олег КАЧАН
Оригінал за посиланням http://www.nature.com
15.05.2014