Добровольці призовники

З першого червня українські юнаки знову масово підуть до лав Збройних Сил України – парламент повернув строкову службу, а відтак і призов молоді. Як підкреслюють експерти, таке рішення зумовлено загрозою ймовірного вторгнення з боку Росії, однак дієвим воно може бути не одразу, а за якийсь час. Фактично, йдеться про створення повноцінного мобілізаційного резерву. Водночас триває часткова мобілізація та набір у розмаїті формування як війська, Національної гвардії так д і обровольчих батальйонів, підпорядкованих МВС.

Призов не пов’язаний з АТО

Чітких цифр щодо чисельності призовників, які підуть до війська цього літа ще немає, бо немає відповідної директиви начальника Генерального штабу Збройних сил.

Як розповів «Z» керівник Львівського регіонального медіа-центру Міноборони України підполковник Олександр Поронюк, така директива розпише рознарядку щодо призову громадян на військкомати областей та районів. Водночас підполковник Поронюк припустив, що у випадку Львівщини йдеться про кілька тисяч юнаків, які поповнять лави армії.

Голова правління ГО "Центр дослідження проблем регіонального і міжнародного співробітництва» Володимир Гулима вважає відновлення призову слушним кроком, який дасть можливість відновити таку складову національної оборони як мобілізаційний резерв.

«Про потребу повернення призову, казали ще до настання цих подій. Будь-яка професійна армія потребує створення паралельної системи військового резерву, бо як правильно кажуть, професійна армія ще не виграла жодну війну – перемагає народ, який призивають з резерву» – відзначив Гулима у коментарі «Z».

За його словами, відновлення призову до війська не слід пов’язувати з проведенням Антитерористичної операції в Донбасі, бо там найбільш ефективно діють спеціальні частини і добровольці, які поїхали туди служити свідомо та мають найвищу мотивацію.

Натомість відновлення призову дозволить створити ефективну систему підготовки мобілізаційного ресурсу. Саме так діяли та діють військовики в багатьох країнах.

«У Німеччині ще навіть десяти років не минуло від того часу, як вони відмовилися від призову. Там паралельно існували призов та контрактна служба. Строковики отримували початкові навички використання зброї та техніки і так само відбувається зараз у нас» – розповів експерт.

Він вважає, що й Україні потрібно мати певний перехідний період для створення з одного боку професійної армії  та добротного мобілізаційного резерву і радить для цього використати саме німецький досвід.

Гулима вказує, що свого часу Україна саме таким шляхом рухалася – поступово нарощуючи число контрактників на тих посадах, що визначають реальну боєготовність армії. Однак в певний момент переміг популізм і всіх строковиків зробили контрактниками, але при цьому не дали жодних перспектив для службового зростання у війську.

Що ж стосується мобілізації, то 7 травня оголосили другу хвилю часткової мобілізації, попри те, що мобілізовані під час першого етапу не повертаються додому, а залишаються служити.

Як зазначає підполковник Поронюк, для того, щоби ці вояки повернулися, потрібен указ про демобілізацію, а от коли він може бути підписаний – невідомо.

Ще одним важливим моментом є зміна ставлення до служби у війську з боку української молоді. Ні для кого не секрет, що в минулому молодь масово намагалася «закосити» від війська з різних міркувань, але передовсім йшлося про дідівщину та відсутність реальної військової підготовки та залучення до різних непрофільних робіт на військове начальство. Про патріотичний зріз цього питання навіть ніхто й не згадував, бо не надто було зрозуміло, для чого Україні армія. Однак тепер таке питання ніхто навіть не поставить.

Врешті, після Майдану і анексії Криму патріотичні настрої серед молоді призовного віку зашкалюють.

«Ми були на Майдані і якщо треба буде, то підемо до війська, щоби захистити свою країну», – розповів 18-річний студент одного з львівських вишів Юрій. За його словами, ці слова відображають настрій переважної частини його знайомих.

Однак старше покоління дивиться на ситуація дещо інакше. «Якщо треба йти до війська, то ліпше піду я, аніж мій 18-річний син» – сказав «Z» львів'янин Ігор, який має сина призовного віку. Він каже, що в цьому питанні підтримує Анатолія Гриценка, який нещодавно сказав, що всі ці події потребують участі дорослих чоловіків, а не молоді, яка має будувати майбутнє нашої держави.

Відштовхнутися від дна

Криза в Криму та на Донбасі показала весь непривабливий стан українського війська. З кільканадцяти тисяч вояків, що служили в Криму, вірними присязі українській державі залишилися трохи більше двох тисяч. Цифра красномовна і показує, зокрема, ставлення держави до війська і те, як про нього «дбали» за роки незалежності.

Щоправда, тут слід таки відзначити останні роки, коли Міністерство оборони стало бізнес-проектом для урядовців та наближених до них бізнесменів, а військова реформа, затіяна Януковичем та Лебедєвим, завдала потужного удару по залишках обороноздатності країни, адже мала суто бізнесовий підтекст. Йшлося про максимальне скорочення війська, оголення східних та південних областей країни і масований продаж «залишкового» військового майна з одного боку та захоплення земель, звільнених армією під якісь привабливі бізнес-проекти.

Усі ці реформи вкупі з масованими розкраданнями та недбалістю самих військових, які вже й забули про те, що цивільне населення може ставитися до них із повагою, вилізли боком під час АТО в Донбасі і це не кінець. Відсутність досвіду  та страх перед ухваленням рішень паркетних генералів, які тренували підлеглих розганяти мітинги, а не протидіяти терористам, відсутність реальної мотивації та бойового досвіду – це все вже має наслідком десятки смертей серед військовиків.

І саме тепер, коли всі зрозуміли, що опинилися на «вершинах дна», з’явився шанс для реальної модернізації війська та зміни ставлення до нього. Україна мусить мати нормальну армію, бо загроза вторгнення з боку Росії зберігатиметься ще довго. Принаймні, до того часу, поки РФ керуватиме Володимир Путін чи його сателіти, або ж до того моменту, коли Україна не стане членом НАТО.

«Сьогоднішня ситуація є шансом для реальної модернізації ЗС і перегляду ставлення до війська. Ми казали про те, що боєздатність ЗС знижена, але не уявляли, до якого рівня це знижено.  Ще рік тому на фразу про те, що держава, яка не хоче годувати власне військо, годуватиме чуже, ми бачили хіба саркастичні посмішки або й образливі репліки, то зараз суспільство до цього ставиться зовсім по-іншому. Зараз, дуже дорогою ціною ми повертаємося до розуміння того, що ЗС є одним зі стовпів держави» – говорить Володимир Гулима.

Однак для того, щоби реалізувати цей шанс, урядовці мають здійснити низку кроків. Передовсім, це соціальні гарантії для військових та їх родин, а також для тих, кого мобілізували за останні місяці. Адже реально зараз існує низка проблем як законодавчого, так і морально кшталту, які геть не додають бойового духу воякам. Йдеться про відшкодування коштів за винайм житла, збереження основного місця роботи для мобілізованих, відтермінування виплати їх кредитів, відповідний та прозорий рівень грошового забезпечення і так далі.

З іншого боку, Україна має шанс залучити цілі галузі бізнесу для того, щоби допомогти армії: починаючи від засобів побутової гігієни та форми до нових зразків озброєнь та новітньої техніки. Це можливість інвестувати державні кошти в українські підприємства, щоби повністю забезпечити потреби військових.

Очевидно, що урядові доведеться серйозно коригувати свої плани щодо чисельності української війська. Згідно з міжнародними стандартами, нашій державі потрібно бодай 400 тисяч вояків.

Однак беручи до уваги скрутне фінансове становище держави та окупацію Криму, можна говорити про 280-300 тисяч військових без мобілізаційного резерву.

Поки що головними інвесторами окрім уряду є прості українці та меценати, які закуповують воякам необхідне обмундирування, техніку та пальне. Тільки за допомогою спеціальних текстових повідомлень мобільним операторам вдалося зібрати понад 120 млн грн., але значно більші суми збирають через соцмережі, церкви та банківські рахунки для конкретних частин. Як жартують самі військові, завдяки народу вони зараз мають набагато ліпший стан техніки, аніж це було кілька місяців тому.