У широкому сенсі система військової юстиції – це система законів і правил, які регулюють поведінку військовослужбовців, і ця система передбачає кримінальні санкції, коли військові порушують такі закони. Однак існує також низка певних суспільних норм, які регулюють ставлення до суспільного добра і зла й визначають справедливість як фундаментальний принцип права. Тому насамперед потрібно визначити, що таке справедливість і для чого вона потрібна. Але треба усвідомити також, що справедливість – це досить суб’єктивна річ. У розрізі права вартувало б говорити про принцип верховенства права. Також варто поставити питання про те, чим є суспільний договір.
Масі НАЙЄМ,
військовий та адвокат, співзасновник правозахисного центру для військових «Принцип»
Про рівень справедливості з перспективи військових можна міркувати у найрізноманітніших випадках – від тих, які пов’язані з реакцією на певні ситуації, де найбільш суб’єктивно правильною мірою покарання, на їхню думку, вважається смерть, або ж у випадках з непередбачуваною поведінкою суспільства в екстремальних ситуаціях. Справедливість також може бути соціальною чи політичною. Тому це поняття дуже суб’єктивне і потребує визначення певних норм.
У книзі американського експерта в галузі політичної філософії та політології Майкла Сендела «Справедливість» наведена теза про те, що для досягнення справедливого суспільства потрібні спільні колективні роздуми про сенс хорошого життя і створення суспільної культури, що сприяє розбіжностям, які неминуче виникають. Йдеться про те, що кожен індивід має право заперечувати те, що йому подобається. Однак чи може українське суспільство сьогодні порушити питання можливої поразки у війні з агресором? Чи здатні українці визнати, що не хочуть більше воювати, якщо є неукомплектованість підрозділів? Тут постає питання браку свободи, яка не дозволяє визнати, що не все так добре, як здається.
60% респондентів соціологічного дослідження ГО «Принцип» стверджують, що про них «забула» держава. Це яскраво демонструє загрозу, невизначеність і страх цих людей.
Ще одним орієнтиром у контексті роздумів про справедливість є книга Себастьяна Юнгера «Плем’я», де йдеться про отримання ізраїльським суспільством певного блага від колективного суспільного значення війни, що, відповідно, дає солдатам певний контекст для втрат і жертв, які визначаються більшістю цього суспільства. Ізраїльський народ усвідомлює війну, розуміє, що з ним стається, і чинить логічно й продумано. Тому в цьому контексті варто зазначити, що для українських військових майбутнє України буде лише тоді раціональним, коли їхні діти прагнутимуть захищати свою країну не тільки через почуття патріотизму, а в критичний момент, коли постане загроза життя і смерті. І тут вкрай важлива безпека побудови стосунків всередині суспільства, за яким договором воно співіснує.
Верховенство права – це дотримання законів. А суспільний договір – це не лише закони, але й інші дії, які вчиняє суспільство під впливом певних наративів. Зокрема йдеться про вдячність військовослужбовцям за їхню відвагу й захист Батьківщини без власного бажання поповнити лави Захисників – чи про питання безперервної освіти, яку також потрібно комусь забезпечувати. Варто виокремити той факт, що сьогодні найбільше коштів потрібно витрачати саме на освіту, адже це інструмент впливу на неосвічених людей, які мають право вибору ціннісних політиків, що врешті-решт призводять до краху країни, бо не йдеться про компетенції. Водночас це не означає, що військові повинні мати більше прав, – але вони повинні отримувати такі соціальні послуги, які «вирівняють» їх із цивільними громадянами країни. Бо поки військові воюють, вони втрачають здоров’я і конкурентоспроможність на ринку праці.
Інша річ – із відчуттями суспільства, яке не воює. Воно апріорі відчуває провину, часто люди не можуть подолати це некомфортне відчуття й поводяться агресивно у спілкуванні з військовими. Тому, міркуючи про майбутнє України і справедливість, потрібно насамперед прибрати почуття провини у суспільства, яке має право на прекрасне щасливе життя. На таке ж життя заслуговують і військові. А відтак дуже важливо вибудувати у соціумі суспільний договір, якого всі беззаперечно будуть дотримуватись, на відміну від чинних законів, і спільно забезпечуватимуть комфортні умови для мирного співіснування.
Історичні події 2022 року яскраво демонструють, що повномасштабне вторгнення росії розставило ключові акценти у суспільстві, яке з 2014 року недооцінювало масштабність і не зовсім усвідомлювало важливість дій агресора на сході України. А вже тоді гинули люди. Україна буде більш справедливою, коли відрефлексує те, що з нею зараз відбулось, перегляне несправедливі речі й переосмислить найважливіші процеси буття. Тому перш ніж віддячити Захисникам, суспільство повинно усвідомити, з яких причин відбуваються ці процеси та з якою метою.
Суспільство стає більш свідомим, коли воно порушує заборонені питання. Ключовим для України свого часу було питання плану дій у разі війни. А сьогодні українці не задумуються над тим, що буде у разі поразки – і неважливо, буде це поступ територіями чи окупація цілої країни. Що потім? Підпілля? Чи є для цього засоби і можливості? Питання залишається риторичним. Тож справедливість – це також спроможність проаналізувати, що сталося із суспільством напередодні війни, якими були українці, у що вірили і кому довіряли. А рівень цієї справедливості відповідає рівню суспільного договору – як писаних, так і неписаних законів.
За матеріалами круглого столу «Нема миру без справедливості. А в чому вона?», організованого Інститутом лідерства та управління УКУ в межах проєкту «На хмарі» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»
12.12.2023