Коли йому було 60, о. Дмитро Блажейовський взявся за нитку й голку та почав відшивати візерунок, який перед тим самотужки графив на папері. І так – наступні сорок літ, за які у доробку майстра з’явилися 300 вишиваних робіт і 14 збірок узорів. Як і передбачав отець, у нього знайшлося багато послідовників. Нині майстри нового виду сакрального мистецтва виставляють свої доробки у Музеї вишиваних ікон отця Блажейовського у Львові, який цього травня відзначив своє 15-ліття.
Світлина – Радіо "Воскресіння"
У корінного лемка Дмитра Блажейовського ще замолоду був відчайдушний спосіб боротьби зі старістю – долання пішки величезних відстаней. В сім’ї виховувалися десятеро дітей, тому не було «забагато грошей». Тож Дмитрові не залишалося нічого іншого, як піти пішки з Висліка Горішнього (тепер Підкарпатське воєводство Польщі) до Праги. Там навчався в електротехнічному інституті, а 1933 року – знову-таки пішки – подався до Риму на прощу (тоді сам Папа відкривав Центральні Ворота в соборі Святого Петра). Дорогою прочанин почув українську пісню – співали семінаристи колегії святого Йосафата в Римі. Дмитро познайомився з хлопцями та вирішив і собі вступати в семінарію.
«Дмитро Блажейовський служив як священик 72 роки, а прожив майже 101 рік. Був завжди молодим, - пригадує директор Музею вишиваних ікон у Львові о. Ігор Ковальчук. – Коли йому було дев’яносто, його вишивки виставляли в Українському Домі та в Національному музеї в Києві. Доводилося долати чималі відстані пішки, і якось отець каже: «Щось я втомився». «Ще б пак, та я сам втомився», - відповідаю. А він мені на те: «Ну, Ви то втомилися, а я чого?». Такий запал в нього був до самого кінця життя. Свою останню працю: «Моє століття і деякі погляди на українську історію» набирав на комп’ютері самотужки. Коли-не-коли хотілося йому бодай руку подати, а він казав: «А як Вас поруч не буде?» Найбільше всім запам’ятався його вислів, який я почув, коли отцю було за дев’ядесят: «А що ж я буду робити, коли прийде старість?»
Світлина – Маріан Стрільців
Та не лише ноги натруджував «вічно молодий» отець Блажейовський, а й голову. Його основним кредо було навчання та читання. У Римі захистив два докторати в найвищих папських університетах: теологію в «Урбаніані» та історію в Григоріанському. Обидва докторати – з відзнакою. «Дуже любив навчання, просто поглинав книжки, – згадує о. Ігор Ковальчук. – Свій останній рік він жив в мене у Львові, і не було ані дня, щоби ми не ходили в гості до нашої інтелігенції: до Калинців, в бібліотеку діаспори до Івана Гречка. Якщо отець-доктор десь помічав книгу, якої ще не читав, відразу хапав і – під пахву: «Через 2-3 дні я вам поверну!» - обіцяв і йшов, а минало три дні – мусіли обов’язково їхати і ту книгу віддати».
Сам отець-доктор Блажейовський видав 30 наукових історичних праць. Серед них дуже цінні шематизми – історичні описи церковних парафій: Перемиської та Станіславівської єпархій, Львівської архиєпархії, діаспорних громад. В історичних книгах, каже о. Ігор Ковальчук, не раз застерігав українців перед тим, що переживаємо нині. «У його праці «Будова, вдержання та оборона української держави» (2008) можна знайти роздуми про те, чи не може бути такої ситуації, яку ми бачимо сьогодні? Я йому казав: та ж уже 15 років незалежності, але він багато читав, працював у ватиканських архівах, аналізував, і міг більше передбачити, - каже о. Ігор Ковальчук. – В інших книгах: «Де українська еліта? Еліту треба виховати» та «Спільність, ініціатива і махнівство» підкреслював, яка важлива спільність і консолідація, докоряв, що еліта заходу і сходу України не підтримує між собою зв’язків. А велика праця «Деякі сумні сторінки з історії України і дещо про її сусідів» показує нинішні факти і те, як вони повторюються в нашій історії. Отець часто питав: чи часом не буде нападу на українську державу, чи в нас кордони добре забезпечені? Пригадував, як колись князі билися за уділи, бояри воювали між собою, а кордони ніхто не оберігав, тому Україна попадала в ярмо. Багато хто ставився до всього цього скептично, але коли історики довше з отцем розмовляли, бачили, що він знає багато історичних фактів. Він закидав, що незалежна Україна мала би видати друком нову об’єктивну історію свого становлення. Також наголошував, що досі не знайшлося засуду комунізму, як був засуджений фашизм. Водночас книжки отця Блажейовського дуже доступні. Він вважав, що для людей не треба писати «мовою Гарварда», а так, щоби вони розуміли, що читають».
Світлина – Галина Терещук
Чи не найбільше подвижництво отця Блажейовського – те, що його заходами виникали греко-католицькі парафії у діаспорі та будувались церкви, зокрема на теренах Сполучених Штатів Америки. Відтак парафіяльне життя треба було наповнювати, і отець береться засновувати церковні хори, різноманітні гуртки, а що більше – вишивати, оскільки в храмах зовсім не було хоругов, обрусів, образів. «Він переглянув багато взірців, але одні були надто західні, інші – надто східні. То ж почав малювати. У свої 60 років зробив на папері перший образ і вишив. То була Вишгородська Богородиця, пізніше – Оранта, - розповів отець Ігор Ковальчук. – У львівському музеї зберігається понад 200 його вишитих робіт. Ще майже сотню він подарував різним соборам: Мюнхена, Люрду, Ватикану. У Люрді зберігаються два найбільші полотна отця Блажейовського: «Воскресіння» і «Різдво» Ісуса Христа. В Музею вишиваних ікон проводили виставки послідовників отця Блажейовського: Миколи Симчича, сестер Махонюк. В багатьох львівських храмах вишиті хоругви за його зразками. Коли він це бачив, ледь стримував сльози: «Значить, недаремно».
Ікона отця Дмитра Блажейовського, хоч і вишита за східним візантійським каноном, але має риси українські. Майстер вишивав різними техніками: гобеленною, «болгарський шов», напівхрестик тощо. Є у нього іменні серії: «Богородичні ікони», «Святі жінки», «Святі чоловіки». Були критики, які казали, що вишита ікона не відповідає канону, але отець-доктор наполягав на тому, що це прояв самобутньої української культури. «Я є перший, який робить сліди на снігу», - казав він.
Вперше після еміграції отець Дмитро Блажейовський приїхав в Україну на початку 1990-х. Тоді розгорнулися його виставки у кількох кутках Галичини, а згодом роботи отця побачило понад 150 міст. Свій столітній ювілей отець приїхав святкувати до Львова. Відзначали уродини Блажейовського в багатьох храмах, та найдорожче йому було свято у лемківській церкві на території Музею народної архітектури та побуту. У подарунок їй залишив ікону. Менше ніж через рік, в Страсну Суботу, коли за переданням відкриті двері раю, отець Дмитро Блажейовський відійшов до Бога. На його гробівці, що на Янівському цвинтарі, написано: «Мій довгий вік – це Боже провидіння».
За взірцями отця Дмитра Блажейовського не лише вишивають. Його сакральне мистецтво споглядають і кажуть, що… зцілюються від недуг. Як розповів о. Ігор Ковальчук, якось в Українському домі (в «Козацькій світлиці») відбувалася виставка ікон о. Блажейовського. «Коли ми вже її згортали, перед образами Богородиці стояла одна жінка і плакала. Я запитав, чому вона так журиться, а жінка розповіла, що мала внутрішньочерепний тиск і не могла спати, та приходила сюди молитися і сон до неї повернувся. «Подивіться, як сяяла ця світлиця, коли тут були ікони!» - казала вона».
Святкування 15-ї річниці з дня відкриття музею. В центрі – о. Ігор Ковальчук.
Одна з останніх зустрічей в музеї – читання творів Т.Г.Шевченка з нагоди 200-ліття Кобзаря
12.05.2014