«Щедрик» приїхав з Франції і перед подорожжю до Німеччину проведе свята у Львові. Виставку з такою назвою у Національному музею імені Андрея Шептицького відкрила мисткиня української витинанки Дарія Альошкіна-Старух. Вперше у витинанці вона спробувала передати музику всесвітньо відомого Миколи Леонтовича.
Святом мереживних павутинок, орнаментальних паперових «килимів», заслон, фіранок, картин, вирізаних з паперу – таким уявляється «Щедрик» Дарії Альошкіної-Старух, який мандрує по світу. Виставка названа на честь витинанки, в якій мисткиня графічно відтворила найвідомішу в світі різдвяну мелодію. «Це квітка, поєднана з різдвяною зіркою, в якій зашифрована аналогія з «Щедриком». Цю роботу я створювала спільно з Національним музеєм історії України в Києві у 2018 році. Малюнок мені надала музикознавиця Валентина Кузик, яка досліджує творчість Леонтовича. Коли я зробила цю зашифровану волошку у витинанці, вона вийшла справді магічна», – розповідає витинанкарка.
Інша витинанка відтворює твір Леонтовича: «Богородице Діво, радуйся». Нелегко передати музичні композиції з допомогою графіки. Під час виставки Дарія Альошкіна організовуватиме авторську екскурсію і майстер-класи, аби показати відвідувачам, як творить свої полотна. Мисткиня не відходить від симетричного способу витинання – складання паперу вдвоє. Використовує давні українські символи (у «Щедрику» – це дідух, різдвяне деревце) і додає авторської фантазії.
«Саме ці роботи зроблені не з паперу, а з синтетичного матеріалу, оскільки виставка багато подорожує, а папір не настільки витривалий. Окрім того, паперові роботи я мушу везти сама, а ці я відправляю, і організатори самі все розставляють. Мереживо делікатне, над кожним з десяти панно я довго працювала. Полотна 2.20 м на 3.50 м, вони якраз дуже гармонійно вписалися в арки Національного музею. У виставці є робота з іншого проєкту «Мереживо пам’яті», яку я представляла в музею Голодомору-Геноциду в Києві. «Молитва» – це витинанка про тих, кого вже з нами немає. На ній зображено двох ангелів, які моляться біля вікна. Є дві роботи з новітнього матеріалу – французького паперу, який не горить. Це, щоб показати, які новітні матеріали можна використовувати», – розповіла Z Дарія Альошкіна-Старух.
Витинанки особливо пасують до пухнастих зим, Тому зараз саме сезон. Зі слів Дарії Альошкіної, європейці завішують вікна такими еко-фіранками, тим паче на Різдво. Особливо гарно витинанки виглядають на вікнах музеїв, бібліотек, церков. «Такі «витинанки-віконниці» використовую з 2015 року. Спочатку було дуже складно продати свою роботу. Люди бояться паперу, бо він недовготривалий. Більше замовляли іноземці. Зараз є черга на такі роботи. Недавно мала співпрацю з Музеєм Писанки в Коломиї. Вони замовили здоровенне панно на вікно. Це тішить, що люди хочуть щось рукотворне. Відмовляються від китайського оздоблення і купують в художників, майстрів. У 2008 витинанка була вимираючим видом мистецтва. Зараз її розквіт».
Тепер туристи, які приїжджають до Львова, шукають серед інших цікавих місць і майстерню Дарії Альошкіної. Так зробила група німців, які прочитали про львівську майстриню в міжнародному гіді фонду Мікеланджело (The Michelangelo Foundation for Creativity and Craftsmanship). «Фонд Мікеланджело вніс до свого реєстру 12 українських художників, які презентують різні види мистецтва. Львів представлений витинанками Олени Турянської і моїми. Це дуже престижний сайт, який запустився тільки цього року, і для мене честь там представляти Україну», – каже Дарія Альошкіна-Старух.
Попри все Дарія зізнається, що її не покидає думка про монументальну скульптуру, з якої починала свою професію. До витинання вдалася, коли стала мамою трьох дітей. Праця з болгаркою в руках відійшла в минуле, натомість, з’явилися ніж і папір. Ажурні панно не залишали часу для режисури в театрі тіней «Див», тому його теж довелося поставити на паузу. «Я в тих станах материнських не могла працювати з каменем. Мама – це має бути вдома, тому я шукала варіанти творчості в хатніх умовах. Прийшло на допомогу моє хобі з дитинства, якого навчили мене батьки – це витинанка. На Поділлі, де я росла, такими оздобами прикрашали кожну хату на свята. У 2008 році я брала участь у виставці у львівському етнографічному музеї, і тоді професор Михайло Станкевич сказав, що саме витинанку треба відроджувати. Все це дало мені поштовх. Я вдячна долі за таку нішу, бо зараз почуваюся дуже реалізованою».
Однак і витинання потребує чималих фізичних зусиль, тому тендітна на перший погляд Дарія Альошкіна має сильні і витривалі руки. Витинанкарка працює з папером 200-грамової товщини, аби її вироби служили якомога довше.
«Я на майстер-класах завжди кажу, що ви мусите знайти той матеріал, з яким ви виживите. Вирізати таке трьохметрове панно – це болять руки, болять плечі, у мене вже з’явилися проблеми з хребтом. Та є попит і зараз я можу заробити собі цим на хліб. Один день це все малюю олівцем, розкреслюю величезний аркуш, працюю просто на підлозі. А потім два-три дні ріжу. Витинаю ножем на спеціальній дошці. Я ріжу досить швидко, і є такий секрет, що великі витинанки вирізати легше. Бо там великі дзюрки. Мені цікава техніка складання паперу і симетрії, бо до кінця не знаю, що вийде, і щоразу має відбутися магія відкривання. Може тому, що я монументальну скульптуру вивчала, хочу працювати над великими роботами. Мрію повернутися до скульптури. Колись брала активну участь у планерах. Виготовляла скульптури для оздоблення міст. Мої роботи стоять в Києві, Коломиї, Калуші, Чорноморську тощо. На Вінниччині (звідки родом мисткиня) є цілий парк скульптур – серед них чимало моїх. Є скульптура у Гданську та інших польських містах».
Витинанка справді стала українським брендом. У Парижі почали носити комірці з орнаментом троянди і дуба, які витяла Дарія Альошкіна у французькій техніці Рішельє. Вперше свої роботи в Парижі витинанкарка презентувала у 2017 році під кураторством Ізабель Даерон.
Цьогорічний паризький Design week працював над екотематикою. Дарія Альошкіна представила витинанку з паперу, виготовленого з опалого листя за технологією українського винахідника Валентина Фречка. «Ми показали український стенд на Тижні дизайну у Парижі. Цікавий був захід: на відкритті лунала колісна ліра мого чоловіка Гордія Старуха, і це наповнило витинанки, орнаменти, мережива особливим українським духом. Вважаю, що в світі вже є мода на українське».
Про Дарію Альошкіну кажуть, що вона зробила витинанку сучасним видом мистецтва, хоча сама художниця наголошує, що тяжіє до древніх символів, які були у вишитті, ткацтві, писанкарстві. Однак на папері вони все одно виходять по-іншому. «Моя перша освіта – художник-ткач: я вмію ткати килими, рушники, і це мені допомагає при створенні композицій. Я розкреслюю папір за законами композиції. Раніше я постійно зверталася до образу жінки, хотілося зображати берегиню. Зараз я більше працюю над орнаментальними темами і всюди додаю свою фантазію, експериментую».
24.12.2021