Я думала, що знаю пісню «На Вкраїні далекій». Все просто: дівчину, очевидно, з Галичини, сватає козак з Наддніпрянщини і намагається попередити, що чекає її дещо інше життя, чужі люди, а вона відповідає, що все можна стерпіти, якщо милий поруч. Однак, коли я почула цю пісню у виконанні Майстерні ЧГС, я перейняла те, що називається «посил». Тепер мені ця пісня про те, що чоловік намагається вберегти, а жінка безкорисно віддати. Отак і працює Майстерня чоловічого гуртового співу: аби проявити – донести – передати пісню, розкриваючи голоси її виконавців. Все просто – запевняють засновники цього гурту – співати може кожен, лише варто в це повірити.
Майстерня чоговічого гуртового співу.
«Майстерня ЧГС» з’явилася навесні 2021. У цьому проєкті люди, віддані музиці – Северин Данилейко та його дружина Іванна – втілили давню мрію. «Усе дуже просто – чоловічий парубоцький спів, – каже Северин. – Манера виконання – такий правдивий голос. На Заході це вже тренд, коли вокальний наставник, педагог відкриває всі барви твого голосу. Щоб він звучав природно і водночас професійно. Іванка у нас над цим працює».
За рік змінився склад гурту. Тепер до нього входять шестеро парубків з різних областей України. Не всі мають музичну освіту, наприклад, Денис Міцель – лікар, родом з Хмельницького, Денис Іванів – філолог з Івано-Франківщини, Йосип Чава із Закарпаття, Максим Санчик з Броварів, із Чернівців Женя Лісничий. Іванка – ідейна натхненниця гурту, професійна хормейстриня – має галицькі коріння, а Северин – полтавські. Живе і працює подружжя Іванки та Северина в Києві, звідки й бере початок Майстерня ЧГС. Музикознавці, які вже встигли прислухатися до нового гурту, називають його напрям як етно-ф’южн. 7 січня у Львові на «Країні мрій» гурт заграє свою першу різдвяну програму.
Северин Данилейко.
«Це давні колядки та щедрівки, ліричні пісні з Центральної України, Полтавщини, Наддніпрянщини, Кубані. Нам допоможуть барабани, рояль, контрабас, скрипки і гітара. Аранжування в сучасному стилі, подекуди «приджазоване», але все цікаво поєднується, пасує і це вже помітили музичні експерти. У нас є такі виконання, де ми пробуємо розтлумачити зміст народної пісні. Таким речитативом чи хіп-хопом. Ми шукаємо себе в різних стилях, але робимо те, що нам подобається. Навіть, назва у нас залишилася робоча, а творчу ми ще шукаємо, щоб була зрозуміла. Бо всі питають, що за абревіатура: Чому Гриць Співає? (сміється) Співати – це найвищий прояв людськості, адже ніхто зі створінь, які наповнюють землю, не може так майстерно використовувати дані свого голосу. Спів – це еліксир для душі, який очищає і наповнює людське єство. Український мелос – прекрасний і звучить по-сучасному, ми це перевірили, коли робили аранжування. Хочемо, щоб молодь не соромилася співати, а знала, що це круто і це класна європейська тенденція», – підсумовує Северин Данилейко.
Майстерня ЧГС знімає відеокліпи із забутими народними піснями і наповнює свій youtubе-канал. Навіть, якщо вас не цікавить давній спів, ви звернете увагу на парубків у досконало підібраних костюмах. Це особливо пасувало на відео з гастролей у Німеччині. Коли його переглядаєш, розумієш, що йдеться не лише про культурний фонд, а про обмін пісенним інтелектом, силою і енергією голосів, а цим українці, як відомо, багаті. «У Німеччині ми співали простим людям: вони побачили, що приїхали хлопці, співають українською і приходили слухати. Не розуміли тексту, хіба я інколи коротко перекладачу пояснював, про що пісня, але здебільшого ми просто співали, а вони були активними слухачами. Навіть, погойдувалися в такт. Був зв'язок. Обмін енергією, інформацією. На кінець концерту сатисфакція. У всіх катарсис. Іншим разом, на Вечорі українського романсу у національній філармонії, зал весь співав з нами. Така стіна звуку на багато голосів! То незабутньо», – згадує Северин.
Гастролі Майстерні у Німеччині.
Парубоцьким співом у Майстерні завідує Іванка. На прослуховування до професійної музикантки приходило чимало охочих. До гурту, кажуть, відбирали не за силою голосу, а за цікавістю тембру, вмінням імпровізувати і відчувати пісню. «Щоб співати в гурті, треба мати внутрішній музичний слух. Важливо налаштувати координацію твоїх слуху і голосу. Вона може бути одразу гарно розвинута, а може бути притуплена: коли в музичній школі розвивали це, а потім закинули. Над нею треба попрацювати. Розкриття тембру – це, коли людина співає в своєму діапазоні, де їй комфортно, але поступово розвиває верхній і нижній діапазони. Працюю над дихальними вправами – це розвиває голос і скріплює. Взагалі, правильно дихати – це основа основ: завжди здорово, корисно, особливо дає результати у співі. Є багато педагогів в Україні, які працюють з голосом. Беремо за приклад західних коучів, особливо, що стосується джазового співу, але в основі класична база. В кожного своя природа: хтось класно імпровізує голосом, джазову має харизму, а в когось великий голос – оперний, його природа – сольна. Такий голос не хочеться руйнувати, обтесувати, збіднювати, щоб помістити в ансамбль. Адже в нас було завдання розкривати природу голосу», – ділиться Іванка Данилейко.
Іванка Данилейко на вечорі українського романсу.
Гуртів, які відтворюють давню традицію народного співу, є чимало. Парубоцтво з Майстерні ЧГС не вдається до чистого переспіву. Вони – молоді і сучасні – співають давню пісню так, як її відчувають і розуміють, не вдаючись до філігранності. Адже спів, якщо він справжній, якщо це катарсис, він зливається з людським єством, так, ніби сама людина і є співом. Учасники гурту віддані народній пісні ще й тому, що знають ціну її передання. Адже більшість репертуару, який виконує Майстерня ЧГС, взято із колекцій етномузикологів, а ті здобули їх в експедиціях. Северин теж етномузиколог за фахом. Йому відоме відчуття драйву, коли вдається вийти на контакт із живою легендою – носієм пісні – і зберегти її скарби.
«Почали ми нашу працю в гурті з народних пісень, яких ніхто не чув, – розповідає Северин Данилейко. – Їх нема в збірниках. Це приватні колекції музикологів, які записували їх в своїх експедиціях від першоносіїв. Це пісні, які несуть традиції. Ми вибрали Полтавщину, як базу, а ще Наддніпрянщину, Кубань дуже цікава, просто чудова. Навчилися ми від гурту «Древо» Євгена Єфремова. Це титани в тій царині. Вони першими їздили в експедиції, записували, а потім спробували реконструювати пісні, заспівати так, якби це звучало максимально наближено до оригіналу – з усіма мелізмами, манерою, подачею. Це не звучить один в один з автентичними записами, бо, зазвичай, це голоси дуже стареньких людей, але енергія пісні, як вона була взята в носія, нікуди не поділася. Мені стало це дуже цінне. Я намагався нашим хлопцям донести, як варто перейняти посил. Наприклад, свого часу багато хто цікавився і захоплювався тим, як співають кобзарі: в них нема великих вокальних даних, але як вони доносять слово, як вони співають наповнено і тим зачаровують. Доносять конкретний меседж. Ми вирішили не бути дуже реконструкторами. В нас трошки вільніша позиція. Ми співаємо так, як нам це відчувається, як ми це переживаємо, адже у кожного є слухацький досвід. У цьому є парубоцький драйв, своя естетика».
Северин розповів, як кілька років перед заснуванням Майстерні ЧГС провів у лабораторії фольклору Національної музичної академії України імені П. Чайковського, оцифровуючи старі плівки з експедицій. На факультеті музикології КНУКіМ зарядити його цієї справою вдалося Івану Сінельнікову. Після першої експедиції з наставником, студенти не могли дочекатися, коли знову вирушать на пошуки фольклору. «І от в лабораторії я мав такі віртуальні експедиції, – розповідає Северин. – Плівки старі, сипляться, при оцифровуванні не можна ставити на перемотку, а треба щоб грало все, а комп’ютер фіксував у добрій якості. Я просто годинами переслуховував цю музику – не порізані треки, а з балачками: очі закриваєш і сидиш в експедиції. Якби, звичайно, в Україні стрепенулися швидше і техніка була б доступна раніше, ми б зберегли більше. Багато чого не встигли. Перший такий дослідник Володимир Матвієнко, який записав гурт «Древо» з Крячківки на Полтавщині. Це записи 60-х років. Ми вже їздили на початку 2000-х. Якщо вдавалося записати людей 1930-го року народження – супер, а якщо 1940 – 50-х, то це вже «клубна» історія: коли були «завклуби» і керували, як і що співати. Тоді ж люди почали слухати радіо і телебачення, переймали звідти, словом, казна-що. А от старенькі 1910, 1917го року народження – це були скарби. По-справжньому щирі. Видавали перли, хоч голосу вже не мали».
Після різдвяної програми Майстерня ЧГС має для нас ще один сюрприз: хлопці навчать співати «Многая літа» Дмитра Бортнянського. Відомо, що це хоровий твір, базований на багатоголоссі. Однак гурт Северина розпізнав у ньому простий заспів, який взято за основу, і запевняють, що їхнє «многоліття» невдовзі замінить нам американське «happy birthday»». «Воно таке легке, що його можуть співати стадіони», – каже Северин.
Іванка ж запевняє, що між простим і доступним співом, який пропагують парубки, і тими елементами, які вони додають «для гурманів», пролягає тоненька межа. Треба добре мудрувати, щоб не зіпсувати аранжування народної пісні. «Базові речі: тоніка – домінанта – домінанта, але інколи ми використовуємо цікаві поліфонічні ходи, вишуковуємо ритмічні малюнки (рифи), і все це треба зробити стильно, смачно, щоб не передати куті меду, адже в інтернеті повно неякісних аранжувань народних пісень. Спираємося на власний слухацький досвід і спів улюблених виконавців. Отож, наша внутрішня робота – копітка: намалювати картину, щоб слухач сприймав її просто і доступно, а, водночас, щоб наш гурт став новим віянням, свіжою хвилею в українській музиці. Раді, що будемо колядувати у Львові, адже це місто, де відбуваються чудові музичні свята, як-от «Leopolis Jazz Fest», на яке ми також стараємося потрапити. Словом, хочемо разом творити якісний музичний контент і доповнити ним український простір».
P.S. Северин Данилейко: «Хочемо згадати із вдячністю наш перший склад. Це – Петро Ніньовський (актор), Давид Стеблюк (актор), Устим Мельник (музикант. Кларнетист-віртуоз). Їх можна побачити і почути на перших наших відео в ютюб. Хлопці доклали чимало зусиль і свого шарму на початку нашого шляху».
05.01.2022