1.
Стефан Цвайґ.
Коли один пійдеш в сьвіти незвісні
І станешся чужинцем для людий;
Тобі акорд із житєвої піснї
Подасть той тон, що сплив з твоїх грудий.
В струю часїв спустись тодї глубоко,
Нехай тебе у собі погребе;
А сильний дух знїме тебе високо,
До вічности перенесе тебе.
2.
Павло Барш.
Скрізь тихо, глухо. Шпиль гори
В імлї південної жари.
На травах, квітах і кущах
Неначе сон глубокий ляг.
Аж тут з квітчастої струї
Заблисла голова змиї
Впялила очи в далину,
Мов там щось рушилось зі сну.
То злуда лиш. І голова
Сховала ся. Нїма трава...
І цьвіти всї сповиті сном...
І знову тишина кругом.
3.
Мартин Ґрайф.
Потручує легіт у поли
Колосєм збіж.
Нагнеть ся колос, вже й другий
Нагнувсь собі ж.
Немов би всї прочували
Смерть під серпом.
А з ними і цьвіти й трави
Тремтять кругом.
4.
Фріда Юнґ.
Втопивсь мій зір в далекій пітьмі піль.
Мій вірний сторож — невідступний біль
В сьвятій тиши на мене все глядить.
Та спілий колос шле менї в одно
Свій запах з вітром лїтним у вікно,
І я крізь сльози осьміхнусь на мить.
Нїмим зітханєм задрожать поля,
Мов заспівала се нараз земля
Про ставанє, про бит якісь піснї.
Спів таємничо лине в мій покій
І я йому вторую серед мрій,
І гублю сльози й осьміх в легкім снї.
5.
Герман Лїнґ.
Вернув ся я на села рідні,
Все там було, як і давно:
Те-ж небо, ті-ж піснї свобідні,
Все те-ж було — й не те воно.
Як перше филя грала в річці,
Серна як перше бігла в лїс,
Теленькав дзвоник на дзвіничці,
І шпиль гори у тїнях ріс.
Лиш перед домом край гостинця,
Де перше мати ждала нас,
Побачив я лице чужинця:
Пропав мій рай на вічний час!
Мов з филь десь голоси озвались:
Чого шукаєш? геть іди!
Ті, що ти їх любив, забрались,
І не вернутись їм сюди.
6.
Людвік Якобовський.
Приятелька питаєть ся,
Чого мій вид зміняєть ся.
А друга каже: мова в вас
Якась не та, що в инший час.
А третя гладить по чолї:
Щось сонце вже моє в імлї?
Одна йде тихо до вікна,
Мов щось заглянула вона.
Відчула муки всї мої.
Тому так тихий хід її.
[Дїло]
09.05.1914