Путін кинув

Сепаратисти в Україні знову падають у смуток. Вони змушені побиватися за свою долю десь так само, як побивалися після Женевської конференції 17 квітня. Сьогодні, 7 травня Володимир Путін публічно знов відмовив їм у підтримці: президент Росії висловився за те, щоби перенести сепаратистський референдум 11 травня, а також оголосив, що ідея з президентськими виборами в Україні – актуальна, хоч і з певними застереженнями.

 

 

Для України це, безумовно, добрі новини. Референдум 11 травня був однією з ключових ланок у загальному плані сепаратистів. Цю дату означили понад місяць тому, ще тоді, коли поява поодиноких озброєних чоловіків у органах влади видавалася точковою проблемою, котра не здатна завдати великих клопотів Києву.

 

За останні місяці Володимир Путін багаторазово вдавався до обману – чому маємо вірити йому зараз? Російські ЗМІ й надалі тиражують бздури про події в Україні, бійці Сергія Шойгу все ще практикуються неподалік від українських кордонів, диверсант-реконструктор Ігор Гіркін і далі складає криваві плани в будівлі Слов’янської міськради. Тому ключове нині: як Україні не втрапити в пастку і використати маневр ворога у власних інтересах?

 

Хитромудрий президент

 

…Красномовним прологом до свіжих заяв Володимира Путіна є телефонна розмова між донецькими сепаратистами та російськими нацистами, що її записала Служба безпеки. Ватажок руху «Православний Донбас» Дмитро Бойцов обговорював із лідером партії «Русское национальное единство» Олександром Баркашовим перспективу референдуму, й уже з їхньої бесіди випливало, що плебісцит на ладан дихає, а сам Володимир Путін не надає йому належної уваги. «Чого цей, (…) наш (…) президент хитромудрий жде? (…) його знає. Там уже народ пише дуже обурено, на нього наїжджає», – гнівався Баркашов (в оригіналі замість трьох крапок матюччя). Товариш донецьких сепаратистів не схибив: хитромудрий президент щось-таки намудрував – але не референдум.

 

Володимир Путін оголосив свою заяву після зустрічі з президентом Швейцарії Дідьє Буркгальтером, який зараз головує в ОБСЄ. Женева, пан Дідьє – «український компроміс» якось прив’язаний до Швейцарії… Отож ОБСЄ запропонувала сторонам конфлікту «дорожню карту» компромісу. За ідеєю Буркгальтера, жестом доброї волі з обох боків мала бути заява про готовність до переговорів, мирного вирішення проблеми та зняття ескалації. І Володимир Путін свою справу нібито зробив, закликавши сепаратистів перенести референдум. Далі своє слово мав би сказати, вочевидь, Київ.

 

Президент Швейцарії пообіцяв уже найближчим часом передати деталізовану «дорожню карту» всім учасникам Женевської декларації. За його словами, план складатиметься із чотирьох пунктів. «Дії в рамках цієї «дорожньої карти» можна звести до чотирьох пунктів, до чотирьох слів: припинення вогню, деескалація напруги, налагодження діалогу та вибори. Ми пропонуємо конкретні елементи до кожного з цих пунктів», – повідомив Буркгальтер.

 

Зокрема, він від імені ОБСЄ висловив готовність профінансувати «національний план роззброєння», додавши, що цей план має отримати схвалення української влади.

 

План загалом добрий. Особливо тим, що включає пункт про проведення президентських виборів в Україні. Але добрий тоді, якщо Росія справді згодиться його виконувати.

 

Правий чи не правий?

 

Досягнення Женевської конференції не вдалося закріпити, бо кожна зі сторін трактувала декларацію на свій лад. Москва не дала  команду роззброїтися проросійським бойовикам – у той же час Кремль розвивав тезу про те, що зброю має скласти «Правий сектор». Навряд чи з того часу сподівання сторін сильно змінилися…

 

Нагадаємо, надія на тамту угоду тривала трохи більше доби. Через ніч крихкий компроміс було зруйновано біля одного із блок-постів Слов’янська, де відбулася стрілянина, було спалено кілька автомобілів, а на місці пригоди знайшлася візитка Яроша. Хоч українська сторона назвала інцидент інсценізацією, але до цього часу не відповіла на низку важливих питань: чиї автомобілі залишилися на місці пригоди? якщо була інсценізація – де власники тих авто? а може, справді йшлося про «народних месників»? До речі, кілька днів після перестрілки у мас-медіа виринула історія про те, що свій рейд до Слов’янська влаштовувало кілька хлопців-добровольців. Одного з них, Юрія Поправку, потім знайшли замордованим у Сіверському Донці…

 

Варто нагадати, що женевські домовленості було досягнуто після активізації Антитерористичного центру. Схоже тло є і сьогодні, бо антитерористичну операцію знову відновлено, українські правоохоронці та військові стиснули Слов’янськ у щільне коло. Тому одна з версій – Росія намагається стримати порив українських силовиків, можливо, вивести із їх кільця своїх бойовиків або надати їм додаткову підтримку, перегрупувавши на Донбасі. Минулого разу маневр завершився плачевно для Києва: вулиці Слов’янська вдалося наситити проросійськими бойовиками, збільшивши їхній контингент у кілька разів, а в арсеналі з’явилася важка зброя, з якої пізніше збивали українські гелікоптери.

 

Вимога, яку вже озвучив Путін: відвести українська війська з регіону. В той час як саме силова присутність України стала одним із чинників, який дозволив зупинити сепаратистський марш західною частиною Донбасу. Після активізації АТО вогнища сепаратистів спалахували ближче до кордону з Росією, але не «прилипали» до Дніпропетровщини чи Харківщини. Отож згортання українського табору під Слов’янськом по-новому розв’яже руки терористам. І випускати їх «у поле» після вчинених убивств, катувань, викрадень уже не до лиця… Звісно, у разі продовження АТО Росія може оголосити, що Київ односторонньо зірвав виконання пакету від ОБСЄ.

 

Друга вимога, озвучена (а пак повторена) Путіним: роззброїти українських радикалів. Авжеж, це було смішно на Женевській конференції. Хоча тепер Києву доведеться вжити додаткових аргументів, аби обґрунтувати формування добровольчих загонів правопорядку чи, приміром, історію з визволенням Маріуполя. Участь у операції в Маріуполі брали так звані «чорні чоловічки», які виявилися бійцями Соціал-національної асамблеї. СНА – одне з крил «Правого сектору».

 

Перерву в бойових діях можуть використати на свою користь як партизани, так і «республіканці». Українські силовики за останні два тижні пройшли бойове хрещення вогнем. За час відновленої антитерористичної операції загинуло 16 бійців, а все ж активність біля Слов’янська допомогла перевірити власні ряди, дозволила загартувати воїнів у бойових умовах, принести безцінний досвід у боротьбі з терористами і країною-терористом. Налагоджується робота спецслужб: у нинішньому конфлікті ті люди, яким можна довіряти й доручати важливі завдання, виявляються дуже швидко; так само увиразнювалася б і агентурна мережа, що працює на користь іншої країни. Подібно правоохоронна система зробила свої висновки після жахливих подій в Одесі. Стає зрозуміло, як робити треба, а як не треба. Держава змушена засвоювати уроки ціною крові й сліз. Після кожного випробування вона стає – мусить ставати! – сильнішою.

 

Ключовий день

 

Які фактори могли спонукати Володимира Путіна до декларативного компромісу?

 

Напевне, план із референдумом прогорів. Плебісцит був на тому рівні готовності, що від нього краще було взагалі відмовитися, щоби не ганьбитися. Жест Путіна вдало оцінив Арсеній Яценюк: «Володимире Володимировичу, торгувати повітрям не до лиця вам, президентові великої країни».

 

Втім, референдум 11 травня направду був ідеєю-фікс для радикальних сепаратистів, а навіть для частини мешканців, які чекали, «коли це все нарешті завершиться». Натомість шанувальників незалежного Донбасу чекає усвідомлення, що Путін не піде з ними аж до краю (na całość, як кажуть поляки). Вони були певні, що зі зброєю вдасться перехопити контроль над усім регіоном, а успіх буде закріплено миротворчою армією Російської Федерації. Доведеться їм спуститися з неба на землю. З трикольорового руського неба на грішні українські чорноземи.

 

Цього тижня командування НАТО оголосило, що ризик прямого вторгнення армії РФ в Україну зменшився. Командир сил Альянсу в Європі Філіп Брідлав заявив, що Володимиру Путіну під силу досягнути поставлених цілей і без перетину кордону. Це частко підтверджує думку, що метою Путіна була не анексія Донбасу, а провокація безладу та щонайпотужніша дестабілізація ситуації. Не захоплення регіону – а провокація протистояння, розпалювання громадянської війни.

 

Справді, зараз на Луганщині й Донеччині є стільки «ґречних» чи й «неґречних чоловіків», вони носять стільки зброї, що Кремлю можна обійтися навіть без призовників із Брянська... До речі, в переговорах із Києвом Москва могла би запропонувати ґешефт: ви ідете з-під Слов’янська – ми відходимо з-під кордону. І таким чином нарешті отримала би нагоду зберегти обличчя, розвертаючи свої дула від українських степів. Бо інакше це виглядало би принизливо.

 

Хай там що, а конфлікт посіяно на багато років уперед. Навіть після відходу терористів цей незвершений «парад суверенітетів» з боку двох областей ще довго відгукуватиметься всій Україні. «Услишать Донбас», – воно нікуди не поділося.

 

Якщо план Путіна – подальша дестабілізація ситуації і загострення конфлікту між Києвом та Донбасом, то для досягнення цих цілей справді можна зрезигнувати з референдуму без шкоди власним задумам. Ключова дата не 11 травня, а 9 травня – День Перемоги. Від того, як мине цей день, ми й дізнаємося, чи пішов Кремль на мирову, а чи просто вмивав руки перед кривавим горнилом. «Це не ми учасники цього конфлікту, – казав у середу Путін у Москві, – не ми сторона в цьому конфлікті, бо сторони всередині України». Він дуже схожий на людину, котра вдаватиме, що дуже хотіла. Та, на жаль, вийшло навпаки.

 

 

08.05.2014