Афоризми.
1.
Творець один хотїв сотворити великий твір Краси що пережив би його і найдальшим поколїням пригадував силу його духа. І думав він глибоко над твором своїм і сказав:
„Покличу перше Правду Житя і добуду від неї всї тайни її.
І прикликав творець Правду Житя, а вона йому повірила свої найглибші тайни. Коли одначе те стало ся, творець побачив, що дїла свойого ще не сотворить.
І отсе він знов став глибоко думати і сказав :
„Покличу тепер Мрію Ангелів і дитини і видру їй її красу".
І те стало ся. Але коли він поглянув на свій твір, побачив що твір його був мертвий.
І став творець тодї сумувати і сказав:
«Так я не хочу жити. Вложу душу мою в той камінь проклятий і нехай він стане ся моїм гробом".
І те стало ся. А коли він бездушний впав біля твору свойого, а душа його зяснїла в каменї, ожили в ньому Правда і Мрія і було в творі мертвого творця житє вічне.
2.
Природа стрінула ся зі Штукою і сказала до неї:
„Чого ти так гордиш ся своєю красою? Адже найвисше те, що людина може про тебе сказати, Штуко, те найвисше робить тебе лиш подібною — до мене. Тебе іменно найбільше хвалять тодї, коли скажуть, що ти є — природою“.
А Штука відказала:
„Я тут тобі зовсїм не уступаю. Бо коли тебе, Природо, найбільше хвалять, то кажуть, що ти така, наче-б була твором штуки".
Тодї Природа сказала:
„Але те менї мусиш признати, що мої найглибші поклонники називають мене — Богом".
А на те Штука відказала:
„Признаю. Але на тих вершинах твоїх — ти природа є німа".
3.
Правда сказала до Мрії :
„Ти лож".
А Мрія сказала до Правди:
„Ти погань".
І стали перечити ся. Тодї пішли до Творцяі спитали його:
„Котру з нас більше любиш?
А Творець відказав:
„В тебе, Мріє, люблю те, що в тобі є Правди, а в тебе, Правдо, те, що в тобі є з Мрії. Розумієте мене?
А вони не розуміли його.
4.
Великий творець умирав, а ученики його обступили ложе Смерти, бажаючи почути останнїх слів його про Красу. І спитав ся один в творця:
„Скажи нам, Майстре, що було найглибшим жерелом твоєї Краси?
А він сказав:
„Серце".
А тодї спитав другий :
А найдужшим ворогом її — що було?
А творець відказав:
„Серце".
5.
Мудрець і поет ішли раз поміж юрбою, тодї один з юрби приступив до них і спитав ся:
„Скажіть нам, темні, як нам вас розуміти ? Тодї мудрець сказав до юрби :
„Я вас вчу розуміти глибини".
А поет промовив :
„Я вас вчу любити глибини".
6.
Відвічний судия великий сього сьвіта.
І звернув ся він до царів і спитав:
„Який хосен був з вашої могучости ?"
А коли побачив, що могучість їх була без хісна для чоловіка, приказав вкинути їх у вічну темряву.
Тодї царі спитали ся сердито:
„Чомуж ти творця Краси, що був так могучий як і ми, не питав ся про хосен?
А Відвічний сказав:
„Бо я від творця Краси хісна не бажаю".
7.
Ангел спитав ся Бога:
„Відвічний — чому в сьвітї стільки болю?".
А голос відказав:
„Щоб була Краса".
8.
А другий раз Ангел прийшов до Відвічного і став мовчазно, прислонивши очи рукою.
Тодї Він спитав ся:
„Чого сумуєш, Херувиме?"
А Херувим відповів :
„Чоловік, котрого я веду житєм, прокляв своє житє".
А Відвічний сказав на те:
„Верни ся до нього і усмири його. Він дозрів найглибшу Правду".
9.
Туга за Сьвятим є наче метеор. Вона в якихсь хвилях будить ся в душі і счезає потім, є майже непомітна, бо її не можна відріжнити від того, що називаємо нашою душею. Тільки туга за Красою почиває в нас як зачарований діямант і є в нїй цїла велич Сьвятого і цїла велич Житя.
21.02.1913