Сотні літ розпинаємо Його.
Роспинаємо Христа на безглуздо-кровожадних боєвищах, в кождій з пяти частей Богом покинутого світа, в блискучих сальонах тайної дипльоматії, в конторах великих банків і купців. Розпинали Його навіть там, де сходилися во імя Його, щоб творити мир. А найтяжче, найстрашнійше мучили Його останні шість літ.
І тепер день грядущий несе нам не радість мира, а меч помсти. Всі культурні, всі моральні, всі релігійні основи зруйновані до щенту. Ще в початку війни можна було сподіватись занепаду всіх основ громадського життя. Але ні один моралізуючий педант не міг сподіватись, щоб загальна духова кріза зайшла так далеко.
Світ тепер став немов чужий світові, народ народові, сотворіння сотворінню, а людина людині. Дарвіновий принціп боротьби за істнування, Шопенгауерова фільософія ненависти всіх проти вся, Золева теорія про бестію в людині та страшна релігія Заратустрового еґоїзму в порівнанню з нашою реальною дійсністю є тілько давно прогомоніла і забута романтика. Замісць того, що колись звалося етикою і релігією, моральним ріґором і принціпом, став тепер страшний цинізм; безоглядний, голий цинізм, який не потрібує для свого оправдання ні поетичних, ні наукових, ні фільософічних тезів та теорем, не потрібує жадної романтичної одежі, а вдоволяється одним:
Свободою своєї брутальности!
Криміналістична статистика колишнього запілля, а теперішнього післямирря — це його одиноке дзеркало, його одинокий теоретичний відгук. Але йому байдуже! У великих містах три чверті цілого населення вмирає з голоду через те, що одна четвертина цього населення бенкетує в роскошах. Йому байдуже! Виховання доростаючої молоді стає неможливим через те, що держава не в силі придбати потрібних для цього матеріяльних засобів. Йому байдуже. Мораль жіноцтва, головно-ж дівочої молоді, виказує такий упадок, таке знищення всякого ідеалізму, таке наближення до морального нігілізму, що перед війною цим би стрівожилася мабуть і найсміливіша емансіпантка. Але нечуваному цинізмові наших післявоєнних життьових обставин очевидно байдуже. Колишня романтика устами Т. Ґотіє проголошувала з тріюмфом: "Чим божевільнійше, тим краще". Сучасний цинізм каже:
— Чим більш безсоромно, тим гарніше!...
Бо не даром протягом цілих шости літ ми розпинаємо Христа. І коли серед нас аморальних, здеправованих циніків, голосно лунає клич старої непорочности:
— Христос рождається!... лунає після шости літ тяжких мук розпятого людства, після занепаду старого ідеалізму, ми повинні памятати, що для нас, як раз сьогодня, для нашого відродження, найбільше потрібна правда цього Христа.
Наше духовне, наше громадянське і культурне життя мусять відродитися в Його дусі. Релігія і мораль, моральний ріґор та етичний принціп мусять знову стати найглибшими основами нашого істнування. Ми мусимо знов навчитися підходити до питань реліґійности трохи инакше, як досіль. Це може й найглибший моральний сенс того всеживотворного, всечудового, всесвятого: "Христос рождається". Нам мусить стати реліґія і все те, що велетенським кругом етичних проблем від віків звязане з нею, пережиттям наших душ трохи инакшим, трохи глибшим ладом, як досі. Коли спитаймо, ми турбувалися реліґією та її питаннями? В молодечому віці була вона для нас сливе виключно предметом години реліґії в школі, та більше ділом нашого катехита, як наша власна. Ми розуміли реліґію передусім як точно означене число доґматичних тез і правил, розуміли її як велику державу того невмолимого Єгови, проти якого наша думка не сміла собі дозволити на жаден сумнів, ні питання.
Реліґія і реліґійність являлася нам завжди як аподиктичний катехізм і його строгі катехити, — та як показчик свойого рода життьового церемоніялу. От чому опісля, коли ми починали читати Біхнера та Дрепера, Ренана та Штравса, нам так легко було змішати катехізм з реліґією, а етику з церемоніялом. І може тому так легко було модерним імператорам счинити світову війну, що за церемоніялами обрядів та за доґмами катехізму, про справжню реліґію, про мораль людини проти людини новий світ вже не відав.
Але хибаж ми на віки її забули? Хибаж ми не вернемо ще раз до того найглибшого найправдивійшого, найсвятійшого, що досі проголошено про реліґію, до слів Христа, і не почнемо ще раз на ново найглибше життя наших душ?
І справді — нам треба відродитися з божественним Немовлятком.
Треба нам Його чистого, визволюючого духа в нашім державнім і громадянськім, в нашім творчім і буденнім, в нашім прилюднім і особистім життю. Треба Його люблячими очима глянути світові на світ, народові на народ, а людині на людину. Треба во імя великого реліґійного відродження сказати один другому:
Христос рождається!...
[Воля, 07.01.1921]
07.01.1921