Вчера вечером поминали львівскі Русини память смерти невіджалованого патріота, организатора — основателя та першого редактора "Дїла" — величавим концертом. Заслуги пок. Володимира Барвіньского, помершого перед шести лїтами, певно свіжо в памяти кождого Русина, а все таки кождий причинок до характеристики думок, поглядів і дїяльности того завчасно згасшого патріота кождий щирий Русин прийме з найбільшою приятностію.
Отож ми нині, при нагоді поминок, подаємо одно письмо пок. Володимира Барвіньского, писане 1879 року до о. Гната Рожаньского в Хотїни під Калушем, рівно-ж завчасно згасшого народолюбця. Письмо тo, повне розумних гадок политичних — подаюче плян политичної организації Русинів-народовців і поясняюче ґенезу нашого "Дїла" звучить дословно так:
Львів 4 жовтня 1879.
Високоповажний Пане-Отче Добродїю!
Знаючи Вашу щирість, з якою займаєтесь справами народними, Вашу офірливість, з якою самі трудитесь для добра народу, Вашу пораду, якою все підмагаєте всякі почини народного дїланя, осміляюся удатись до Вас ВПоважний Пан-Отче о пораду і підмогу в слїдуючих справах.
Я не потребую говорити, якій переворот сподїявся послїдними виборами до ради державної, яка сумна перспектива отворилась перед Русинами. Що Русини показались при тих виборах крайно немічними, бездїльними і непорадними — про се нїчого й згадувати, так як остаточно ми народовці об сїм здавна знали і на сю слабу сторону увагу проводирїв неперестанно звертали. І се не менше ясно, що дотеперїшні проводирі Русинів в дїлах политичиих пропали безповоротно, доказавши свою цілковиту не спосібність до розумного дїланя в користь народу. Руководство справ политично-народних остається таким чином без руководців і ми бачимо перед собою политичне заступництво интересів народу так сказати яко haereditas jacens. Повстає питанє, чи народовці мають лишити руководство сих справ справдї яко необняту спадщину, посвячуючись дальше тілько литературно-просвітним працям, — чи признатись до сеї спадщини і взятися до дїла?
Коли-б дивитись на се питанє тілько з становиска партійного, можна-б дати відповідь і таку і сяку. Але коли поглянемо на стан всїх Русинів і згадаємо, на якій вишинї политичної сили станули Поляки через послїдні вибори, то здається менї — годї буде згодитись на status quo, бо се-ж значить з одної сторони годитись на дотеперїшну бездїльність политичну Русинів, а з другої сторони годитись і на те, щоб Поляки, здобувши всї позиції леґальної репрезентації нашого народу, укрїпились в сих позиціях на завше і набули не тілько de faсto але й de jure право говорити, що вони є справдї єдина правна репрезентація краю і народу, значить, і те, чого вони бажають, що вони дїлають, до чого вони в имени старопольскої традиції прямують, — є именно й волею нашого народу!
На се, здається менї, не можуть народовці нїяк згодитись. По волї чи по неволї спадає на нас обовязок ратувати нашу народність, котрої ратунок почиває тепер виключно тілько в руках самих Русинів. Бо-ж не можна забувати, що дотеперїшня хоч слабенька, непевна і неконсеквентна підпора, але все таки підпора, а бодай охорона, яку доси давало нашій народности австрійске правительство, — тепер не тілько не истнує, але противно також і з сеї сторони треба сподїватись не меншого натиску на нашу народність, як від самих Поляків — с. є. натиску чи угнїту цілої поли судівництва.
Розважаючи все те прийшли львівскі народовці, в котрих имени я отсе пишу, до пересвідченя, що нам слїдує конечно, для ратунку нашого народу взятися ось до якого дїла:
1. висказати, чого бажають Русини і то ясно, позитивно і всесторонно;
2. дбати про можливе з’єднанє і оживотворенє цілої рускої интелигенції, щоб вона почула і зрозуміла свою одвічальність перед исторією і свій обовязок вести наш народ до житя і самостійного побуту;
3. будити свідомість рускости в якнайширших кругах народу, доводити єго до пізнаня своїх интересів, своїх прав і своєї сили;
4. завчасу готовитись до политичної борби, яка дожидає нас в недовгім часї при нових виборах до сойму.
Сї дїла вимагають подвійної чинности.
Передовсїм конечно поставити политичний дневник (виходячій бодай 2 рази в тиждень), котрий висказував-би живі, щирі і позитивні гадки Русинів, і будив зарівно интелигенцію як і масу народа, служив для обговореня наших справ, для виміни гадок, для их обробленя, роз’ясненя і так сказати скристализованя.
Друге, треба дбати про те, щоб Русини не кінчили свого дїла на словах, але й дїлом сповняли свої замисли. І найлучче висказувані гадки мусять остатись мертвими, коли вони остануться тілько на паперї, і найлучче редагована часопись останеться без сильною, коли гадки в нїй висказувані не будуть находити живого дїяльного відгомону серед читаючого загалу. Треба конче, щоб роз’ясненю нашої политичної програми відповідала рівночасна живуча дїяльність руcинів. А се заданє мали-б сповняти періодичні з’їзди чи там митинґи Русинів. До сего, правда відповідало би найлучче — политичне товариство — але єго заснованє, склад видїлу з незалежних і діяльних людей, оказується при теперїшних обставинах неможливим. А тим часом такі з’їзди могли-б не тілько вповнї заступити товариство стале, але й значно всестороннїйше і скорше дїлати — збераючись по ріжних пунктах нашої Галичини.
Що до часописи политичної, то ся гадка доспіла вже на стілько, що о кавції, робітниках і навіть о певній хоч малій грошевій підмозї з сторони львівских народовців не було-би великих клопотів. Именно кавція (з Просвіти) і робітники були-б — та розходиться ще о закладовий капитал, щоб можна розпочати дїло, а на се треба-би після приближеного обчисленя капиталу около 2000 зр.
При знаній незасібности наших Русинів нема надїї, щоб таку суму покрив оден чоловік. Тут конечна складкова підмога всїх наших щирих людей. Булоб справдї дуже сумно, коли-б для ратунку народної справи не знайшлось на цілій Руси 2000 зр., котрі при успішнім розвою дїла могли-б бути навіть звернені ш. давцям.
Що до з’їзду, то є також гадка, щоб скликати вже тепер (де на 1-о листопада або коли инше) з’їздь Русинів до Львова.
Щоб однакож можна явно виступити з таким проєктом, і щоб такій з’їзд міг мати певне значінє, требаб мати певність, що бодай около 100 людей і то переважно независимих як священиків, міщан і селян збереться. Коли-ж нї, то лучче б на разї не скликати такого з’їзду і не давати нового доказу байдужности.
Коли-б була приближаюча певність, що такій з’їзд міг-би удатись, тогдї уложило-бся програму з’їзду і розіслало-бся явні запросини.
Ось чому прошу я Вас ВПоважний Добродїю висказати в сих справах Ваші гадки і именно:
1. Чи в Ваших сторонах почувається потреба нової политичної часописи (видаваної бодай 2 рази в тиждень етимольогією для згоди) і скілько пренумерантів приближаючо могла-б вона числити в Ваших сторонах. (До удержаня газети при пренумератї 8—9 р. річно треба-б всего бодай 400 пренумерантів.)
2. Чи не зволили-б Ви Добродїю, або й хто з Ваших знакомих причинитись датками (доразовими або періодичними) на засновний капитал?
3. Чи може знаєте якій иншій спосіб узисканя такого засновного капиталу?
4. Чи почувається потреба з’їзду Русинів (по мисли як се писалось менше-більше в Правдї) і скілько людей могло-б прибути на такій з’їзд до Львова з Ваших сторін?
Позаяк в сих справах розписані листи і в инші сторони краю, щоб засягнути як найширшої опинії, і сі справи дуже наглячі, про те осміляюсь просити о ласкаву відповідь як найскорше на се письмо на мої руки.
В надїї скорої ласкавої відповіди остаюсь з високим поважанєм
В. Барвіньский.
Мій адрес: "Львів, улиця Галицка, ч. 44".
Письмо говорить само про себе. Ми тілько докинемо кілька слів.
Тогдїшну ситуацію политичну оцінив пок. Вол. Барвіньскій зовсїм удачно. Десять лїт минає від часу, як письмо то писане, а ми бачимо, що і дотогочасні проводирї Русинів "пропали безповоротно", і дотогочасна підпора а радше охорона Русинів правительством перемінилася в натиск...
І пляни пок. Вол. Барвіньского, подані в письмі, осущилися. Русини-народовці, не вагаючись взяли на себе политичне заступництво интересів народу руского, оснували своїми лептами часопись политичну "Дїло" і збирали митинґи, де не сотки але тисячі Русинів манифестували свою волю. Сповненя тих своїх плянів дожив Вол. Барвіньскій. Не дожив же основаня товариства политичного, котре в 1879 році здавалося єму неможливим, — не дожив також побачити свого "Дїла", для котрого не знав границ посвященя, щоденним органом Русинів-народовців...
[Дѣло]
13.04.1889