Мешканці Миколаївського, Жовківського, Буського і Золочівського районів Львівської області неохоче сприйняли можливість видобутку сланцевого газу на своїх територіях. Представники цих громад на прес-конференції 18 лютого заявили, що вони не категорично проти, але спершу хочуть почути відповіді на всі свої питання. Зокрема: чи зміниться склад питної води і наскільки економічно вигідним буде видобуток? Про це та про інші нюанси потенційного видобутку сланцевого газу в Галичині »Z« запитав в академіка Української нафтогазової академії, завідувача кафедри геофізики Івано-Франківського національного університету нафти і газу Олександра Петровського.
Пане Олександре, розкажіть, будь ласка, про вплив видобутку газу на якість питної води, яку люди використовують у побуті.
На території Олеської ділянки відклади сланців залягають на глибинах від двох до чотирьох кілометрів. Саме на цю глибину необхідно бурити як вертикальні, так і горизонтальні свердловини, і на цій же відстані від поверхні землі необхідно буде проводити гідророзриви. На сьогодні у світі не зафіксовано жодного випадку, коли б після гідророзривів забруднився водоносний горизонт.
Віддаль від покрівлі сланцевої породи до найглибшого водоносного горизонту в нашому реґіоні — приблизно 1000 метрів. А в середньому ця відстань коливається від 2000 до 3000 метрів. В цьому просторі розташовані карбонатні та глинисті породи, які є природним бар’єром. Вони перешкоджають потраплянню води, що використовується при гідророзривах, до водоносного горизонту.
Є ще такі побоювання, що сама тріщина при гідророзриві може піднятись на висоту водоносного горизонту. Але з досвіду функціонування таких свердловин у світі можу сказати, що максимальний відхід тріщини від стовбура свердловини не перевищує 300 метрів. Товщина відкладів сланцю становить від 600 до 1200 метрів. Тому малоймовірно, що тріщина взагалі вийде за межі шару сланцевої породи. А навіть якщо вийде, маючи відстань як мінімум у 1000 метрів, ми ніяк не зможемо з’єднати цю тріщину з водоносним горизонтом.
Крім того, конструкція свердловини робиться таким чином, щоби блокувати стовбур свердловини від оточуючих порід. Для цього використовуються металеві труби і цемент, який заливають між трубами. Таких труб може бути від двох до чотирьох і більше, залежно від місця розташування. Відповідно, припущення, що хімічні реагенти можуть потрапити крізь стовбур свердловини в оточуючі породи чи водоносні горизонти, є безпідставним.
До того ж вміст хімічних реагентів у складі води, що використовується для гідророзриву, становить 0,5%. Тобто дуже малий. Переважно, це ті самі речовини, які ми використовуємо в побуті. Наприклад, в пральних порошках використовуються поверхнево-активні речовини, щоб зменшити тертя води. Згущувачі додають при виробництві морозива. Ці речовини застосовують і в технологіях гідророзривів. Здавна у нафтових свердловинах використовували кістковий жир, тобто смалець, який закачували у свердловини, щоб отримати більше нафти.
А що відбувається з водою після гідророзриву?
Після гідрозриву воду можна очистити і використати знову для проведення цього процесу. Або вода може бути очищена до того стану, що буде відповідати державним стандартам питної води. Тоді вона може бути злита у загальний водогін.
Перший гідророзрив був проведений ще наприкінці першої половини ХХ століття. Це не нова технологія, і вона успішно працює. В нашому реґіоні пробурено близько 4600 свердловин, в тому числі із застосуванням технологій гідророзриву. Але ніде не виникала проблема з проникненням хімікатів у водоносний горизонт. Головне — суворо дотримуватись технологічних вимог.
Ви кажете, що гідророзриви — не нова технологія. Відколи її застосовують в Галичині?
Її винайшли у США в 1947 році . Це офіційна точка зору, хоч є ще й неофіційна, що гідророзрив винайшли саме у нас, на Івано-Франківщині, у Долині. За офіційною інформацією, на початку 50-х років минулого століття у Долинському нафтовому родовищі був проведений перший в Радянському Союзі гідророзрив. Тоді це привело до суттєвого збільшення видобутку нафти.
Гідророзриви — не те що не нова, — це для нашого реґіону традиційна технологія, яка використовується здавна, і ніхто її не обговорює, бо немає від неї ніякої шкоди. Єдина відмінність для гідророзривів сланцевих порід — це те, що тиск для розриву необхідний дещо більший ніж для розриву пісковиків (порода, де сьогодні використовується гідророзрив). Але для цього і є технологічні реґламенти, і ніхто не має права робити все що завгодно без необхідного науково-технічного обґрунтування. В тому числі реґламентується і використання хімічних речовин у воді.
Як до цієї технології ставляться за кордоном?
На наукові семінари, які проводила компанія «Шеврон» в районах Івано-Франківської та Львівської областей, були запрошені іноземні незалежні експерти, звідти, де газ таким способом вже успішно видобувають. Зокрема, Станіслав Нодж — професор Університету «Гірничо-металургійна академія імені С. Сташиця». Вони з колеґами-науковцями контролювали буріння і гідророзрив однієї із свердловин для видобутку газу зі сланцю у Польщі компанією CONOCO PHILLIPS. Проведений екологічний моніторинґ показав, що неґативного впливу на навколишнє середовище не було зафіксовано. Так само на семінари був запрошений незалежний експерт із США, професор Том Марфі з Державного університету Пенсільванії. Він також висловився на користь видобутку газу зі сланцю методом гідророзриву. До речі, на питання одного з учасників семінару — «Де розташований ваш будинок?» — професор відповів, що з вікон він бачить свердловини. Тобто живе в безпосередній близькості від процесу видобутку і неґативних наслідків для себе і своєї родини не бачить.
Повернімося до теми води. Розкажіть, будь ласка, про загальну потребу води для технологічного процесу. Люди побоюються, що через видобуток сланцевого газу виникне дефіцит води.
Об’єм води, необхідний для гідророзриву однієї свердловини, — це приблизно шість олімпійських басейнів. Це багато, якщо порівнювати із склянкою, але в загальному обсязі ресурсів води реґіону — це зовсім небагато. Загалом на етапі видобутку газу на всій Олеській ділянці за нашими розрахунками буде необхідно приблизно 2,2 мільйона метрів кубічних води на рік. А це всього-навсього 0,63% від загального обсягу річного водозабору обох областей. Для порівняння, за один рік у Львівській області промисловість використовує 54,7 млн. м3 води, в Івано-Франківській — 61,7 мільйона (тут такий великий обсяг спричинений діяльністю, зокрема, Бурштинської ТЕС). На потреби житлово-комунального комплексу в Івано-Франківській області використовується 20 млн. м3, у Львівській — 86 млн. м3 води на рік. Отже, можна наочно побачити, яку малу кількість води потребує технологія видобутку газу зі сланцю, і хвилюватися за нестачу питної води немає причин.
Як можливе джерело води для технологічного процесу, можуть бути використані розсоли із Калуш-Голинського родовища. Там сьогодні накопичено близько 26,9 млн. м3 розсолів. Якщо враховувати постійний приріст цієї води з опадів, а це ще плюс 4 млн. м3, то, за нашими розрахунками, її вистачило б на 11 років і 11 місяців реалізації проекту з видобутку газу зі сланцю. Але питання використання цієї води буде залежати від технологічних можливостей, і це має вирішувати видобувна компанія.
Крім того, у Львівській області є затоплені шахти, кар’єри у Кам’янці-Бузьку. І ту воду теоретично теж би можна було використовувати. Але, я наголошую, — це тільки теоретично. Все треба детально досліджувати. В будь-якому випадку ця ідея стосується вже процесу видобутку. А поки що йдеться лише про розвідку території: скільки газу є в породах, і чи взагалі є, і чи буде економічно вигідним його видобування. Адже може бути так, що ціна самого видобутку буде неспіврозмірна з кількістю видобутого газу, і на цьому компанія згорне свій проект.
Це теж одне з питань, яке цікавить громади. Наскільки економічно вигідний видобуток сланцевого газу в Карпатському реґіоні?
Донедавна в Україні ніхто не займався досконалим вивченням можливості видобутку газу зі сланцевих порід. Ніяких систематичних досліджень в цьому напрямку ні в кого немає. Поки що все, що говориться на цю тему, це більше уявлення, ніж знання. Перспективи в цьому напрямку в України є однозначно, але які вони — про це говорити ще рано. Перші висновки можна буде зробити після буріння перших розвідувальних свердловин. Буде піднятий керн (порода, яку дістають із свердловини для вивчення), проведений його аналіз і після того можна буде щось більше сказати.
З чого, власне, складаються розвідувальні роботи і коли їх планують розпочати?
На скільки я знаю, на сьогоднішній день угода з компанією «Шеврон» ще не підписана. Очевидно, коли буде підписана угода, тоді компанія оголосить дату початку робіт. Зі слів голови представництва «Шеврон» в Україні Пітера Кларка, орієнтовно розвідка буде тривати близько п'яти років. Включає вона проведення геофізики, інтерпретацію геолого-геофізичних даних, вибір місця розташування свердловин і буріння 10–15 розвідувальних свердловин. Йдеться про всю Олеську площу, яка розташована на території Івано-Франківської та Львівської областей. До речі, сам Івано-Франківськ теж входить у межі Олеської ділянки.
На базі Івано-Франківського університету нафти і газу засновано Дослідний центр. Це пов’язане з проблемою видобутку сланцевого газу в Галичині?
Так, в Університеті нафти і газу дослідний центр створили у зв’язку з перспективою видобутку газу зі сланцю на Олеській площі. Зараз визначаються напрямки діяльності Центру. Коли Україна укладе контракт із «Шевроном», будемо конкретніше говорити про співпрацю Центру з цією компанією. «Шеврон» зможе скористатись нашими послугами, як незалежного експерта, для своїх досліджень. Так само послуги Центру можуть бути корисними і для місцевих громад, яким, очевидно, теж будуть необхідні незалежні експертні оцінки. У світі є такий досвід. При Пенсильванському державному університеті працює подібний дослідний центр. Одна з його функцій — зв’язок з громадськістю, роз’яснення ситуації для широкого загалу. Саме у Пенсільванії розташовані свердловини з видобутку газу зі сланцевих порід.
Тобто університетові загалом це вигідно. Як з цієї співпраці скористаються студенти?
Перспективи для випускників університету є. Вже сьогодні компанія «Шеврон» заявляє про те, що вони зацікавлені у наборі спеціалістів. Контракт ще не підписаний, але вони наперед опрацьовують це питання. І під час зустрічі з ректоратом університету керівництво «Шеврону» в Україні висловило зацікавленість у співпраці, зараз шукаємо напрями для такої співпраці. «Шеврон» має розроблені цілі програми підтримки вищих навчальних закладів, підтримки студентів. Є перспектива залучення викладачів до співпраці з «Шевроном». Головне — розуміти, що в світі гроші просто так ніхто не платить. Якщо ви робите роботу, яка комусь потрібна, той, кому вона потрібна, її фінансує. Не можна думати, що от прийде інвестор і за нас все зробить, а ми будемо відпочивати на лаврах. Вони готові до співпраці, але має бути якісна віддача з нашої сторони. Якщо ви добре вчитеся, знаєте мову, гарний фахівець, добре себе представили, то, відповідно, компанія буде зацікавлена. А якщо студент не хоче вчитися і не вчиться, то і перспективи у нього немає ніякої.
Звичайно, у них є програми стажування для студентів, для викладачів. Вони навчать, покажуть, пояснять. Очевидно, буде співпраця і з іншими вищими навчальними закладами, які займаються цими проблемами.
Яка Ваша особиста думка, як фахівця, щодо перспектив видобутку сланцевого газу в Галичині?
Я і мої колеґи з нашого університету прийшли до єдиного висновку. З точки зору геологічної будови території, з точки зору технологій, в тому числі і тих, які використовуються в Україні, і тих, які використовуються за кордоном, і з точки зору екології — застережень для реалізації проекту в нашому реґіоні практично немає. Головна умова — це дотримання технологічних правил та державних реґламентів щодо буріння свердловин, гідророзривів, дотримання норм екологічного законодавства, постійний моніторинґ дотримання цих норм як під час пошукового буріння, так і під час видобутку. Це мають забезпечувати незалежні організації — дослідні центри, інші наукові установи, приватні компанії. Відомо, що вся нафтогазова геологічна наука розпочиналася зі Львова, там є багато фахівців — Інститут геології і геохімії горючих копалин НАНУ, Карпатське відділення інститут геофізики НАНУ. В Івано-Франківську створений дослідний центр при Національному технічному університеті нафти і газу. Тобто є фахівці, які можуть займатись цими питаннями.
Досьє:
Олександр Петровський — завідувач кафедри польової нафтогазової геофізики геологорозвідувального факультету Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу .
Пан доктор Петровський — гірничий інженер-геофізик, має 37-річний досвід науково-дослідної та практичної роботи в нафтогазовій галузі. Є автором математичної теорії та створеної на її ґрунті «Технології інтеґральної інтерпретації комплексу геолого-геофізичних даних для пошуків та розвідки нафтових та газових родовищ».
До кола наукових і виробничих інтересів належать питання підвищення ефективності геологорозвідувальних робіт на нафту і газ на базі створення просторових інтеґральних геолого-геофізичних моделей нафтогазоперспективних територій, площ та родовищ, а також проведення високоточних ґравіметричних та магнітометричних досліджень.
За результатами авторських досліджень в різних нафтогазопромислових районах України пробурено продуктивні свердловини, відкрито родовище та низку нових покладів в межах вже відомих родовищ.
2010 року створив і очолив творчу групу науковців та фахівців галузі для вивчення геологічних, гідрогеологічних, екологічних та технічних можливостей здійснення в західному реґіоні України видобутку природного газу з силурійських сланцевих порід Волино-Поділля.
У 2011-му виступив як експерт на спільному засіданні Львіської, Тернопільскої та Івано-Франківської обласних рад, де розглядали питання доцільності видобутку природного газу зі сланцевих порід, — з інформацією про технічні, економічні та соціальні переваги такого видобутку, висловивши також застереження щодо його реалізації. Провадив ознайомчі семінари в Івано-Франківську та Львові з залученням світових експертів з питань пошуків, розвідки та видобутку природного газу зі сланцевих порід.
Багато працює на громадських засадах. Є членом експертної ради ДАК МОНмолодьспорту України, академіком Української нафтогазової академії, членом професійних спілок EAGE, SEG, AAPG, керівником студентської секції американської професійної спілки геофізиків-розвідників SEG при ІФНТУНГ.
Нагороджений медаллю «Почесний розвідник надр України» та званням «Кращий науковець року».
21.02.2013