Наші виводи проти скликуваня ще одної сесії теперішного сойму викликали в цілій польській пресї зрозуміле невдоволенє. Що правда, невдоволенє польської демократичної преси, теоретично беручи, було би менше зрозумілим; бо щоби демократичні партиї домагали ся, щоби цілий ряд важних справ полагоджував сойм, якого реформи вони в імя демократизму домагали ся, і то тодї, коли вже є повна змога полагодити незабаром ті справи в новім, здемократизованім соймі, — се справдї не містить ся в розумінє демократизму. Але се тільки так, теоретично беручи. Бо в дїйсности ми тут у Галичинї вже здавна привикли до того, що польський демократизм кінчить ся там, де зачинаєть ся національна справа. Демократизм — добра річ, коли ходить о те, щоби дістати в свої руки хоч часть панованя в краю; але зректи ся в імя демократизму панованя над українським народом, — в що тодї обернула би ся "Pólska w zaborze austryackim"?!
І завдяки сьому дивному польському демократизмові, який згідно з муринською етикою обурюєть ся на панованє чужинців над польським народом, але рівночасно так само обурюєть ся на український нарід за його боротьбу проти польського панованя, склало ся так, що найбільше невдоволена з нашого становища польська демократична преса, а з неї найбільше претенсіональна що-до демократизму Gazeta Wieczorna.
Україножерна в сути річи так само як Słowo polskie, Kurjer lwowski або Glos Narodu, — Gazeta Wieczorna є в тім прикрім (а може приємнім!) положеню, що мусить маскувати ту свою україножерність, отже маскує її фарисейством. Так і в полєміці з нашими виводами одного буцім-то не бачить, инше перекручує і в результатї "ломить руки", що ми не шукаємо користи нашого народу, тільки шкоди народу польського, бо прецїнь сойм має полагодити цілий ряд справ важних для "краю", отже однаково для Поляків і Українців.
Хоч як нецікаво полємізувати з противником, який на місце отвертої дискусиї ставить фарисейські викрути, одначе з огляду на те, що в тих викрутах скристалїзоване польське становище супроти української справи, вважаємо за вище супроти української справи, вважаємо за потрібне заняти ся ними.
Виступаючи проти ще одної сесиї теперішного сойму, ми поставили такі тези: Поляки не хотять національного порозуміня на основі рівної міри для обох народів краю, а тільки хотять витворити ілюзию національного порозуміня, яка скріпила би їx полїтичне становище в краю й державі. Що така ілюзия скріпляє польське становище, се сьвідчить ряд голосів польської преси і польських полїтиків у віденській пресі з приводу переведеня соймової виборчої реформи, голосів, у яких згідно констатуєть ся, що національне порозумінє в краю скріпляє позицию Поляків в краю й державі. Тимчасом доки Поляки не хотять національного порозуміня на основі однакової міри для обох народів, доти не лежить в нашім національнім інтересї витворювати ілюзию порозуміня, бо вона скріплюючи польську позицию, скріплює ео ipso польське панованє над нашим народом. А що Поляки не хотять національного порозуміня на основі однакової міри для обох народів, се виказали вони наглядно, заявляючи ся власне з приводу соймової сесиї і проти територияльно-національної автономії (отже проти того, щоби Поляки й Українці мали в Австриї кождий свій окремий автономний край) і проти екстериторияльно-національної автономії (отже проти того, щоби співжитє обох народів в однім краю уладити на основі національної автономії обох народів). Коли ж Поляки відкидають прінціп національної автономії, то яка рация причиняти ся нам до витворюваня ілюзиї національного порозуміня і ез ipso до скріплюваня польського становища, до скріплюваня, якого Поляки ужиють на боротьбу проти наших національно-автономічних змагань?!
Що ж робить Gazeta Wieczorna з тими нашими тезами? Замовчує зовсїм польське становище в справі національної автономії і воює тільки тезою, що "краєві" справи однаково корисні для обох народів краю, отже хто проти них виступає, той не шукає користи свого народу, тільки шкоди другого народу краю.
Хоч ми певні, що Gazeta Wieczorna сама сьвідома фарисейськости і неправдивости тої своєї тези, одначе постараємо ся їй се роз'яснити.
"Край" є понятє абстрактне і конкретний зміст його творить житє народів, які його заселяють. При ідеально справедливій мірі краєві інтереси повинні би покривати ся в нашім випадку з інтересами обох народів краю. Одначе в дїйсности до тої ідеально справедливої міри ще дуже далеко. Конкретно представляє ся так, що польський нарід, загорнувши полїтичну власть в краю в свої руки, ідентифікує з інтересами краю польські і тільки польські інтереси. Що се так, не треба аж доказувати. Адже все правно-публичне житє краю має польський національний характер, а на скільки воно має також характер український, то се стало ся проти волї Поляків, у боротьбі з ними. За кожде управненє з краю мусить український нарід зволити з Поляками боротьбу, і Поляки зовсім не криють ся з тим, що кожде таке управненє получене з їx національною шкодою. Отже деж тут можна говорити про "краєві інтереси" як гармонїйну синтезу інтересів обох народів краю.
Зрештою в реальній полїтиці Поляки зовсїм про се не говорять, коли відкинемо фразу і звернемо увагу на мову фактів в інтересї краю лежить просьвіта чи добробут усїх мешканців його; а що просьвіта і добробут українського народу значно менші нїж народу польського, то в інтересї краю лежало би, щоби власне всї засоби краю звернути передовсїм на піднесенє просьвіти і добробуту там, де сього найбільше треба. Тимчасом Поляки дуже пильно дбають, щоби з краєвих засобів на просьвіту і добробут польського народу обертати як найбільше, а на просьвіту й добробут українського народу як найменше, стільки, скільки під натиском української боротьби мусять. І в реальній полїтиці абстрактні інтереси краю перемінюють ся в конкретні інтереси національного посїданя в краю, і вся польська полїтика має тільки одну ціль: під фірмою краєвих інтересів скріпляти польський національний стан посїданя в краю і зменшати український національний стан посїданя в краю.
Так виглядають в дїйсности "краєві" інтереси і тому ми поборюємо "краєве" становище Поляків. Щоб можна було говорити про краєве становище в правдивім розуміню, треба би найперше згодити ся на одну, для обох народів однакову міру розуміня і подагоджуваня національних потреб і тою мірою мірити всї справи. Тодї і тільки тодї можна би говорити про "краєві" інтереси як гармонїйну синтезу інтересів обох народів. Пробу такої міри дає нам екстериторияльно-національна автономія. Але вона, відриваючи національне житє від територияльної основи, невигідна для нациї з своєю териториєю і годить ся тільки для розсипаних національних меншостий (прим. польських в Східній Галичинї, коли вона стане окремим краєм). Натомість для наций з своєю териториєю найраціональнїйший шлях до вирівнаня національних непорозумінь — територияльний роздїл.
І тому ми ставимо домаганє подїлу Галичини, зважаючи екстериторияльно-національну автономію тільки переходовим етапом, але при тім етапом, який ставить minimum наших національних домагань, minimum, без признаня якого нема мови про польсько-українське порозумінє.
І тому наші противники з польської сторони добре зробили би, як би замість фарисейського збуреня і проповідей на тему, що ми, мовляв, не любимо свого народу, а тільки ненавидимо Поляків, — як би замість усего того розвели справдї полїтичну дискусию на тему національної автономії.
Бо повторяємо: без признаня з польської сторони прінціпу національної автономії для уладженя польсько-українських відносин (покищо бодай в формі екстериторияльности), прінціпу, який уже ляг в основу виборчої реформи до галицького сойму, нема мови про — хоч би тимчасове — польсько-українське порозумінє.
А що Поляки прінціпу національної автономії не признають, то не бачимо можливости згідного відбутя ще одної сесиї теперішного сейму. Може новий сойм, опертий все таки в части на прінціпі національної автономії, принесе зміну в польських поглядах і слідом за тим зміну відносин.
[Дїло]
01.04.1914