Львів 21. червня 1917.
З польської преси лунають зрозумілі оклики тріюмфу: Опозиція польського кола повалила кабінет ґр. Клям Мартініца! Польське коло показало, що в Австрії не то проти Поляків, але й без Поляків правити не можна!
Заналїзуймо основи сього тріюмфу:
Підчас твореня теперішної австрійської конституції, в 1860-их роках, Поляки з Чехами заступали проти Нїмцїв проґраму федерації "історичних країв", яка була лягла в основу жовтневого дипльому. Становище Чехів загрожувало Нїмцям, становище Поляків — Українцям. Тодї корона і правительство помирили ся з Поляками коштом українського народу, Поляки зрадили Чехів і разом з Нїмцями утворили більшість, стали складовим чинником правлїня в Австрії.
Комбінація: Поляки й Чехи проти Нїмцїв виринала ще нераз, — що згадаємо хоч би еру ґр. К. Баденїя. І все кінчила ся тим, що Поляки діставали заспокоєнє коштом українського народу і разом з Нїмцями творили правительственну більшість, а Чехи, помігши своїм хвилевим союзникам до осягненя їx цїли, оставали далї на гіркім хлїбі опозиції.
Дїлячи з Нїмцями власть у державі, Поляки вміли використати кожду нагоду, щоби скріпити й розширити свій "стан посїданя" державної власти. Опанували Галичину, забезпечили собі свою парляментарну силу, обсадили центральні уряди, — словом, все і всюди старали ся зробити ся чинником у виконуваню державної власти необхідним, а при тім таким сильним, щоб висадити його з сїдла не було легкою справою.
А Німцї, за цїну можности несповнюваня чеських домагань, позволяли Полякам робити все, що їм тільки забагло ся.
Коли ж польські домаганя видавали ся навіть Нїмцям неможливими, — як прим. тепер польський спосіб відокремленя Галичини, — тодї Поляки переходили до опозиції, вдаряли в тон славянської солїдарности проти геґемонїї нїмецького централїзму, — доти, доки Нїмцї, які супроти солїдарної опозиції Славян є в меншости, примушені когось для себе приєднати, уступали перед Поляками. Тодї знов Поляки дїлили з Нїмцями власть, не журячи ся про Чехів та инших Славян, які своєю опозицією помогли їм, Полякам, доконати нового вимушеня на Нїмцях.
І знов лунали оклики тріюмфу, що в Австрії нїяке правительство не сміє не числити ся з Поляками, що навіть без Поляків, а тимбільше проти Поляків в Австрії правити не можна.
Чому? Бо з усїх славянських народів, яких в таких випадках мають Німцї проти себе, Поляків найлекше заспокоїти. Коли Чехам і південним Славянам Нїмцї мусїли би робити уступки коштом своїх власних (оправданих, чи нї, — в се не входимо) інтересів, — то Полякам роблять вони уступки коштом інтересів українського народу. А се значно лекше.
Таким чином Поляки тріюмфують тому, що основою теперішної австрійської конституції є подїл панованя в державі між Нїмцїв і Поляків коштом упослїдженя всїх инших народів; тому, що Нїмцї не можуть погодити ся з Чехами й південними Славянами і в боротьбі в ними потребують помочи Поляків, яку купують коштом інтересів українського народу; тому — загально кажучи — що в Австрії не побідила ідея рівноправности всїх народів держави. 3 хвилею побіди cеї ідеї польське значінє в державі само собою було би зредуковане до границь, які відповідали би етноґрафічній силї польського елєменту. Бо т. зв. полїтична, економічна й культурна сила Поляків, на скільки є висшою від сили етноґрафічної, завдячує ту висшість панованю над українським народом і посередно, через виконуванє державної власти, над иншими народами держави.
А польський тріюмф, що без Поляків, а тим більше проти Поляків не можна в Австрії правити, має дуже непочесну моральну підставу: бо зї всїх народів держави, які стоять проти Нїмцїв, Поляків найлекше купити.
Як би австрійські Нїмцї мали на стільки моральної сили і полїтичної зрілости, щоби помирити ся з Чехами і південними Славянами, щоб вимірити справедливість Українцям, словом, як би змогли стати елєментом справдї будуючим, творчим, а не тільки пануючим, — будуючим і творчим на основі ідеї рівноправности народів, ідеї Австрії як держави народів, — тоді основи тріюмфу Поляків зникли би.
[Дїло]
22.06.1917