З самого заголовку можна легко виміркувати, про яку це Мельпомену йде. Ясно, що про українську. Чи не найбільше недоживлену, а проте найбільше витривалу і роботящу з усіх Мельпомен світа. Скитається вона з кута в кут, по чужих хатах провінції переважно, а у Львові постійно.
"Діло" з пятниці принесло дві цікаві театральні історії: звідомлення з загальних зборів кооперативи "Український Театр", що має зі ціль будову театрального буднику, і передрук статі з "Діла" 30. березня 1889. р., що накликує до будови українського театру у Львові.
Пятьдесять років, пів віку намовляємо себе до будови театру і — як показує дійсність — не можемо намовити.
Щоправда тому 90 років побудували були українці сяку-таку театральну салю в "Народнім Домі", але з неї не було потіхи. Українці поділилися на дві частини, і ті, що мали салю — не мали театру, а ті, що мали театр — не мали салі.
Тягнулося це довго-довго, аж укінці вияснив ситуацію маґістрат, винайнявши салю для своїх "розмаїтосців".
І ще одно "щоправда"...
Щоправда, побудували українці Музичний Інститут, але так вимудрували салю, що в ній театр не може грати, а музика з великою бідою. Зате незле грає кіно і властиво салі так якби не було.
Всеж таки бували роки, що в них українська Мельпомена заскакувала в маґістрацьку салю "Народнього Дому". Не знаю, від чого це залежало, так як не знаю, від чого залежить, що цього року не могла вскочити. Видно, панове з управи майже столичного города прийшли до переконання, що це була б за велика уступка для нас і могла б викликати негодування серед патріотичної вулиці. Одним словом: не дали.
І бідна Мельпомена почала шукати кватири.
Знайшла її на Слонечній у т. зв. "Новосьцях" та притулилася там на час свого побуту у Львові.
А до мене післала одного зі своїх любимців, щоб я написав у фейлєтоні: 1) Що вона невинна (в цій справі!). 2) Що на Слонечну не є далеко і 3) Що обіцює гарні вистави, які вдоволять навіть найрідших відвідувачів.
Шановна Мельпомено! Роблю це для тебе з приємністю, бо знаю, скільки маєш прикростей. Дай Боже, щоб ти бодай там почувалася як менше більше дома і щоб не мала клопоту з публикою та... ріжними будівельними знавцями.
Нехай публика тебе відвідує, а будівельні знавці оминають. Я, щоправда, не чув, щоби ця саля була "бауфелліґ", але на час твого побуту може і таке зайти.
[Діло]
02.04.1939