«У нинішньому конфлікті, ніхто, здається, не хоче вбивати. Навіть Джон Маккейн не пропонує американської військової інтервенції»
На відео літня жінка у в'язаній шапочці в Криму картає російських солдат. "Страх це психологія раба, " кричить вона. Тоді чоловік в чорному каже: «Ти провокатор, бабушка», і друляє її. Вона зашпортується і падає.
Огидна сцена (600 тисяч переглядів на YouTube), підкреслює дивний аспект цього конфлікту сьогодення: дуже мало крові. Як зазначив Володимир Путін після російської інвазії: "Я не можу згадати жодної інтервенції без жодного пострілу." Протягом місяця конфлікту загинули троє українців. Коли росіяни захопили кримську авіабазу, українські солдати – озброєні тільки палками – відповіли дещо незіспіваним виконанням національного гімну України. Військові втрати: один українець легко поранений. Для порівняння: в Кримській війні 1853-1856 рр. загинули понад 500 тисяч людей і 75 000 – в гітлерівській Кримській офензиві навесні 1944 року. Правда, завжди залишається ймовірність жахливої трагедії. Російські війська концентруються на кордонах України. Один інцидент може спровокувати масові жертви. Але є підстави сподіватися, що насильство не вибухне. Нині Крим допомагає зрозуміти, чому світ стає більш мирним.
Великим теоретиком цього тренду є Стівен Пінкер, професор психології в Гарварді. Його книга «Кращі ангели нашої природи» [«The Better Angels of Our Nature»] показує, що щорічне число військових жертв з кінця 1940- х років до початку 2000-х років скоротилося більш, ніж на 90 відсотків. "Зниження насильства, пише Пінкер, – може бути найбільш значною і найменш оціненою тенденцією в історії нашого виду." (Сирія є триваючим великим винятком, на який припадає більша частина світових жертв конфліктів минулого ріку. )
Я подзвонив Пінкеру, щоб запитати по Кримську кризу. Перше: він підтвердив свою думку, що конфлікти найчастіше провокуються націоналізмом чи нарцисизмом лідерів, а не держав, що переслідують свої раціональні інтереси.
Звичайно, це для Росії не є раціональний пошук ресурсів. Крим, щоправда, має незамерзаючий порт, але Україна і так дозволяла ним користуватися. Окупація нової територію не додає Росії жодного захисту, тому що ніхто ніколи не намагатиметься знову вести проти неї сухопутну війну.
Швидше, каже Пінкер, "Путін має класичні симптоми нарцисичного лідера: мрії величі, бажання бути об'єктом поклоніння і дефіцит емпатії". Дійсно, Пінкер писав у 2012 році: "Можливо старіючий Путін прагнутиме історичного безсмертя і відновлення величі Росії, поглинувши одну з колишніх радянських республік – або дві".
Недавня нарцисична самоданина Путіна, Олімпіада в Сочі, могла навіть прискорити цей конфлікт. Українські протестанси ймовірно ставили на те, що Путін не зіпсує свої Ігри розгоном їх протесту під час Олімпіади. Голландський спортивний історик Юрріт ван де Воорен згадує Московську Олімпіаду 1980 року, коли СРСР терпів польські робітничі страйки, бо хотів зберегти свою Олімпіаду. Наслідок: у Польщі з'явилась профспілка «Солідарність».
Цього разу, президент України Віктор Янукович намагався дозовано застосовувати насильство: він вбив близько 100 протестансів, замало, щоб придушити повстання, але достатньо, щоб змусити його тікати. Янукович порушив політичні правила 21-го століття: можете красти, але не вбивати.
У нинішньому конфлікті, ніхто, здається, не хоче вбивати. Навіть Джон Маккейн не пропонує американської військової інтервенції. Торік, 52 відсотки американців, опитаних Pew Research Center, погодилися, що "США повинні зайнятися своєю справою на міжнародному рівні" - найвищий відсоток з часу, коли соціологи вперше поставили це питання 50 років тому.
. . .
Більшість росіян хочуть Крим, але проти насильства, свідчать опитування. В одному з недавніх досліджень опозиційного Фонду боротьби з корупцією Алєксєя Навального, 74% назвали війну між Росією і Україною "неможливою".
Більшість росіян проти війни з Україною частково з тієї ж причини, що й на їх думку Крим "свій": вони вважають Україну спорідненою територією, майже Росією. Багато росіян мають українських родичів. Багато українців мають змішані російсько-українські традиції, або не впевнені, що їх нема. Марк Беннетс, автор «Заперечення Кремля» [Kicking the Kremlin], каже: "Конфлікт з Україною немислимий для переважної більшості росіян. Це так, ніби Англія пішла війною на Уельс, чи США – на Техас. Там нема народньої підтримки затяжної війни з Україною. А Путін дуже рідко йде супроти громадської думки".
У термінах Пінкера, українці перебувають в російському «колі емпатії». З 1917 по 1945 це коло не запобігло чисельним російсько-українським жертвам. Але нині коло емпатії виглядає сильнішим в даний час.
До того ж є зростаюча економічна взаємозалежність, яка підвищує кошти війни: будь-який потенційний противник є також і бізнес-партнером. Дійсно, всі західні заходи проти Росії були економічні.
Останнє: віра у героїчну війну просто продовжує знижуватися. Ви часто бачите літніх людей в Росії, що прогулюються в медалях з другої світової війни. Солдат шанували. Проте, в міру того як війна стає все більш автоматизованою – ще однією сферою, де роботи заміняють людей – людський героїзм маліє. Під час іракської і афганської воєн, США розповідали два великі пропагандистські сюжети про індивідуальних героїв, Джессіку Лінч і Пета Тіллмана. Обидві історії виявилися вигаданими. Пінкер каже: "Бо війна дає все менше можливостей для лицарства і героїзму, її все важче рекомендувати як спосіб формувати характер."
Вогнестрільна війна ще може вибухнути. "Це нерви", каже Пінкера. Однак, враховуючи зменшення апетиту до насильства, масове кровопролиття виглядає малоймовірним. Можливо, зрештою є прогрес в історії.
Simon Kuper
The surprising power of peace
The Financial Times, 29.03.2014
Зреферував О.Д.