На сторінці 295. II тому "Книги Знання" є таке (в скороченні): Кров (sаnguis) рідина, що кружить у кровоносних судинах тіла людини. Складається з рідинної білковини і завішених у ній білих і червоних тілець та кровяних платівок. Червоні тільця крови містять у собі червоне барвило крови. В однім кубічнім центиметрі є їх чотири і пів міліона.
І ще багато говорить уступ "Книги Знання" про найціннішу рідину на світі.
Але чи це вже все, що про цю рідину можна сказати! Напевно ні!
От хочби таке: Що не всі люди на світі в однаковій кількости проливають її і не однакові добра за те здобувають. Дорожча вона від золота, але світовий ринок, отой безоглядний, безсердешний лихвар, рідко коли нотує її справедливо і згідно з дійсною її вартістю. Часом, для спекуляції, кожну краплю реклямує по всім усюдам, часом цілу ріку старається закрити аркушами паперів, засипати попелом пожарищ. На деякий час і один і друге вдається, та тільки на деякий час. Аркуші паперу змітає вітер, спалює сонце, розмочує дощ і швидко по них навіть слід не лишається. А попіл всякає і творить разом з отою рідиною найбільш родючу почву на землі.
I ще одно: квіти на такій почві ніколи не вянуть...
На сторінці 69. III тому "Книги Знання" стоїть таке:
Серце (соr) головний орґан кровоносної системи. Складається з двох відділених від себе половин. Кожна половина переділена неповною перетинкою на дві частини: передсердя і комору. Здорове серце виконує 70—80 скорчів на мінуту...
І ще багато написано там про серце, про той дуже-дуже дивний кусень мяса, завішений у людських грудях.
В енцикльопедії нема місця на ширший опис, тому й серце займає тільки кільканацять рядків. Інакше не може бути в енцикльопедії, але не в житті.
Хто з нас не знає серця! Скільки разів зміняло воно в нас свою ритміку і свою кількість ударів на мінуту! Чи не було від чого. Воно, мов найбільш чуткий сейсмограф, нотує кожне стрясення нашого мізку. Кожна думка, немов рильцем, ріже сліди на серці, одні — ледви замітні, другі — глибокі та болючі. По тих ледви замітних часом навіть спомин не лишається, по тих глибоких та болючих остаються до віку карби на серці.
"В кого камінь замість серця — в того правда на світі" — каже народня мудрість.
Велика правда, але ніхто з людей не може свого серця зробити каменем, коли воно не скаменіло ще в утробі матері.
Але кожний може стиснути його в кулаці сильної волі, щоб не розмякшувалось під впливом якогось нещастя.
І ще одно: може не допустити, щоб воно, оте чутке і вразливе серце, товклося за сильно. Бо тоді притуплює собі слух, ослаблює зір і стає легко жертвою у життєвім пралісі.
[Діло]
23.03.1939