Нав’язування офіційної версії історичних подій перетворює навчання на промивання мізків
Коли політичні лідери починають переписувати минуле, ви маєте відчувати страх за майбутнє. Нещодавні спроби змінити підручники з історії, підтримані політиками Росії, Угорщини, Японії і Китаю є знаками попередженнями зростаючого націоналізму.
У січні Володимир Путін головував на академічному зібранні, метою якого було створити новий стандартизований підручник історії для школи. Президент Росії поскаржився, що багато сучасних підручників є "ідеологічним сміттям" і "принижують роль радянського народу в боротьбі з фашизмом." Йому не подобається думка про те, що в 1945 році країни Східної Європи були окуповані Радянським Союзом. Його бачення історії полягає в тому, що СРСР врятував ці народи від фашизму.
Політична значимість цієї історичного суперечки стає зрозумілою у світлі кризи щодо України. Москва весь час намагається очорнити новий уряд України, як "фашистський", пояснюючи це тим, що її лідери є ідеологічними спадкоємцями українців, які разом з нацистами боролись проти сталінського СРСР. Тепер цю версія подій енергійно розкручують російські ЗМІ.
Іронія в тому, що путінська Росія має теплі дружні відносини з Угорщиною – єдиним урядом з країн колишнього радянського блоку, який можна справедливо звинуватити у небезпечно двозначному ультраправому ставленні до історії. Здається, що консервативний уряд Угорщини на чолі з Віктором Орбаном заохочує реабілітацію Міклоша Хорті, авторитарного і антисемітського лідера Угорщини міжвоєнних років. По всій країні було зведено декілька пам’ятників Хорті, а також відкрито меморіальну таблицю в Будапешті. Прикладаються певні зусилля, спрямовані на те, щоб переписати шкільні підручники історії, щоб надати їм «патріотичнішого» забарвлення.
Як і у випадку з Росією, сусіди Угорщини мають підстави для занепокоєння цим проявом історичного ревізіонізму. Одна з причин, чому деякі з правих радикалів країни приязно ставляться до Хорті полягає в тому, що він вірив у "Велику Угорщину", яка одного дня поверне собі території, втрачені після Першої Світової війни – ідея, котра для кожного сучасного угорського націоналіста залишається привабливою.
Зусилля націоналістів, направлені на переписування підручників історії, є причиною для занепокоєння і в Азії. Сіндзо Абе, прем'єр-міністр Японії, також висловив думку, що деякі шкільні підручники мають занадто "мазохістський" погляд на історію країни. Це припущення викликало обурення урядів Китаю і Південної Кореї, які вже давно, навіть ще до висловлювань Абе, скаржилися на те, що японські підручники применшують злочини Японської імператорської армії – такі як різанина в Нанкіні в 1937 році або використання японської імператорською армією китайських і корейських жінок в якості сексуальних рабинь.
Втім, сам Пекін заледве чи є невинним у зловживанні історії для націоналістичних цілей. У своїй промові з нагоди відкриття нещодавно перебудованого Національного Музею Історії в Пекіні, президент КНР Сі Цзіньпін представив свої плани "великого відродження китайської нації". Цілі акри цього будинку присвячено японському вторгненню в Китай у 1930 році, а також злочинам англійців, французів та інших іноземних імперіалістів, "які опустились на землю Китаю, як рій бджіл ". Але в національному музеї – як і в підручниках, за якими навчають китайських дітей – фактично, нічого не говориться про мільйони померлих за часи правління Комуністичною партією – чи то від голоду, спричиненого політикою "великого стрибка" Мао Цзедуна, чи то під час Культурної революції. Над площею Тяньаньмень все ще висить портрет Мао. Попри весь ревізіонізм, яким так захоплюються в Росії Путіна, було б немислимо (можемо сподіватися), щоб на Червоній площі постійно висів портрет Сталіна. Очевидно, що офіційна версія історії потрібна для того, щоб направити гнів народу назовні, на сусідів Китаю, а не всередину, на її уряд.
Навіть Великобританія пережила полеміку і суперечки стосовно шкільної історії. Висловлювання міністра освіти Майкла Гоува про те, що дітям подається надмірно негативне уявлення про Першу Світову війну, спровокувало шалену критику деяких видатних істориків. Гоув вважає, що їх потрібно вчити, що це був виправданий захист свободи, а не просто безглузде кровопролиття.
Це показує, що в зусиллях політичних лідерів – включаючи Путіна чи Абе – у їх намаганні вплинути на те, як національну історію вивчають і пам’ятають, немає нічого незвичайного. Але потрібно завжди розрізняти законні дебати і зловживання минулим у цілях політики.
По-перше, політикам ніколи не може бути дозволено заперечувати історичні факти. Гоув може думати, що Перша світова війна була звичайним конфліктом. Але він не намагається заперечувати те, що мала місце битва під Соммою, в той спосіб, в який деякі японські націоналісти, близькі до Абе, заперечували, що різні в Нанкіні ніколи не було.
Другою важливою відмінністю є відмінність між заохоченням до дискусій – і закриттям дискусій. Те, що деякі російські націоналісти продовжують поширювати позитивний погляд на Сталіна є сумно і зловісно. Але набагато небезпечнішими ці погляди на сталінізм будуть тоді, якщо стануть безперечною, офіційною версією історії, яка подається школах і поширюється в медіа.
Очевидно, що стосовно своєї національної історії політики, вчені і звичайні громадяни матимуть різні думки. Але коли відбувається зловживання політичною владою з тим, щоб нав'язати школам країни і засобам масової інформації єдину, санкціоновану версію історії, освіта перетворюється на промивання мізків. Як ми бачимо сьогодні в Росії, громадськість в лещатах націоналістичної версії історії може становити небезпеку.
Gideon Rachman
How wars can be started by history textbooks
The Finansial Time, 19.03.2014
Зреферував Михайло МИШКАЛО
20.03.2014