(Замість некрольоґу.)
Богу дякувати — помер. А то далебі не можна було з ним витримати. Жив небіжчик коротко, але життя його було не для одного з нас чистою карою Божою. Як історичний Дон Жуан псував жінки, сестри і доньки, завертав їм голови, і відвертав від обовязків супроти чоловіків, дітей і батьків. Мало того: жадав від них грошей, що є здається одною з найбільших плям на совісти мужчини, якої ніякими хемікаліями не можна "вивабити".
А жіноцтво?! Де могло і як могло зарвати копійчину — несло до нього і ще просило, щоби був ласкав прийняти.
Брав дарунки з міною податкового урядника, немов би це йому належалося і зовсім не турбувався тим, скільки труду, упокорення a навіть сліз прилипло до цих грошей.
Жертвами цього каригідного типа були переважно молоді жінки та дівчата, але траплялися і поважні матрони, яких його зводливий погляд відривав від колиски внука чи від шиття виправи для доньки. Ішли в рух всілякі фарби на сивий волос, бліді уста і пожовклу церу, плили рікою кольонські води, а ручаєм пахощі, летіли стадами шовки, тафти, крепмарокени і як там ще ті птиці називалися.
А все це для гарних очей одного несовісного, неморального чоловіка, що саме перед пару днями попрощав цей світ, викликуючи тим далеко більше радости, як жалю.
— Коби ще хоч був гарний! — говорив мені один муж від жени, що задурилася була до безтями в отому джиґунові. А то мале, миршаве, без гумору і фантазії, плитне, якесь ніби сонне, ніби перепите, зовсім деґенерат...
— Нема ради! — відповів я. — Ви знаєте жіноцтво! Буває нераз тип що ні до Бога ні до людей, а всі за ним літають як за рарогом.
— Правда, але за тим типом не було чого літати. А все таки... Уявіть собі: моя жінка від дня його смерти ходить як запоморочена і тільки зітхає: "Так скоро зійшов зі світа!" – і мало не плаче. А я, пане добродію, аж віджив, аж ліпше сплю і — ніде правди діти — можу кінець з кінцем звязати. Бо перше то вічно бракувало тих грошей і бракувало. Стидно мені говорити, але моя жіночка, що зарвала, то несла кудись... Куди — ви і я легко можемо догадатися...
Прикро було слухати оцих інтимних тайн подружого життя, а рівночасно приємно було глядіти на оцю відважну а таку толерантну людину, що має відвагу сказати це все і рівночасно пустити в непамять хвилеву слабість жінки.
Ціле лихо вийшло, очевидно, від непоправного джиґуна і він властиво має щастя, що помер, а то б йому не від одного дісталося. За час свого короткого життя накоїв немало квасів у неодній прикладній сім’ї.
Деморалізував небіжчик також і мужчин. Неодного намовив до не дуже чистих історій, радив як пролізти без білєту на забаву, як без квитка похарчувати при буфеті, чи як украсти цілунок у дівчини.
Тому з приємністю виберуся в найкоротшому часі на кладовище і з сатисфакцією прочитаю надмогильний напис: "Тут спочиває Карнавал 1939. р."
[Діло]
24.02.1939