Ґази.

Від дуже-дуже давна знаю, що ґази неприємна річ. Зачемеричать чоловікові голову, що аж очі стовпом стають. Навіть бориславські чи дашавські гази, що приносять одним людям гроші, а другим світло і паливо, мають погану рису затроювати людям орґанізм.

На тім кінчилися мої відомости про ґази.

Прийшла війна і я довідався про них дещо більше. По перше від поручника Янця, що був у нас ґазовим референтом і випробовуючи ґазову скритку мало сам не заґазувався. По друге — під москалів, які два тижні стукали і грюкали в своїх окопах, приготовляючи баньки з ґазом. Потім одної ночі зачало щось шипіти, наш референт запорядив остре поготівля, ми вбрали маски, післали душу в пяти в звідомлення до бриґади і ждали на ґаз, а точніше кажучи, на прикру смерть. Сива хвиля ніби мряки підкотилася під наші окопи, але до нас не дійшла, бо сіла собі по дорозі над розлитою Ценівкою. Потім хлопці сміялися, що шипіт з російських окопів виходив із самоварів, а сива хвиля то була звичайна нічна мряка. Ґазовий референт до нині впевняє, що це був найправдивіший ґаз.

Після війни стрінувся я ще з одним ґазом т. зв. львівським. Він дуже часто блукає по місті, a видобувається з розкопаних вулиць. А що у Львові все щось розкопують, закопують чи перекопують, той львівський ґаз постійно можна дістати. Цим деякі знавці різної урбаністики пояснюють атмосферу (від політичної почавши) рідного города.

Але колись тут пережив Львів справдішні ґазові дні: вправи протиґазової оборони.

На довший час перед ґазовими днями появилися афіші з наказами і поуками, потім люди з ґазовими опасками, а вкінці і самі ґазові дні.

Я позатикав щільно вікна, бо знав, що з ґазами не жарт, а ще більше з командантом камениці, яким є мій сторож, що має зі мною суперечку за ключ від брами. Всеж таки мав два упімнення за діру в коці і за спачену вітрину, крізь які продиралося зрадливе світло 15-свічкової жарівки.

Всевідуче радіо подавало бюлетеня з поля бою і з поля оборони. Казало, де впали які бомби і що заподіяли, а рівночасно хто не затемнив світла по хатах. Цікаво, що в цих останніх реляціях була одна, друга, чи третя наша установа, а ні разу не згадували П. Т. Маґістрат, Дім Техніків, чи таки саму Техніку, де що правда не в усіх вікнах, але бодай у половині світилося. Не знаю, чи це очайдушна відвага, чи може всі мали протиґазові маски і просто не потребували боятися. Скаже хтось: "Але могли зрадити положення міста!"... Можливо, що ці будинки так положені, що світла з їх вікон згори не видно... Я мало що не впав жертвою незрозуміння: доглянув в одній такій камениці ясні світла і почав скидати заслони. Щойно сторожиха, заступниця коменданта, привела мене до порядку і — чого доброго — ще подасть на кару за легконаження приписів. Я зовсім не легковажив собі, тільки всі коци і ковдри пішли на вікна, а я хотів піти до ліжка.

Ґазові дні ніби скінчилися, але тільки на перший погляд. Щораз читаю в часописах — покарали ту чи того гривною на сто і більше золотих за недбальство. Це напевно збільшить страх не так перед ґазовою атакою, як перед ґазовими вправами.

[Діло]