На згадку про атентат

29 січня цього року о 13 годині біля фронтальної стіни будинку Львівської обласної ради відбулася церемонія відкриття пам’ятної бронзової таблиці на згадку про атентат українського студента Мирослава Січинського проти галицького намісника Анджея Потоцького.

Ініціатором встановлення цієї таблиці був депутат Львівської обласної ради І демократичного скликання Олександр Ворона. Цю ідею підтримало 1 грудня 2012 року зібрання депутатів першого демократично скликання. Таблиця виготовили за кошти, зібрані Громадським комітетом для вшанування пам’яті українських героїв, який очолює О.Ворона.

Нинішня обласна рада (VI скликання) ухвалила рішення №855 від 25 червня 2013 року "Про вшанування героїчного чину М.Січинського", у якому написано: "Постійній комісії з питань культури, історико-культурної спадщини, духовного відродження та засобів масової інформації (Р.Ковальчук) на засіданні комісії розглянути питання про вшанування героїчного чину М.Січинського, залучивши до обговорення депутатів від різних фракцій, істориків, представників усіх зацікавлених сторін і громадськість, напрацювати відповідний проект рішення для розгляду на наступній сесії  обласної ради".

Таке громадське обговорення відбулося 16 жовтня минулого року. Як написано у повідомленні про це засідання: "Частина присутніх висловилась за встановлення такої меморіальної дошки, інші були категорично проти. Причиною цього стала неоднозначність постаті Мирослава Січинського... Окремі зауваження в учасників обговорення були до тексту, виписаного на меморіальній дошці, та безпосередньо до термінів встановлення пам'ятного знаку. Учасники засідання вирішили продовжити громадське обговорення вшанування чину Мирослава Січинського та провести його приблизно через два тижні". 

Але через кілька тижнів розпочався Євромайдан, і обговорення не проводилося.

Тим часом Громадський комітет для вшанування пам’яті українських героїв здійснив 29 січня цього року (у річницю подвигу Героїв Крут) відкриття пам’ятної таблиці з написом: "Тут у колишньому будинку австро-угорського намісництва 12 квітня 1908 р. український патріот Мирослав Січинський скарав на смерть намісника Галичини шовініста А.Потоцького за кривавий терор проти українського народу та фальшування виборів".

Під час відкриття пам’ятної дошки промовляли депутати першого демократичного скликання Олександр Ворона, Мирослав Глубіш, Ігор Мельник, Володимир В’язівський, Мирон Бучацький, голова Львівської обласної організації ОУН Олег Гринюк. Молебень здійснив о. Павло Добрянський – "духовний комендант" Майдану у Києві.

А тепер дещо про подію, якій присвячена ця пам’ятна таблиця.

У неділю, 12 квітня 1908 року, в кабінеті намісника Галичини графа Анджея Потоцького (тепер це кабінет голови Львівської обласної державної адміністрації на другому поверсі будівлі на Винниченка, 18) пролунали три постріли з револьвера.

Як згадують очевидці, намісник ще жив близько години, встиг висповідатися священику сусіднього костелу Св. Михаїла, продиктувати телеграму цісареві Францу Йосифу І та попрощатись із дружиною та дітьми.

Граф Анджей Потоцький (1861–1908) походив із західногалицької гілки магнатського роду Потоцьких. Його родова резиденція містилася у Кшешовицях біля Кракова, хоча він мав маєтки і на Київщині. Потоцький був також власником копалень, цукрових заводів, а ще – політичним лідером польської аристократії в Галичині. У 1901-1903 роках Анджей Потоцький – маршалок Галицького сейму, а 8 червня 1903 року цісар призначив його своїм намісником у Королівстві Галичини та Володимирії. Галицьким селянам намісник допік жорстким придушенням аграрних страйків, а проти українців застосовував на виборах адміністративний ресурс. Під час виборів до крайового сейму в лютому 1908 року підтримував, окрім польських кандидатів, також москвофілів. Під час цих виборів поліція та місцева адміністрація через підкупи, фальсифікації та залякування виборців домагалася бажаних для намісника результатів. У Бучацькому повіті на виборчій дільниці у містечку Коропець жандарми вбили багнетами місцевого селянина Марка Каганця. Після таких "виборів" українські народовці та радикали отримали лише 11 мандатів.

Замах на намісника здійснив 20-річний студент III курсу філософії Львівського університету, член Української соціал-демократичної партії Мирослав Січинський (1887–1979). "Це вам за вибори, за Каганця..." – нібито сказав він, стріляючи в Анджея Потоцького. Мирослава Січинського за вчинений замах засудили до смертної кари через повішення. Згодом на прохання вдови намісника Христини Потоцької з роду Тишкевичів цісар замінив смертну кару на 20 років тюрми.

​

У липні 1909 року Мирослава Січинського доставили до тюрми "Діброва" у Станиславові.  Українські наглядачі в’язниці співчували Січинському й допомогли йому втекти. В ніч проти 10 листопада 1911 року в’язничний сторож Пилипчук приніс Січинському одяг наглядача та вивів його за ворота тюрми. Там на нього чекав Дмитро Вітовський, один із організаторів втечі. Січинського вивезли до села Вікторова біля Галича, а потім таємно переправили через кордон до Румунії. Далі він переїхав до Норвегії, а 1915 року – до США. Там він брав участь у роботі українських національних і робітничих організацій, висловлював радянофільські погляди і кілька разів приїздив до УРСР.

Убивство намісника спричинило бурхливу реакцію в галицькому суспільстві не лише серед поляків, але й з українського боку. Митрополит Андрей Шептицький та інші греко-католицькі єпископи засудили вчинок Мирослава Січинського. Багато поміркованих галицьких політиків, зокрема Українська парламентська репрезентація, незважаючи на загальне обурення брутальністю влади під час виборів, також висловлювало осуд цьому атентату.

Як писав один із провідних галицьких політиків Кость Левицький, намісник А.Потоцький був готовий до порозуміння з українцями, зокрема з їх лідером Євгеном Олесницьким: "Президент міністрів барон Бек піднимаєсь акції ратункової пана Потоцкого, щоб його поєднати з Українцями. Як намісник граф Потоцкі вернув з Відня, зараз поїхав автом до п. Олесницького в Стрию, зайшов до його хати і став з ним переговорювати на тему наладнання своїх відносин до Українців. Він предкладав п. Олесницькому як голові нашого Клюбу, що предложить його до заіменування заступником краєвого маршалка, та відтак постарає ся про заіменуваннє Українця другим віце-президентом Ради шкільної краєвої, як також про уневажненнє кількох руссофільських мандатів соймових і піде нам на зустріч у заспокоєнню наших культурних і економічних домагань" (Левицький К. Iсторiя полiтичноi думки галицьких українцiв 1848-1914. – Львів, 1926. – С. 473–474).

Дехто з істориків схильний вбачати в терористичному акті Січинського не лише політичні мотиви, але й особисті. Зокрема вважали, що у Січинського були проблеми з психікою. Кілька місяців перед тим завдав собі смерть його брат Мстислав, й у самого Мирослава вбачали схильність до суїциду. Але під час суду медики визнали його здоровим і здатним відповідати за свої вчинки. Деякі аспекти вчинку М.Січинського описав письменник Євген Куртяк у книзі "Губернаторські вали", виданій у Львові 1981 року.

Теракт Січинського не був винятком на зламі ХІХ і ХХ століть, коли вбивали міністрів і президентів, імператорів і членів їх родин... Але в Галичині це було перше вбивство високопосадовця на політичному та національному ґрунті. Після вбивства Анджея Потоцького посилилася ворожнеча між галицькими поляками й українцями, яка яскраво виявилась у наступні десятиріччя. З другого боку, атентат М.Січинського ознаменував перехід від мирних засобів боротьби до збройного чину.

А пам‘ятна таблиця встановлена на будинку колишнього намісництва може бути пересторогою для керівників області, щоби не чинити каригідних вчинків і не використовувати проти народу насилля та адміністративний ресурс.