Україна перебуває на стадії перезавантаження і відновлення, переоцінки норм, визначення власних пріоритетів і зміни комунікативних парадигм. Маємо нагоду спостерігати проявлення особистостей, встановлення власне української ідентичності в умовах ментального вивільнення від «прогнившого» наскрізь «Великого батька». Одночасно відбувається і самоідентифікація українця як культурної європейської особистості із власним почуттям гідності та чіткої національної приналежності. За словами Юрка Прохаська, ми всі разом відкриваємо для себе «інший стан», фактично вифантазовуючи кожен для себе власну «утопічну» країну, у якій хочемо жити та ростити наших дітей.
Усі події та рефлексії дорослого світу мають безпосередній вплив на дітей. Українські діти втомилися: від опустошеності дідів та бабусь, від невизначеності батьків, від їх постійної зайнятості та невпевненості у завтрашньому дні, від перенасичення негативною інформацією, яка щораз наполегливіше лунає з домашніх телеекранів. Полишені, діти шукають себе у всьому – успішних, перспективних, щасливих поза усіма політико-економічними недолугостями нинішньої ситуації в Україні. Вони сьогодні ревно борються із т.зв. хронічним комплексом «мазохіста», який нинішня освітня система (яка перебуває на стадії скупчення всіх світових та неідеальних практик) чомусь наполегливо далі плекає.
Однак, незважаючи на нашестя «чоловіків у чорних мантіях» (з «Момо» М. Енде), які намагаються в українських людей забрати час думати, любити та жити, Україна спромоглася таки за час власної незалежності народити та виростити нових дітей. Зовсім інших, можна навіть сказати – «дітей індіго» та адолесцентних лідерів, які вже самі, поза усіма існуючими неідеальними схемами, вибирають власну, згідно якої і рухаються успішно далі. Сучасний український підліток є ерудованим, багатогранним, всебічно обдарованим, інформаційно-технічно обізнаним, начитаним інтелігентом із багатим внутрішнім світом, культурою, сильно вираженою самосвідомістю та водночас інтеграційною спроможністю. Цей «ідеальний національний продукт» Україна змогла виробити завдяки постійній інтердії між традиційним родинним вихованням у сім’ї та активним сучасним життям. До таких висновків ми дійшли внаслідок багаторічного соціологічного дослідження, яке Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва здійснює у співпраці із студентами-соціологами з Інституту Гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка». За результатами опитування серед підлітків віком 16-18 років дозволяємо собі узагальнити наступне:
- 80% українським дітям у сім’ї читали від народження: переважно мами, часом бабусі, дідусі, найрідше – тати.
- Усі українські діти люблять казки, оповідання з позитивним закінченням, гарно ілюстровані кольорові книги.
- Українські підлітки надають перевагу філософським художнім творам, історичним романам, детективам, пізнавальній літературі.
- Шкільну програму з української літератури більшість підлітків згадують з неохотою, хоча серед улюблених називають вже канонізованих класиків: Іван Франко, Панас Мирний, Іван Багряний та ін.
- Зарубіжну класичну літературу читають та люблять майже усі.
- До позашкільних улюблених авторів з дитинства, чиї книги дарували їм чи їхнім молодшим братикам та сестричкам їх батьки, студенти відносять: Всеволода Нестайка, Володимира Рутківського, Галину Малик, Олександра Гавроша, Зірку Мензатюк, Лесю Воронину, Сашка Дерманського, Івана Андрусяка, Андрія Коктюху та Сергія Гридіна.
Фактично ця десятка сучасних дитячих письменників (вже можна стверджувати) спричинилася до зміни канону української дитячої літератури, який містить в собі тепер якісно новий код імпліцитно життєлюбної та самоствердної незалежної особистості. Цей новий код проявляється передусім через «розкріпачення» дитячого потенціалу як вірного шляху до самовдосконалення, саморозвитку та розширення загальноосвітнього рівня людини.
Через сучасну дитячу літературу наші діти фактично «доростають» до класики. Адже сучасна література має своє особливе призначення: комунікація. Читання сьогодні це, фактично, і є соціокомунікація, рефлексія та релаксація. Саме ці три характеристики забезпечують сучасній дитині мотивацію до прочитання книги.
Серед найновіших книжок 2013 року, які варті уваги – «Гануся» Володимира Рутківського, «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» Олександра Гавроша, «Не такий» Сергія Гридіна, «13 різдвяних історій», «Хто зробить сніг» від Мар’яни та Тараса Прохаськів, «Казки під подушку» від «Львівської хвилі», «Таємниця підводного човна» Андрія Кокотюхи та ін. Наші діти, зокрема, прочитали їх з надзвичайним натхненням.
Книга Сергія Гридіна «Не такий» легка до прочитання і цікава. Актуальність порушених у ній проблем очевидна. Автор дає відповідь на питання: як можна вийти із складної, на думку дитини, ситуації, позбутися власних комплексів, змінюватися на краще. На прикладі головного героя читач переконується, що реалізація поставленої мети можлива завдяки власній наполегливості, праці над собою, сповідуванні морально-етичних принципів, а не нехтування ними. Письменник майстерно відтворив психологію вчинків, внутрішній світ, переживання дитини-підлітка. Сповідальна манера письма – один з основних використаних автором художніх прийомів зображення "динамічного портрета" героя.
Розглядаючи книгу у світлі гендерного аналізу, слід зауважити, що це книга про хлопця, і маскулінне у ній, звичайно, домінує на всіх рівнях поетики. Однак саме цей факт, на мою думку, сприятиме популярності книги як серед хлопців, так і серед дівчаток-підлітків. Адже проблеми дружби, самореалізації, самоствердження, дорослішання, юнацьких почуттів, стосунків з батьками хвилюють кожного читача або читачку-підлітка. Такою ж тематикою, але іншим ракурсом художньої репрезентації, приваблює підлітків книга Валентина Бердта «Мій друг Юрко Циркуль».
Особливою популярністю у підлітків користуються тексти реалістично-фантастичного планів, у яких діють герої-ровесники, йдеться про події шкільного життя, переживання підліткових проблем та емоцій. Це, наприклад, тетралогія «Русалонька із 7-В» Марини Павленко та повісті про Чудове Чудовисько Сашка Дерманського.
Історична тематика сучасної літератури для юних презентована творами Володимира Рутківського («Сині води», «Джури козака Швайки», «Сторожова застава»), Марії Морозенко («Іван Сірко, славетний кошовий») відкриває читачам невідомі сторінки історії України, знайомить з особливими історичними постатями, подіями та нестереотипною інтерпретацією історичних фактів.
В. Рутківський є також автором унікальної автобіографічної розповіді «Потерчата». Ця книга демонструє сучасному поколінню минуле їхніх бабусь і дідусів, життєвий досвід дітей війни – для того, щоб ніколи не повторився той страшний час, щоб кожен навчився цінувати життя і завжди залишався людиною. Вчитуючись в оповідь хлопчика-ровесника, діти хвилюються за нього, співчувають і співпереживають. Такий емоційний досвід не дозволить їм залишатись осторонь чужої біди, спонукатиме з повагою і любов’ю ставитись до людей, визначити справжні цінності і не зачерствіти душею.
«Потерчата» – це роздуми дорослого письменника про своє дитинство в тому страшному світі, який дорослі перетворили у війну; про людство і проблеми самознищення. Невипадково композиційно твір складається з окремих розділів, які є епізодами-кадрами стрічки життя автора. На щастя, сучасні діти живуть в інших умовах, але тільки історична пам’ять, висока духовність і людяність можуть стати шляхом порятунку суспільства від самознищення.
Варта уваги ще одна книга цього автора – «Ганнуся». Це справді «відпочинкова» книжка для маленьких читачів, яка найкраще читається влітку «як факт», а під час навчального року – «як спогад». Читання-відпочинок і читання-розвага, насолода і смакування словом. Легко, цікаво, правдиво і так щиро написано – як і все, що виходить з-під пера Володимира Рутківського. Розповідь про літні канікули, дружбу дітей і те, як вони варили варення для дітей Півночі зворушує, і ще раз засвідчує, що справжні цінності (добро, людяність, взаєморозуміння і взаємодопомога) актуальні у всі часи і епохи. Незважаючи на те, що книга була написана у 70-ті роки, сучасний читач впізнає себе у образі головної героїні чи її ровесників-персонажів.
Для читачів, які люблять пригоди і казкове розгортання подій, цікавою буде книга Олександра Гавроша «Розбійник Пинтя у Заклятому місті», проілюстрована Максимом Паленком. Її називають «першою в українській літературі казковою хронікою, заснованою на реаліях українських народних казок Карпатського регіону». Динамічний сюжет, побудований на мотивах мандрів та пригод, казкових перевтілень та див, закликає читачів у Закрайсвіття. Читання книги обов’язково супроводжуються емоційними переживаннями за долю героїв. Кожний епізод будить в уяві читача виразні картини художнього буття, підкреслює етнічну колоритність тексту. Цей текст точно забезпечить «драйвове» читання.
Але якщо всі вище названі книги адресовані читачам середнього шкільного віку, то варто згадати й про книги для дошкільнят та молодших класів. Для маленьких чудову книгу «Хто зробить сніг» написали Мар’яна та Тарас Прохаськи. Видання по-сімейному тепле, приваблює чудовими ілюстраціями і захоплює гармонійним текстом. Мила кротяча родина викликає усмішку у дорослих, а малят манить у свій світ.
Серед поетичних книг, виданих у 2013 році, хочу відзначити «Листи з осіннього саду. Лірика, ігрова поезія» Анатолія Качана. Ошатно видана збірка манить: її хочеться гортати, розглядати, читати. Поезії автора – як море – викликають хвилі емоцій. Ілюстрації Костя Лавра органічно доповнюють текст і читач з перших рядків потрапляє у інший вимір – художній, яскравий, образний, метафоричний, надзвичайно світлий.
На якій би сторінці не розгорнув книжку, відразу опиняєшся у тому часі і просторі, про який пише автор. «Листи із саду», «Приморська осінь», «Степова дорога», «Осіння борозна» відлунюють осінньою ностальгією. У кожній поезії окрім суму є оптимістичні настрої. Ліричний герой першого твору читає незвичні листи-послання із саду і піклується про яблуньку-мерзлянку. Він, як і автор, розуміє мову природи, деревця.
Із в’язкою соломи
Подався я у сад
І яблуньку знайому
Закутав аж до п’ят.
Сучасним дітям, напевно, не знайома традиція «вдягати» дерева, щоб вберегти їх від холоду. Поезія несе потужний емоційний заряд, налаштовує на позитивне бачення світу. Збірку «Листи з осіннього саду» виправдано називають посланнями «омудреного життєвим, особливим емоційним досвідом мистця Анатолія Качана – садівника і доглядача саду поезії – кожному із сущих і вже тим, хто прийде у світ пізніше» (Лідія Ковалець).
Хороших і якісних книг зараз дуже багато. Це і твори Галини Малик, Лесі Вороніної, Дзвінки Матіяш, Лесі Мовчун, Оксани Лущевської та багатьох інших поетів і прозаїків. Тому замість довгих анотацій насправді найбільше на часі – їх читання.
30.01.2014