ВІДЕНЬ (Ткб) Пос. Олесницький у вчорашній своїй промові в палаті послів сказав, що державний прелімінар отвирає перспективу на нові довги на уморенє видатків, викликаних нашою нещасною заграничною політикою, зате не вносить до політики якоїсь ширшої думки і програми державної господарки в користь населеня, на зменшенє нужди народа і наслідків економічних катастроф, які навістили населенє. Сей буджет без душі. Щоби узискати рівновагу, впроваджено до буджету в ріжних напрямах обмеженя, які відносять ся переважно до практичних інвестиций, отже до таких областий, в котрих ощадність дуже часто граничить на межу з марнотратностию. Се шкодить не лише промислови, але також і хліборобству
Потреба кредиту сего року доходить майже до 1/2 міліярда, котрої то суми правительство домагаєть ся в буджетовій провізориї. В оцінці сего жаданя слід однак зважити, що кредити, котрі маєть ся завотувати, покривають видатки переважно непродуктивної натури. В хвили, коли населенє в своїм незавиднім економічнім стані не має помочі від держави, коли хліборобство винищене елєментарними нещастями бачить послідний свій ратунок в еміґрациї, коли середний стан находить ся в тяжкім положеню, урядники виданї є на поталу нужди, а широкі маси вгинають ся під тягарем безпосередних і посередних податків — в такій хвили горожанська совість представника народу, який бачить головне завданє держави в добробуті населеня і в заспокоюваню його материяльних і ідеальних потреб, жахаєть ся ухвалити мілїярди на уморенє похибок І непорозумінь традицийної нещасної заґраничної полїтики. Крім сего додаткове предложенє до буджетової привізориї впроваджує першу рату на боснійські зелїзниці, котру маєть ся ухвалити, заки ще державна рада пойняла закон про сї зелїзниці. Се просто охота заскочити нечайно палату (Притакування Українців). Українці не можуть згодити ся на методу давати правительству кредитову повновласть на суму майже 1/2, мілїярда в буджетовій провізориї (Притакуваня Українців).
Опісля бесїдник обговорював поодинокі позициї буджету і сказав, що для Українців принайменше вони не є корисні. Вони є великою кривдою для Українців, бо з них показуєть ся, що Українці власне там, де ходить про найвисші культурні задачі держави в відношеню до своїх народів, є позбавлені і виключені з участи в помочи держави. Передівсім в позициї 9000 корон, вставленій до буджету на передвступні праці до утвореня правничої академії в Кракові, Українці бачуть кривду (Притакуваня Українців). Позиция ся має прінціпіяльне значіннє, а вставленє її є тяжкою образою цілого украінмького народа, з котрої його представники витягнуть відповідні дуже поважні консеквенциї (Живі притакуваня Українців).
Пообіцяно Українцям, що в Галичинї уступки для одного народа можна поробити лише в порозуміню з другим народом.
Ся засада появила ся як на зазив, щоби оправдати втручуванє ся Поляків до справи українського унїверситету, а Українці мусіли стерпіти те, що Поляки таки ударемнили в кінци справу українського унїверситету.
Одначе ся гірнича академія не основана для Галичини, тільки для Поляків. Українці домагають ся рівних прав для обох сторін: або нехай буде український унїверситет у Львові, або нехай не буде гірничої академії в Кракові. (Оплески на українських лавках) Сей клич стає тепер провідною лінією теперішної тактики Українців і він вплине на їх дальшу тактику в палаті і їх стновище супроти правительства.
Бесїдник обговорює шкоди, спричинені елєментарними нещастями і зазначує, що правительство мало досї зробило, щоби сї нещастя злагіднити. Українці домагають ся рішучо, щоби правительство значно підвисшило кредити на сю ціль. Еґоїзм правительства дав дїдичному ворогови монархії нагоду, котрий лише чигає на такі нагоди, до зміцненя його пропаґанди під покривкою запомогової акциї для голодних братів і до здобутя для себе ґрунту в найважнійшім граничнім краю монархії. Австрийське правительство не дало на запомоги навіть десятої части коштів будови одного воєнного корабля. Від галицького сойму — навіть на случай його урухомленя — годї слодївати ся якоїсь значнїйшої помочи.
Обговорюючи заграничну полїтику, запримітив бесїдник, що сни про розширенє впливу Австриї на полуднє і про полученє з еґейським морем розвіяли ся без слїду, а довершена 1908 р. анексия Боснії може супроти сего вважати ся епізодом, котрий звалив на монархію непропорціонально більше жертв, як приніс користий. Зворот з найважнійших проґрамових точках заґраничної полїтики наказує державі шукати инших доріг до скріпленя свойого значіня, усталеня фундаментів і здобутя рекомпензат за невдачі заґраничної полїтики. Сю дорогу вказує монархії історична еволюция, що доконуєть ся на полї розвою її народів і їх відношеня до країв як історично-полїтичних індивідуальностий, а дальше до держави і єї основних інституций. Стремлінє в розвою народів до утвореня національних державних орґанізмів може або спричинити розклад монархії, або створити для неї нові підвалини, нові услівя екзистенциї, а навіть історичну конечність тої екзистенциї, відповідно до того, чи монархія буде могла зробити сю пробу і надати своїй внутрішній полїтиці в.дповідний напрям.
Бесїдник жалуєть ся на покривдженє Українців на поли полїтичної і автономічної адміністрациї, а також в судівництві в Галичинї. Особливо шкільництво представляє образ найбільшого знасилуваня прав руського народа. В галицьких містах старають ся Поляки винищити зовсїм руський елємент: принятє Русина до міської служби робить ся залежним від його переходу на римо-католицький обряд (Слухайте! — Голоси з руських лав). В східно-галицьких містах усуваєть ся все, щоби могло надати сим містам руське знамя; коли не можна инакше, послугують ся Поляки насильством. Проти сих насильств не находять Русини ніде охорони нї помочи. Надії, покладані в заведеню загального голосованя до парляменту що-до випертя національних справ справами суспільними, не здійснили ся. Все, що досї робило ся на поли розвязаня національних справ, було тільки дїлом перелетної інтервенциї від випадку до випадку; полагоджувано тільки окремі справи і то тілько о стільки, о скілько замикали дорогу до полагодженя поодиноких державних конечностий.
Типовим приміром сього є справа українського унїверситету. Єдина дорога тут ся, яку визначив дотеперішний розвоєвий процес окремих складових частий держави. Щоби виконати трудну й важну задачу, яку накладає на монархію теперішна полїтична ситуация, мусить монархія послухати сильного голосу історичних еволюций, які роблять з національної автономії всїх народів монархи умову не тільки її поваги, але також її істнованя й будучности. Австрия мусить стати державою всїх народів, кождий нарід мусить чути ся в державі як у себе дома. А умовою сього є се, щоби краї як правнодержавні одиниці покривали ся з національними териториями. Події останних лїт, як ось установленє чеської адмінїстрацийної комісиї, нездібність галицькою сойму до переведеня виборчої реформи, нужденний стан всїх коронних країв, які замешкує більше як одна нация, — се все доказує найкрасше, що краї, так як нинї істнують як історично-полїтичні індивідуальности, не мають змоги розвязати національних проблєм, що сї підвалини державної будови вже нинї перегнили. Треба забрати ся до реконструкциї будови, доконати ревізиї конституциї і конституцийно утворити національні териториї як полїтичні індивідуальности.
Бесїдник обговорював історию прилученя Галичини до монархії і виказав, що прилученє західної і східної Галичини відбуло ся в ріжних часах і на основі ріжних правних титулів. Ідея подїлу Галичини на дві части, яка більше пів столїтя присьвічувала австрійським полїтикам, є одинокою, яка може дати державі сильну основу на східній границі та запевнити обом народам Полякам і Українцям мировий розвиток без перепон. Тепер коли маємо перед очима наслїдки сеї неприродної сполуки, ся ідея відживає серед українського народу, а національне розмежованє простору Галичини стаєть ся його ідеалом. Сього ідеалу український нарід не зречеть ся нїколи. Національна автономія, повна самоуправа, скиненє польського ярма у всїх царинах публичного житя і найповнїйша державна безпосередність — се головні точки і ціли нашої найблизшої полїтичної програми, за які будемо бороти ся без упину і які мусимо вибороти. (Грімкі оплески українських лавок) Виборча реформа зовсїм не відповідає стремліням нашого народу, але мимо того ми приняли компроміс, щоби привернути спокій в краю і лад в державі та уможливити спокійну діяльність сеї палати. Але бачимо, що і ся наша найдальша уступчивість не може спонукати польських партий, щоби приняли умови, які для нас були вже жертвою. Від часу останних нарад комісиї виборчої реформи знова минуло кілька тижнів і не зроблено анї кроку наперед. В тїм є найлїпший доказ, що Поляки зовсїм не хотять реформи і правительство не трактує справи серіозно.
Супроти сього не остає нашому народови нічого иншого, як тільки станути на висше обговоренїм засадничім становищи і стреміти до такої правно-державної реформи, яка відповідала би тому становищу. До сеї боротьби найдемо в нашім народі запал, що не здрігнеть ся перед нїякими жертвами, а ся боротьба створить конечно зовсїм нову ситуацию в краю і державі.
Над сим всїм нехай застановить ся правительство і польський табор нїм ще своїм поступованєм розібють остаточно виборчу реформу.
Голосувати будемо проти буджетової провізориї.
[Дїло]
10.01.1914