Читали в книзі зір, що вродиться Дитя,
Якому цілий світ постелиться до ніг;
Що на привіт Йому янголи прилетять
І сніп огня над Ним припинить з дива біг.
І йшли та вірили, що зайдуть у терем,
Що ввесь тонутиме у сяйві золота,
І там під гомін сурм зустрінуться з царем,
Якому не лячні й пекельні ворота.
І диво див — зоря, що йшла поперед них,
Прошила темну ніч, як вогняна стріла.
І над колибою на крилах вітряних
Понісся дивний спів і поклик янгола:
"Вставай, хто жив, спіши в колибу, де в Дитя
Втілилася в цю ніч вся туга тисячліть;
Де заквітає квіт безсмертного життя,
Що залікує вам всі рани лихоліть".
Пристали серед піль, обув здіймали з ніг,
Та увійшли в вертеп, де в колі чабанів,
Від стужі тремтячи, Дитя витало їx.
— Та світ у книзі Правд читати не умів...
[Діло]
07.01.1939