у Львові 28 грудня 1888 (9 сїчня 1889).
Не тілько голоси польскої але навіть і нїмецкої праси згадують о прихильности намістника гр. Баденія супротив рускої справи, яке заняв в своїй програмовій рїчи, і о задоволеню, яке з тої причини Русини оказали або повинні були оказати.
Ми, на жаль, того задоволеня вже тепер оказати не можемо. Не належимо вправдї до "факційної опозиції", котра з гори противна єсть всему, що від теперїшного правительства походить, і не кажемо, що вже з гори вважаємо виключеною можність, аби министер гр. Таффе або якій намістник Поляк схотїли бути для Русинів хоть-би цілком безсторонними а не то вже жичливими. Правда, ми в краях, де жиють дві з собою спорячі народности, вважаємо найвідповіднїйшим поставленє намістника такого, котрий до жадної з тих двох народностей не належить а до обох рівно симпатично відноситься і оба краєві язики знає. Але не маємо сего за рїч неможливу, щоб і намістник Поляк був безсторонним та справедливим також для Русинів. Не ходить тут зараз о симпатію, се инше дїло; не ходить також о попередне становище супротив рускої справи. Ми припускаємо навіть, що хтось, не маючій зовсїм симпатії до Русинів і належавшій поперед до найпротивнїйшого Русинам сторонництва, відтак, станувши на становиску урядовім, ціле своє поступованє приноровить зовсїм до того становиска, як се єму єгo обовязок урядовий, єгo присяга приказує.
Отже ми длятого і до гр. Казимира Баденія не станули зараз і не стоїмо ще до нинї в безвзглядній опозиції, мимо єго антецеденцій; ми заняли становище вижидаюче. Але з того становища не можемо зійти за-для кількох жичливих слів, і не можемо навіть з причини тих слів оказувати якої-небудь радости. Вправдї нинїшна дипломатія вже покидає засаду Талейранда, що чоловікови дана мова, аби укривав то, що думає, але у нас многі достойники ще не зірвали з тою гадкою, що обіцянки не суть на то, аби їх конче додержувати. Не входимо в причини того недодержуваня, чи оно зависїло від волї обіцюючого, чи не зависїло, ми констатуємо лише факти. А на доказ нашого твердженя позволимо собі з остатних лїт привести кілька примірів.
Коли попередний намістник а теперїшний министер для Галичини п. Филип Залескій обняв в серпни 1883 по гр. Альфредї Потоцкім уряд намістника, розіслав до всїх старостів обіжник, в котрім межи иншим так сказано (не маючи ориґинального польского тексту під рукою, наводимо не дословно, але все-ж цілком вірно): "Старостам не вільно мішатись в агитації политичні; староста має стояти тілько на сторожи законів... а не вільно єму ставати по сторонї якої-будь партії і підпирати єї повагою своєї власти... Межи народностями і віроісповіданями не належить робити нї якої різниці, а поступати всюди так, як приказує право і справедливість." Тим старостам, котрії би занедбали сего обовязку, грозить намістник карами і освідчає, що не стерпить поступованя противного истнуючим законам. — Однакож які-ж результати були того обіжника? Вже в пару недїль по єгo розісланю, при доповняючих виборах до сойму, старости за помочею своєї поваги і власти урядової переперли: богородчаньскій свій власний вибір а долиньскій вибір б. п. Гуппе на посла. В несповна два роки потім були вибори до ради державної, котрі так відбувалися, що виборів в Золочеві, в Бережанах більшість ради державної ще доси не могла справдити. Знов несповна в два роки потім були ревизії і арештованя по руских читальнях і инших товариствах в Рогатинщинї. О множестві инших подібних фактів, о поступованю старостів долиньского, збараского, косівского і инших не хочемо і згадувати.
Як у достойників державних так і у достойників автономичних слова не потвердилися фактами.
На остатнім засїданю галицкого сойму з 28 жовтня 1884. сказав пок. маршалок Зибликевич: Na korzyść także obecnej sesyi sejmowej zaznaczyć należy postęp w stosunkach między Rusinami a Polakami... Język czysto ruski zarówno miły dla ucha polskiego jak i ruskiego... Jakby rószczka czarodziejska oddziałała na wszystkie umysły: znikli nieprzejednani, niema ich ani po jednej ani po drugiej stronie, a sprawa ścisłego, stanowczego porozumienia jest już tylko kwestyą czasu. Як сталося з тим porozumieniem, показали в кілька місяців потім вибори до ради державної а в кільканацять місяців залагодженє шкільного внесеня руских послів в соймі.
Теперїшний маршалок краєвий, гр. Ян Тарновскій, отвираючи сойм дня 9. грудня 1886, сказав межи иншим: Niepodobna milczeniem pominąć kwestyi, która pod względem ważności swej nie tylko pierwszeństwa żadnej nie ustępuje, ale może je nawet wszystkie doniosłością i głębokiem znaczeniem swem przewyższa, kwestyi wzajemnego stosunku dwóch bratnich narodowości wspólnie tę ziemię zamieszkujących. Że osiągnięcie i utrzymanie między niemi porozumienia, harmonii i zgodnego pożycia jest celem, do którego wszyscy dążyć i w miarę możności przyczynić się powinniśmy, na to twierdzenie zgodzić się musi każdy człowiek rozumny i prawy obywatel kraju... Środki i drogi do tego celu wiodące... przedewszystkiem przez obustronną dobrą wolę i poszanowanie właściwości narodowyсh, przez sprawiedliwość dla każdego w granicach obowiązujących ustaw... "Добру волю" і "справедливість" для Русинів оказав вскорї потім сойм ухвалою о рускій гимназії в Перемишли, о відобраню права презенти народних учителїв громадам і т. д.
Здаєсь нам, що фактів досить, щоб оправдати наше зовсїм холодне і вижидаюче становище і супротив програмової рїчи гр. Баденія. Ще раз повтаряємо, що чекаємо дїл нового намістника, до котрих він-же і сам відкликався. Півтора тиждня назад ми (в ч. 278 з 17 (29) грудня) указали на деякі справи, в котрих п. намістник міг-би оказати дїлами своє становище супротив Русинів; але доси нї одна з тих справ ще не полагоджена, і доси ще нї одно дїло намістника не потвердило єго слів.
[Дѣло]
09.01.1889