Семен та Семениха прийшли з церкви та й обідали — мачали студену кулешу у сметану. Чоловік їв, аж очі вилазили, а жінка почтиво їла. Раз по раз втиралася рукавом, бо чоловік кидав на ню цяточками слини. Таку мав натуру, що цьмакав і пускав слиною, як піском, у очі.
— Не можеш ту башту трохи приперти, не мож хліба ззїсти...
Семен їв і не припирав башти. Трохи єго жінка вколола отим словом, але він возив далі сметану з миски.
— Чмакає, як штири свини. Боже, боже, таку маєш гьамбу нехарапутну, як у старої конини.
Семен ще мовчав. Трохи був і винен, а подруге хотів добре попоїсти. Врешті встав і перехрестився. Вийшов надвір, дав свиням пити і вернувся, аби лягати.
— Аді, насадився, та й льигає, як колода, ану-ко, ци він вікаже де носа?. Гниє отак кождого свьита та й неділі.
— Чьо ти собі гудза зо мнов шукаєш? Як я тобі зав'єжу гудз, то ти єго не роз'єжиш, я тобі дам гудза!
— Я би тебе шонеділі живого кусала.
— Коби то свиня мала роги...
— Стоїть у церькві, як баран не дорізаний. Інші ґазди як ґазди; а він такий зателепаний, як колєра. Мені аж лице лупаєси за такого ґазду.
— Ото, бідна головко, та й втратю царство небесне! Нагаруйси цілий тиждень, та ще у церькові гаптах стій! Стій уже ти за мене, а я і так божого слова віслухаю.
— Ой, вже ти слухаєш слова божого. Одного лумера не знаєш, шо ксьондз казав на казаню. Станеш насеред церькви, як сновида. Дивиси, а очи вже пішли у стовбірь, дивиси, а рот вже розхиливси як ворота, дивиси, а слина тече вже з рота. А я дивлюси, та й земля підо мнов горит зі встиду!
— Уступиси від мене ти, побожна, най я трохи очи прижмурю. Тобі однако молоти, а я ледве тлінний.
— Бо не стій у церькві як слуп. Лиш ксьондз стане з книжки читати, а ти вже очи віпулиш, як цібулі. Та й махаєш головов, як конина на сонце, та й пускаєш нитки слини, як павук, такі тоненькі — лиш шо не захаркотиш у церькві. А моя мама казали, шо то нечисте закрадаєси та чоловіка на сон ломит, аби божого слова не слухав. А коло тебе нема бога, ой, бігме, нема!
— Агій на тебе, та же най твої голови дідько причепитси,. не мої! Ото побожна!? Мой, та ти написаласи у якес архиримске браство та гадаєш, шо-с вже свьита? Та я тобі так шкіру спину, як у книжці, такими синими рьидами... Зійшлиси. ґаздині у браство! Ніхто такого не чув та й не видів. Одна мала дитину дівков, друга одовов, трета найшла собі без чоловіка — самі порьидні ґаздині зійшлиси. Т а якби вас тоті черці знали, шо ви за чильидинка, та вони би вас буком з церькови! Аді, які, мині побожні, лиш фоста на заді хибує! Книжки читают, образи, купуют, таки живі до раю!
Семениха аж заплакала, аж затремтіла.
— Т о було ні не брати, як мала-м дитину! Ото-м собі долю напитала. Та же за тебе була би й сука не пішла, за такого-вола невмиваного! Ще молиси богу, шо-м собі світ з тобов зав'єзала, бо був би-с ходив отак до гробної дошки.
— Бо-м був дурний, злакомивси на поле, та й відьму взьив до хати. Я би тепер і свого додав, коби си відчепити!
— Ой, не відчепишси! Я знаю, ти би хотів ще другу взьити з полем, але, не біси, мене [не] доїш і не діб'єш. Я таки буду жити, таки мусиш на ні дивитиси, та й решта!
— Та жий, поки світа та сонца...
— Та й до браства буду ходити, та й шо ми зробиш!
— О, вже ти в тім брастві не будеш, хиба би мене не було!
Я ті книжки пошпурьию, а тебе прив'єжу. Вже ти мині не будеш приносити розуму від черців...
— Ой, буду, буду, та й вже!
— А відчеписи від мене, бо як озму яке лихо та й перевалю!
— Мамко, мамко, то-с ні дала за кальвіна, тото-с ми світ зав'єзала! Аді, в неділю береси бити!
— Аді, аді, мой, а то ж я розчинав сварку? Т а міркуйте собі, шо це за побожна? Ей, небого, коли ти так, то я тобі трохи прикоротаю, я тобі писочок трохи припру. Т а же через цу побожну траба би хату покидати! Спи біда, але буду бити!
Семениха втікала на двір, але чоловік ймив у сінях і бив. Мусив бити.
=========================================
Текст за ПЗТ, I,33
Примітки (ПЗТ, I, с.335)
Автограф невідомий.
Друкується за збіркою „Синя книжечка“, стор. 67—72.
Вперше надруковано в газеті „Праця", № 17, Чернівці, 19 (31) грудня 1897 р. за підписом С...
Перша редакція, вміщена в „Праці", значно різниться від тексту зб.„Синя книжечка", тому подаємо її тут цілком).
Приблизна дата написання твору — 1897 рік.
16.07.1949