Грузія може втратити можливість вступити до Європейської Унії. Таку серйозну заяву-засторогу зробив президент Грузії Міхеїл Саакашвілі. Чи має він рацію, чи справді ситуація в країні може покласти край сподіванням на вступ до європейських та євроатлантичних структур?
Щоб з'ясувати ці питання, варто поглянути, як розвивалися події у Грузії протягом останніх місяців. Першого жовтня минулого року в країні відбулися парламентські вибори, що стали фатальними для президента і його політичної сили «Єдиний національний рух». Вибори виграла опозиційна коаліція «Грузинська мрія», представники якої не раз вимагали відставки чинного президента. Новий уряд очолив мільярдер Бідзіна Іванішвілі. А колишня партія влади перейшла в опозицію.
Прихильники Іванішвілі, серед іншого, отримали контроль і над силовими структурами — МВС та прокуратурою. Після цього в країні почалися арешти високих урядовців з команди Саакашвілі. Парламент оголосив про створення слідчої комісії для «розслідування злочинів режиму Саакашвілі».
За останні два місяці затримано екс-міністра оборони, екс-заступника міністра МВС, екс-міністра фінансів та екс-міністра енергетики, екс-міністра освіти, екс-міністра юстиції, колишніх працівників МВС, мерії Тбілісі, а також інших відомств. Більшості з них висунули звинувачення в перевищенні службових повноважень. Тобто масштаби порахунків з «колишніми» перевершили український розмах. Міхеїл Саакашвілі порівняв репресивні заходи нової влади з революційним терором у Франції часів Робесп'єра.
Проте новому прем'єрові Іванішвілі цього видалося замало, і він зажадав дочасної відставки президента Саакашвілі. Тільки втручання західних політиків до певної міри остудило революційний запал прем’єра-мільярдера. Щоправда, він зазначив: «Особисто я не бажаю арешту Саакашвілі. Але якщо прокуратура конкретно порушить справу проти найвищих осіб держави, я втручатися і закривати такі справи не буду».
Поки в країні встановлювали сяке-таке внутрішньополітичне перемир’я, чинний уряд заходився нарощувати м’язи. Щоб здобути собі більше прихильників, «мрійники» не вигадали нічого кращого, як оголосити амністію. Тож в середині січня з грузинських в’язниць вийшли близько трьох тисяч кримінальних злочинців, а ще 14 тисячам скоротили термін ув’язнення.
Зайве казати, що багато амністованих «з чистим сумлінням» поповнили лави активних прихильників Бідзіни Іванішвілі. Саме вони сформували кістяк ударної групи, яка 8 лютого не пропустила Саакашвілі та його прихильників до парламентської бібліотеки, де голова держави планував виступити з доповіддю «Про стан справ у країні». За кілька днів перед тим нова парламентська більшість відмовила йому в законному праві виступити з промовою у сесійній залі. Представники «Грузинської мрії» вимагали від президента, щоб той спершу погодився на ще більше урізання своїх повноважень.
Ситуація серед грузинського політикуму загострюється далі. Не досить, що країна потерпала від територіального поділу, — тепер вона ризикує роз'єднатися ще й за політичними преференціями. Прем’єр Іванішвілі чимраз то виразніше схиляється у бік союзу з Москвою, дарма що під час виборів обіцяв чітко продовжувати лінію на євроінтеґрацію. Перебуваючи нещодавно з візитом у Єревані, він заявив таке: «"Вірменський шлях" балансування між Заходом і Росією є кращим за "грузинський шлях" — однозначної орієнтації на Захід і розриву відносин з Росією».
Що це? Просто реверанс господареві зустрічі чи таки декларація зовнішньополітичних намірів? Московське минуле Іванішвілі й уся методика його діяльності на посаді керівника уряду схиляють радше до другого варіанту. Саме тому Міхеїл Саакашвілі виступив з ініціативою, аби парламент вніс у Конституцію положення про безумовний курс на європейські та євроатлантичні структури, а також про неможливість вступу в союзи, де домінує Росія. Президент заявив, що готовий в разі такої ухвали депутатів добровільно відмовитись від частини своїх повноважень.
Узгодити позиції сторони мали на переговорах, перший раунд яких розпочато 11 лютого. Поки що консенсусу досягти не вдалося. Але головне те, що діалог триває. Всі сторони розуміють, що домовлятися конче треба, бо від цього залежить європейське майбутнє Грузії. «Якщо європейський потяг цього разу проїде повз нас, то наступний не приїде до нас ще протягом багатьох років», — застеріг президент.
15.02.2013