Загадка Ходорковського

Події навколо звільнення Михайла Ходорковського заступили, принаймні тимчасово, на шпальтах світових газет повідомлення з київського Євромайдану. Водночас багато кому на Заході випадок з екс-керівником ЮКОСа нагадав часи холодної війни. Попри те, що кремлівське керівництво, найпевніше, бажало б помилуванням опального екс-олігарха виправити своє немало підпсоване міжнародне реноме.

Те, що російський президент Володимир Путін піддався міжнародному тискові, швидкість, з якою вчорашнього ув'язненого вивезли з країни, на думку багатьох західних коментаторів нагадала депортацію Олександра Солженіцина, зрештою, як і вже призабуті звичаї вигнання з Радянського Союзу усіляких там «небажаних елементів».

Щойно у четвер близько обіду Путін повідомив на прес-конференції лише про свій намір підписати помилування Ходорковському. А ввечері того ж таки дня помилуваного відпущено з колонії й виряджено до Петербурга. Там на нього вже чекали закордонний паспорт з німецькою візою і літак від екс-міністра закордонних справ ФРН Ганса-Дітриха Ґеншера.

Отже, Ходорковський у Німеччині. Дає інтерв'ю, прес-конференції, перебуває в оточенні європейських політків, насолоджується першими днями на волі, та ще й якими днями — передріздвяними. Чи міг би хтось собі таке уявити ще тиждень тому? Навряд чи. Десять років відбув Ходорковський у російських таборах, причому за нікчемними звинуваченнями, тобто за такими звинуваченнями, за якими можна було б покидати за ґрати всю російську бізнес-еліту без винятку.

Напевно, ті 10 років він хотів би забути як жахливий сон, бо зараз він — на вістрі слави. В музеї Берлінського муру, де Ходорковський давав свою першу прес-конференцію, невеличкий форумний зал тріщав від напливу журналістів, які прибули чи не зі всього світу.

«Мій герой. Треба мати велику силу волі, щоб через 36 годин після 10-річного ув'язнення відповідати на запитання журналістів. Не поширити прес-реліз, не обмежитися однією заявою, а, власне, цілу годину відповідати на запитання! Я побачила людину, яка одночасно відчуває величезне полегшення і гіркоту. Полегшення, напевно, більше.

Він зрозумів, що не вічний, як не вічні й його близькі. А тому треба робити вибір.

Здалося, що говорити йому іноді складно фізично. Щиро сподіваюся, що 10 років тюрми не підірвали його здоров'я. Неймовірна внутрішня гідність. Щиро захоплююся Михайлом Ходорковським», — написала в своєму блозі одна українська журналістка, побувавши на прес-конференції.

Так, тепер він герой. Проте, шануючи Ходорковського і захоплюючись ним, не варто забувати й те, ким була ця людина  перед фатальним для неї 2003 роком. А був Михайло Ходорковський перед своїм ув'язненням однією з найбагатших осіб Росії. Що, здавалося б, у цьому злого? Справді, ніби й нічого, якщо на зважати на тодішні процеси формування влади на одній шостій суходолу. Бо ж був Ходорковський одним з тих олігархів, які, поруч з іншими багатіями-побратимами, як-от Березовський чи Гусинський, мали безпосередній і потужний вплив на творення владної вертикалі. Не без його участі на верхівку владної піраміди було випхано Володимира Путіна, не без його підтримки вибудовували ранній путінський режим. Тож хай там як, сам собі винен.

Нині ми краще пам'ятаємо Ходорковськго як в'язня сумління. Пам'ятаємо його зворушливі відкриті листи, каяття, статті з проектами побудови справедливого суспільства…

Володимир Путін вже давно міг помилувати Михайла Ходорковського, якого можна вважати одним з хрещених батьків російського автократа. Але ж ні, Путін маринував його стільки років, відхиляючи можливість звільнення, й навпаки — готуючи йому нові процеси й нові тюремні строки.

Що змусило шефа Кремля врешті-решт звільнити опального екс-олігарха? Більшість експертів пов'язують це з наближенням Зимових Олімпійських ігор у Сочі, про бойкот яких вже встигли заявити декілька найвпливовіших політиків планети. А саме на олімпійський проект Путін поставив свій власний престиж, імідж своєї країни та інвестиції на суму понад 50 мільярдів доларів. Тож амністія (а крім Ходорковського, на волю вийдуть дівчата з Pussy Riot й активісти Greenpeace, затримані в Баренцовому морі) є одноразовою поступкою західному світу напередодні сочинської Олімпіади. І можна навіть не брати під сумніви, що відразу після завершення спортивного свята путінське закручування гайок відновиться із ще більшою силою, аби компенсувати відступ.

Щоправда, сам Ходорковський, даючи інтерв'ю газеті The New York Times, інакше пояснює причини свого звільнення. «Знаючи Путіна тією мірою, якою я можу його знати (а я нахабний чоловік і можу сказати, що, напевно, це відсотків аж 15 дослідженої території), можу сказати, що передусім він хотів послати сиґнал своєму оточенню: припиняйте "охріневати". Мабуть, іншим способом, крім такого досить сильного, він вже навести там порядок, не вдаючись до посадок, не може. Я б сказав так: навести порядок в тому борделі, який навколо зібрався, можна було лише засадивши років на десять Сердюкова (Анатолій Сердюков — екс-міністр оборони Російської Федерації, засуджений за звинуваченням у хабарництві) або випустивши мене. Я радий, що ухвалено друге рішення… А по-друге, це сиґнал суспільству і, головне, світу, що я, мовляв, відчуваю себе досить стійко. Я не боюся. Ось сиґнал, який він хотів послати, на мій погляд».

Не можна відкидати й таку версію. Бо й справді, Путін за цей рік здобув кілька відчутних геополітичних перемог. Російський президент захистив сирійський режим від американського воєнного удару. Він в останній момент вирвав Україну з обійм Європейської Унії, купивши фінансовими вливаннями та знижками лояльність її керівництва. Зрештою, Путін успішно продовжує свій вимріяний проект Євразійського союзу з колишніх радянських республік. Хоча тоді виникає логічне запитання: навіщо було так терміново виганяти Ходорковського з країни, раз ти нікого й нічого не боїшся? Цілком можливо, що Путін домігся від Ходорковського певної тимчасової лояльності у висловлюваннях. Бо ані під час інтерв'ю, ані на прес-конференцій екс-в'язень не промовив жодного поганого слова про свого колишнього кривдника. Він теж пообіцяв не провадити політичної діяльності й не фінансувати опозиційні рухи в Росії.

Існує версія «списку Магнітського». Тобто Кремль пішов на звільнення свого заклятого ворога під тиском санкцій, передбачених згаданим списком. Виглядає досить правдоподібно, враховуючи, яке зденервування спричинив «список» серед російських можновладців.

Блоґосферою гуляє ще одна, майже детективна, версія звільнення Ходорковського. Вона полягає в тому, що нібито німецька розвідка BND мала чималеньку папку компромату на кремлівського зверхника. Йдеться про таємні рахунки Путіна та його оточення у швейцарських і люксембурзький банках. Що ж, і така версія має право на життя, надто якщо згадати, що головним перемовником від Заходу, який клопотався про звільнення екс-голови ЮКОСу, був колишній міністр закордонних справ Німеччини Ганс-Дітрих Ґеншер. А він відомий своїм вмінням переконувати політичних опонентів, провадити віртуозні політичні партії з використанням таємних «переконливих» документів.

А загалом можна майже впевнено стверджувати, що звільнення Ходорковського не внесе якихось змін у геополітичне протистояння між Заходом і Росією. Ніщо не вказує на наміри Росії реформуватися й демократизуватися. Можливо, переїзд Ходорковського до Німеччини трохи підсолодить Заходу гірку піґулку Едварда Сноудена — втікача до Росії. Але хіба що в тому разі, якщо забути, що й одна, й друга міґрації санкціоновані у Кремлі. Тому й складно спростовувати думку, що Путін поки що насолоджується своєю силою.

Але виникає питання: реальна це сила чи лише її ілюзія? Відповідь на нього ми отримаємо протягом цього року. Бо якщо Москві запаморочиться в голові від успіхів і вона повірить у свою невразливість, то може знову наразитися на повномасштабну холодну війну. А значить — знову наступить на ті самі граблі, що свого часу СРСР.