Чому Поляки опирають ся соймовій виборчій реформі? — Тайний договір між Поляками і росийським правительством о Галичину. — Обі сторони старають ся додержати договору. — Старе й нове з-за кулїс польсько-росийської ориєнтациї.
Хто уважно слїдить історию виборчої реформи до галицького сойму, той не може не звернути особливої yваги на ту упертість, з якою Поляки ріжними способами все на ново й на ново розбивають сю справу. А при тім дивним дивом усе те виходить так, що кождочасне розбитє є рівночасно виразною демонстрациєю проти волї центрального правительства і корони, не вважаючи на те, що Поляки творять часть того правительства і є дорадниками корони та що всю свою полїтичну силу в Галичинї і в державі завдячують вони власне правительству і коронї, без волї й ласки яких були би що найбїльше репрезентантами не богато більшої від Буковини провінциї, утвореної з польскої еноґрафічної териториї, приналежної до Австриї.
Правда, навернена на віру антибльоку Gazeta Wieczorna виправдує Поляків зa найновійше розбитє тим, що “prestige narodu” вимагало, щоби цілий польський табор з'єдинив ся на плятформі антибльоку і виступив з нею як з диктатом супроти української сеймової репрезентациї. Але той "prestige narodu" походить з найновійшої дати, коли — як сказано — бльок пішов слідами п. Абрагамовича і зрадивши Українців, пристав до антибльоку. Щож було перед тим причиною тої впертости антибльоку?
Ціла ся справа, темна і незрозуміла на тлі внутрішно-полїтичних відносин, стає ясною, коли звернемо нашу увагу на заграничну полїтику. Причина тої впертости лежить в тім, що Поляки вже не потребують Австриї, а натомість потребують Росиї. Отже розбиванєм виборчої реформи до галицького сойму, яка лежить в інтересі росийської імпериї старають ся задокументувати перед Миколою II, що їм воля Франца Йосифа І і доля його монархії байдужа.
***
Ярке сьвітло на сї махінациї польської полїтики проти Австриї в користь Росиї кидає Новое Время з приводу ухвали росийської державної ради, яка, з проєкту правительства про міську самоуправу в польськім королївстві усунула постанови в користь польської мови. На вязуючи до факту, що президент мінїстрів Коковцев, обороняючи проєкт правительства, покликав ся на волю свого попередника Столипіна, Новое Время в статї п. н. "Историческая справка" (ч. 13.550 в 13 с. м.) пише :
"В інтересї історичної правди важно установити, серед яких обставин і під якими умовами пок. Столипін годив ся на той законопроєкт. Столипін як зрілий державний муж в европейськім вначіню слова, твердо оберігав інтереси росийської нациї. Змагаючи до сотвореня умов міцного росийсько-польського збліженя, він входив в інтереси росийської національности не тільки в границях росийської держави, але також — про що за його житя було невигідно говорити — за границею, одним словом усюди, де росийський нарід стикаєть ся з польським елєментом. Взявши в 1907 р. керму власти в свої руки, він обіцяв польським послам третьої Державної Думи перевести через законодатні інституциї міську і земську самоуправу для губерній Польського Королївства, одначе поставив при тім деякі умови. Польські посли повинні були згодити ся на 1) рівночасне виділенє Холмської Руси в окрему росийську губернїю, 2) реформу західно-росийських Земств, 3) реформу виборів від західно-росийських губерній до Державної Ради і 4) моральний вплив польських провідників Державної Думи й Державної Ради на польських полїтиків у Галичинї і тім напрямі, щоби Поляки не протиділали боротьбі за культурні права тої части малоросийського населеня Галичини, яка не пристала до мазепинського українства.
Коли б Поляки сповнили ті умови, міська і навіть земська самоуправа була би в їx руках уже в 1908 р.
На праськім словянськім з'їзді виступили були з заявами, які могла збудити деякі надії на деякий зворот в польській суспільности в користь Росиї. При виборах до галицького сойму в 1907 р. Поляки не мішали ся до свободи виборів, і росийські виборці Галичини вибрали до сойму над 10 послів.
Але після убийства намісника Потоцького, з приходом проф. Бобжинського, в Галичинї курс перемінив ся. В Польськім Королївстві переміна курсу висловила ся в зложеню мандату Дмовським. Дмовський, як провідник польської репрезентациї, який дав у Празі певні обіцянки, став невигідний і мусів згубити ся. В 1910 р. Поляки дефінітивно відрекли ся панславізму. Останнє голосованє в Державній Раді не повинно їx дивувати. Воно повинно їм пригадати їx знамениту приповідку: "Mądry Polak po szkodzie".
Польська преса стараєть ся факт договору між росийським президентом мінїстрів і Поляками заперечити. Одначе Новое Время занадто близько стояло до пок. Столипіна і його полїтики, а також тепер брат пок. Столипіна є одним з полїтичних керманичів сього дневника, щоб польським запереченям можна було вірити. Тим більше, що виводи Hoв. Времени знаходять повне потвердженє в цілім рядї полїтичних фактів з останнїх лїт.
Hoв. Время, яке в польсько-росийських переговорах грає таку саму ролю, як подоляки в польсько-українських переговорах, т. зв. хотїло би дістати від Поляків як найбільше, а дати їм як найменше, для оправданя голосованя в Державній Радї закидає цілому польському таборови недодержанє договору, заключеного з Столипіном.
Але сеї думки не подїляють усї круги, заінтересовані в польсько-росийськім зближеню.
В оборонї Поляків виступив в Державній Раді сам Коковцев. Протипольське становище Державної Ради критикує півурядова Россия, яка в росийській пресї займає таке саме становище, як прим. в австрийській пресї Fremdenblatt. А навіть в самім Нов. Времени Меньшиков виступив в оборонї Поляків, дорікаючи росийському правительству, що воно лакомить ся на польську землю, замість постарати ся о зібранє в границях своєї імпериї всїх росийських земель, а Полякам дати свободу.
Що се значить? Що Коковцев et С-іе знають, що не всї Поляки спроневірили ся ідеї Столипіна, що здійсненє тої ідеї дуже важке і тому не можна вимагати від Поляків, щоб вони з нинї на завтра перемінили Галичину в росийську провінцию, та що з огляду на все те треба супроти Поляків відносити ся так, щоби вони таки бачили добру волю Росиї.
Далї числять ся Коковцев et С-іе з вимогами заграничної полїтики, щоб на випадок оружного конфлїкту між Австро-Угорщиною й Росиєю. Поляки стали по сторонї Росиї або бодай не по сторонї Австро-Угорщини. В сій справі октябристський Голосъ Москви принїс сензацийну звістку, що француський ґенеральний штаб в окремім мемориялї звернув увагу росийського правительства, що condicio sine qua non побіди тридержавного порозуміня над тридержавним союзом є польсько-росийська угода, бо инакше на випадок оружного конфлїкту Росия мусїтиме перше всего побороти польське повстанє, а тимчасом Нїмеччина впораєть ся з Франциєю і могти ме всї свої сили перекинути на поміч Австро-Угорщинї проти Росиї.
Словом, Коковцев et С-іе старають ся по змозі показати Полякам добру волю Росиї, знаючи, що росийський курс між Поляками, зокрема в Галичинї, хоч з тактичних причин на зверх притих, одначе в дїйсности не впав і постійно розвиваєть ся.
***
Hoв. Время несправедливо закидає Полякам, що уступленє Дмовського з парляментарної арени в Росиї і намісникованє Бобжинського в Галичинї означає зломанє договору, заключеного з Столипіном. Перечить сьому цілий ряд фактів, які сьвідчать про те, що з одної сторони Дмовський "згубив ся" з парляментарної арени, щоби в незамітности тим успішнїйше працювати для Столипінової ідеї польсько-росийського зближеня, а з другої сторони росийський курс в Галичинї, заінїціований намісником ґр. Пінїнським і управлюваний зовсїм отверто намісником ґр. Потоцьким, з приходом Бобжинського не тільки не впав, але навпаки так скріпив ся, що під його натиском Бобжинський упав, а ті польські партиї, на яких він опирав ся, перейшли в кінці на сторону його противників.
Дмовський ще перед праським конґресом 1908 р. видав політичну студию п. н. "Niemcy, Rosya і kwestya pulska", в якій старав ся дати теоретичні основи для Столипінової ідеї. А яка його роля була в останнім австрийсько-росийськім конфлїкті про се цікаві ревеляциї помістив в своїм часї львівський тижневник Nowy Prąd, який закидав Дмовському, що він пробував іncognito в Галичинї яко аґент росийського правительства і в тім характері відбував конференциї з Подоляками і вшехполяками.
А що-до росийського курсу польської полїтики в Галичинї, то факти, які сьвідчать про се, відомі. Поборюючи Бобжинського, подоляки і вшехполяки як один з найважчих закидів проти нього висували підпиранє Українців і нищенє москвофілів. В справі українського університету подоляки і вшехполяки стали ясно й виразно на тім, що не можна згодити ся на заложенє українського унїверситету, бо се підійме проти Поляків Росию, тай денунциювали перед Росиєю австрийське правительство, що воно з заложенєм українського університету звязує свої завойовницькі пляни проти Росиї. В справі сеймової виборчої реформи подоляки і вшехполяки з одної сторони всїми силами поборюють тї постанови, які могли би стати основою орґанїзациї нашого народу в самостійний полїтичний орґанїзм, а з другої так само всїми силами хотять забезпечити хоч яке-таке представництво москвофілам. Взагалі ж при кождій нагоді зазначують вони з цілим натиском, що польська полїтика в Австриї не може ідентифікувати ся з полїтикою Австриї.
Се своє становище доказали вони практично підчас останнього австрийсько-росийського конфлїкту. "Rada Narodowa", в якій подоляки і вшехполяки мали перевагу, підчас того конфлікту мовчала а заговорила про солїдарність Поляків в Австриї з Австриєю аж тодї, коли до сього примусила її українська енунцияция боячи ся, щоби її мовчанки не взято за енуцияцию в користь Росиї. Поза тим орґани подоляків і вшехполяків весь час ширили т. зв. "росийську ориєнтацию", що сконстатувала сама польська преса инших партий. Проте, що писала та преса про ролю Дмовського підчас австрийсько росийського конфлїкту, про його наради з подоляками і вшехполяками, про окрему конференцию в Пеняках, маєтку презеca "Rad-и Narоdow-oї" Ценьского, — ми вже згадували. Що більше, в віденських бюрократичних кругах мають відомости, що представники "росийської ориєнтациі" мали в тім часї зносини з арештованим за шпіонажу в користь Росиї Кшеменецьким, який виступав в тих зносинах як аґент росийського правительства.
Все те сьвідчить, що росийський курс в Галичині з приходом Бобжинського зовсїм не впав, навпаки, він так розрісся, що повалив Бобжинського зовсїм, а тепер, коли утворений Бобжинським бльок приняв у справі соймової виборчої реформи платформу антибльоку, затриюмфував на цілій лінії ібодай що до української справи зможе похвалити ся перед російськими спадкоємцями Столипінової ідеї повним успіхом.
***
Третю Державну Думу, в якій Столипінова ідея польсько-росийського зближеня, зверненого проти Австро-Угорщини, прибрала конкретні форми, вибрано в 1907 р.
Не вискочила та ідея як Палляс Атене з голови Зевеса, тільки приготовляла ся довший чагс. Дмовський від самого початку російської революциї був проти того, щоб Поляки виступали проти Росиї; вшехпольська преса ясно і недвозначно денунциювала австрийське правительство, що воно толєрує на своїй території революцийні приготованя проти Росиї. А в Галичинї вже ґр. Л. Пінїнський в характері ц. к. намісника заінїциював виразний курс проти українського національного руху, в користь москвофільства.
Після того, як Столипінова ідея прибрала конкретні форми, ґр. Потоцький перевів з початком 1908 р. соймові вибори в користь москвофілїв; сам Ценський, презес Rad-и Narodow-ої, признав се публично в N. Fr. Presse. А по смерти ґр. Потоцького, на праськім конґресї, наступило офіияльне заключенє "братерства зброї" між Росиянами і галицькими москвофілами з одної і росийськими й галицькими Поляками з другої сторони. Пригадаємо, з яким ентузиязмом витали у Львові Поляки ґрафа Бобрівського.
В 1909 р. наступила анексия Босни і Герцеґовини, яка туй туй не довела до австро-росийської війни. Треба сконстатувати, що в тім часї між Росиєю й Поляками істнувало вже повне порозумінє на основі Столипінової ідеї. По чиїй сторонї були би на випадок вибуху стали Поляки, ті самі Поляки, які репрезентують в Галичинї австрийську державну власть і в центрі держави трясуть нею, про се нехай тепер роздумає австрийське правительство, щасливе, що до вибуху не прийшло та що держава не зазнала на своїй шкірі "льояльности" виконавців Столипинової ідеї.
Те саме треба сказати про останній австрийсько-росийський конфлїкт з приводу подій на Балканї.
Тепер міждержавні конфлїкти улягають ся і польські виконавці Столипінової ідеї притихли.
Проявляють свій росийський курс головно поборюванєм українства і ремонстрованєм проти волї австрийського монарха в справі галицької сеймової реформи, мотивуючи се своїми національними інтересами і закриваючи, що ті інтереси є також інтересами росийського імпериалїзму, росийських змагань до ослабленя і розбитя Австро-Угорщини, якої Hoв. Время не називає инакше, як тільки згірдно "лоскутная имперія" — імперия зложена з шмат.
І не тільки притихли, але ще й маскують ся. Так в австрийській делєґациї проти москвофильства говорив ґр. Пінїнський, той сам, який перший як ц. к. намісник заінїциював росийський курс польської полїтики в Галичинї. "Роздїлили ролї", — як пише про виступи польських делєґат в Czas, роздїлили так, що герольд росийського курсу виступив як противник москвофільства. Але виступив так делїкатно, що галицький орґан росийськсго імпериялїзму виписав пеани на честь культурности його виступу.
Такі факти: Ті самі, що виконують в Галичинї австрийську державну власть, що в центрі держави є дорадниками корони і часто парляментарної більшости, нa яку спираєть ся правительство, мають тайні договори з ворожою державою, проводять в житє Столипінову ідею розбитя габсбурської монархії.
А тепер, осягнувши більшість в польськім полїтичнім таборі і зєдинивши його під своїм прапором, триюмфують на цілїй лїнїї. І розбивають виборчу реформу, щоб перед Миколою V. показати, що по думці росийської полїтики поборюють українство і проводять росийський курс супроти волї Франца Иосифа І. і інтересів його монархії.
A Gazeta Wieczorna говорить про "prestіge narodu".
[Дїло]
20.12.1913