У світі, де ще не вибудувано ґлобального порядку, люди потребують принаймні ґлобальної безпеки. І Європа у цій безпековій системі має шанс відігравати провідну роль, якщо врешті-решт здецидується на створення об'єднаних збройних сил. Європейські військовики змогли б закрити ті прогалини, які відкрилися внаслідок згортання Сполученими Штатами програми «світового жандарма».
Два вояки загинули в перші ж години французької миротворчої операції в Малі. «Mort pour la France — Вони вмерли за Францію», — зі сльозами на обличчі промовив президент Франсуа Олланд. Хоча можна було б сказати, що вони померли, захищаючи європейські цінності.
Європа у цій ситуації замість того, щоб плакати, мала б об'єднати свої зусилля у справі не лише вироблення власної безпекової та оборонної політики в межах НАТО (чи поза ними), а й створення дієвих механізмів для реалізації цієї політики. Це питання, зокрема, порушуватиметься на саміті Європейської Унії, який відбувається у четвер і п'ятницю в Брюсселі.
Нагадаймо собі лівійську кампанію 2011 року. Декотрі країни Європи брали активну участь у знищенні тоталітарного режиму Муамара Каддафі, а декотрі (приміром, Німеччина) обмежилися роллю глядача й коментатора. Навряд чи це можна назвати справедливою грою.
Свого часу Радянський Союз слугував непоганим активізуючим чинником, він змушував Захід формувати й посилювати свої структури безпеки. Але його сходження зі світової сцени позбавило західні структури безпеки головного об'єкта ймовірної небезпеки. Так, НАТО розширювалося, і то доволі інтенсивно, навіть після 1991 року, але, на жаль, не поглиблювалося.
Те саме можна сказати про структуру й функції європейських інституцій безпеки. Росія Єльцина була настільки завантажена власними загрозами й недоліками, що дозволила Заходу цілковито іґнорувати її як потенційну загрозу. Але Росія Путіна — енергетичний велетень і досі ядерна наддержава — не погоджується з ідеєю «падіння імперії», а тому плекає власні проекти світового панування.
Знаків, які б мали насторожити європейців, за останні роки не бракувало. І це не лише корекція стратегічної світової мапи, зміна ґлобальної стратегії США та зміщення центру ваги економіки, фінансів і загроз з реґіону Атлантики до Тихого океану. Але це також однозначні попередження з Вашинґтона, що американський Атлант не може і не хоче більше нести на своїх плечах цілу земну кулю.
У своїй прощальній промові в Брюсселі два роки тому колишній міністр оборони США Роберт Ґейтс чітко дав Європі зрозуміти: її тактика «без мене», її «культура стриманості» виглядають нині атавізмами на тлі актуальних викликів світу. На часі стратегія «розумного захисту» (smart defence), до якої треба поставитися напрочуд серйозно. У світі без ґлобального порядку необхідно нарощувати безпеку. Американці шукають союзників у Європі, котрі б усвідомлювали важливість світового кризового менеджменту.
Чи почули й запам'ятали меседж Ґейтса європейські лідери? На це питання ми зможемо отримати відповідь під час саміту. Європейці мають зрозуміти, що для європейської мрії замало ефективної господарки, успішної торгівлі й розвинутої демократії у власних державах. Світ, як і раніше, кишить небезпечними місцями.
Європейці мусять усвідомити, що славетний «кінець історії» так і не настав з падінням Берлінського муру і що міць американського «світового жандарма» має свої межі. Що поруч із soft power, використовувати яку європейці навчилися найкраще у світі, hard power й досі не втратила своєї важливості.
28 голів держав та урядів зібралися разом в неспокійні часи. І їм буде непросто узгодити свої дуже різні стратегічні погляди і можливості, інтереси і традиції. От, наприклад, Франція і Велика Британія — поважні військові потуги, які володіють чималим арсеналом ядерної зброї. Але бачення архітектури безпеки Парижа надзвичайно відрізняється від візії Лондона. І такий різнобій характерний для всієї ЄУ.
Європа вже звикла ставитися до оборонної політики за залишковим принципом, а отже, й відповідно наповнювати (тобто не наповнювати) військовий бюджет. Раніше європейські лідери сподівалися на Америку, але тепер Вашинґтон умиває руки. І якщо Європейська Унія не візьме на себе «латання безпекових дір», залишених американцями, то світ замість того, щоб рухатись до ґлобального миру, може податися в протилежний бік.
19.12.2013