Прокурори і суд у справі про вбивство Щербаня поводяться так, що є досить підстав думати: Тимошенко визнають винною.
Українські політичні суди — це спектаклі. Здавалося, що ніхто не зіграє роль носія мантії краще за Родіона Кірєєва, аж маємо нового колоритного персонажа — Оксану Царевич. Подібно до Кірєєва, вона з перших же засідань в Апеляційному суді почала боротися з нестриманими депутатами. А штраф у 1000 неоподаткованих мінімумів для Тимошенко вже розвіяв сумніви щодо керунку фінального вердикту. А ще — Ігор Мар’їнков, говіркий і зручний свідок, зі специфічним лексиконом і виглядом дядечка Фестера. Якби й треба було вигадати персонажа, який мав би стиснути руки правосуддя на шиї опозиціонерки, то він мав би бути десь таким.
«Я хотів подивитися на цю пику»
— Власне кажучи, я й прийшов на цей суд, аби передусім подивитися на це обличчя. Я все-таки письменник, мені це цікаво, — розповідає «Збручеві» народний депутат Володимир Яворівський. — Його не дуже показують — або з потилиці, або ще якось. Я хотів побачити цю пику: хто це, як він виглядає. Я переконаний, що це штатний свідок, він вже фігурував не на одному суді. Він нічого не знає про цю історію, його просто «накрутили», він висить на всіх гачках.
Володимир Яворівський — перший з-поміж народних депутатів, хто побив глеки з Оксаною Царевич на засіданні суду у справі вбивства Щербаня.
— Коли суддя вирішила оштрафувати Юлію Тимошенко й почала говорити, що вона не захотіла з’явитися на суд, то я з місця вигукнув, що вона не може з’явитися на суд, бо вона ж за ґратами, що ж це за суд такий? Я сказав це доволі голосно, вона глянула на мене і запитала: «Як ваше прізвище? Я хочу вас вивести із залу». Я сказав, що моє прізвище Чечетов, — згадує Яворівський.
Під час наступної перепалки він назвав своє справжнє ім’я, і, сказавши судді все, що думає про її роботу, вийшов із зали.
Доказом — наша старанність
Здоровий глузд до останнього не припускав, що Юлію Тимошенко наважаться звинуватити ще й у замовленні вбивства. Втім, таке сум’яття вже траплялося: громадськість до саменького кінця не вірила у те, що Юлію Тимошенко заарештують, так само не вірилося, що режим Януковича відсипле їй аж 7 років. Останні події засвідчують, що владу ні на йоту не злякали пайфери й кокси , більдти і грибаускайте . Прокуратура йде до кінця, натхненно підшиваючи у справу нові та нові свідчення.
Наразі набуток слідства — це платіжка від Юлії Тимошенко в загальний «общак», з якого нібито й оплачували вбивство Євгена Щербаня. Це також свідчення Петра Кириченка, близького компаньйона Павла Лазаренка, про те, що саме Тимошенко з його босом планувала знешкодження Щербаня. Тепер іще й Мар’їнков.
Жоден з цих «набутків», звісно, не тягне на те, щоб довести причетність Тимошенко до вбивства Щербаня й довіку замурувати її в норах Качанівської колонії (чи, принаймні, дати їй досить довгий термін для того, щоб Віктор Янукович спокійно облаштувався в Межигір’ї й оточив його системою ПРО). Втім, прокуратура не бачить нереальних для себе місій. На Різницькій, очевидно, усвідомлюють, що кожен окремий доказ — нікчемний, тому намагаються довести вину Тимошенко за сукупністю свідчень. Як у школі, коли оцінку ставлять не за знання, а за абстрактну «старанність». «Ти, Ринатику, не тягнеш на найвищий бал — але ти старався, багато відповідав, тож для заохочення матимеш п’ятірку». У ролі вчительки, судячи зі всього, виступить Оксана Царевич.
І Мар’їнков — це ще не фініта. Влада каже, що має ще кілька свідків. Тому й далі дивуватиме нас чи то кріликами з капелюха, чи то скелетами з шафи. Добре, що новий Кримінальний процесуальний кодекс дозволяє за чисту монету враховувати слова свідків, які «щось десь чули». От Мар’їнков і підгледів розмову Юлії Тимошенко з кілерами, ще й запам’ятав, чим тоді пахло від Юлії Володимирівни… Дивно, я з 1996 року не пам’ятаю ні запахів, ні підслуханих бесід, хіба що альбом гурту «Фантом-2».
Особисто мені ще й прикро за наше гужеве правосуддя (бо така деталь як дишло, як відомо, — від транспорту гужевого). Олексій Пукач — той чув, що до вбивства Георгія Ґонґадзе причетні Леонід Кучма та Володимир Литвин. І нічого. Микола Мельниченко підслухав те саме десь з-під диванів у президентських хоромах. Ну то й що? Вигляд, який відкривається на небо з вікон двох екс-посадовців, ніяк не змінився: ґрати пейзажу не затуляють. Чого не скажеш про Тимошенко.
«Красота ігри»
На зміну сумнівам приходить дедалі більша певність, що за Юлію Тимошенко взялися серйозно й міцно, так само міцно, як беруться за відбійний молот у копальнях Донбасу. Втім, Яворівський вірить у світлий фінал.
— Янукович настільки переляканий і настільки боїться появи Юлії Тимошенко на свободі... Після суду, де головував Кірєєв, щось передбачити надзвичайно важко. Але я переконаний, що Юля вийде з тюрми. Або народ, або політики, або Захід, або всі разом — але вона обов’язково вийде до виборів 2015 року, — каже Яворівський.
А наразі режим робить усе, аби вона сиділа. Причому складається відчуття, що прокуратори вже самі вірять у те, що роблять, і в те, що видають на-гора. Так само, як Віктор Янукович досі вважає чесною свою перемогу на виборах-2004. Для них фальсифікації — це елемент гри і сфера дозволених прийомів. Те саме — посадити опонента.
Фраза про те, що українським правоохоронцям під силу на кого завгодно повісити вбивство Кеннеді, давно сприймається як заяложена й недоречна метафора. Але тепер видається, що таки можуть. Їм завиграшки стерти дві президентські судимості, «відмазати» депутата від нападу на нещасного даішника, звинуватити когось в убивстві. А нам — за Чечетовим — оцінювати «красоту игры»…
14.02.2013