Суд над Тимошенко: місія здійсненна

 

Прокурори і суд у справі про вбивство Щербаня поводяться так, що є досить підстав думати: Тимошенко визнають винною.

 

Українські політичні суди — це спектаклі. Здавалося, що ніхто не зіграє роль носія мантії краще за Родіона Кірєєва, аж маємо нового колоритного персонажа  Оксану Царевич. Подібно до Кірєєва, вона з перших же засідань в Апеляційному суді почала боротися з нестриманими депутатами. А штраф у 1000 неоподаткованих мінімумів для Тимошенко вже розвіяв сумніви щодо керунку фінального вердикту. А ще  Ігор Мар’їнков, говіркий і зручний свідок, зі специфічним лексиконом і виглядом дядечка Фестера. Якби й треба було вигадати персонажа, який мав би стиснути руки правосуддя на шиї опозиціонерки, то він мав би бути десь таким.

 

«Я хотів подивитися на цю пику»

 

— Власне кажучи, я й прийшов на цей суд, аби передусім подивитися на це обличчя. Я все-таки письменник, мені це цікаво, — розповідає «Збручеві» народний депутат Володимир Яворівський. — Його не дуже показують — або з потилиці, або ще якось. Я хотів побачити цю пику: хто це, як він виглядає. Я переконаний, що це штатний свідок, він вже фігурував не на одному суді. Він нічого не знає про цю історію, його просто «накрутили», він висить на всіх гачках.

Володимир Яворівський — перший з-поміж народних депутатів, хто побив глеки з Оксаною Царевич на засіданні суду у справі вбивства Щербаня.

— Коли суддя вирішила оштрафувати Юлію Тимошенко й почала говорити, що вона не захотіла з’явитися на суд, то я з місця вигукнув, що вона не може з’явитися на суд, бо вона ж за ґратами, що ж це за суд такий? Я сказав це доволі голосно, вона глянула на мене і запитала: «Як ваше прізвище? Я хочу вас вивести із залу». Я сказав, що моє прізвище Чечетов, — згадує Яворівський.

Під час наступної перепалки він назвав своє справжнє ім’я, і, сказавши судді все, що думає про її роботу, вийшов із зали.

 

Доказом  наша старанність

 

Здоровий глузд до останнього не припускав, що Юлію Тимошенко наважаться звинуватити ще й у замовленні вбивства. Втім, таке сум’яття вже траплялося: громадськість до саменького кінця не вірила у те, що Юлію Тимошенко заарештують, так само не вірилося, що режим Януковича відсипле їй аж 7 років. Останні події засвідчують, що владу ні на йоту не злякали пайфери й кокси , більдти і грибаускайте . Прокуратура йде до кінця, натхненно підшиваючи у справу нові та нові свідчення.

Наразі набуток слідства — це платіжка від Юлії Тимошенко в загальний «общак», з якого нібито й оплачували вбивство Євгена Щербаня. Це також свідчення Петра Кириченка, близького компаньйона Павла Лазаренка, про те, що саме Тимошенко з його босом планувала знешкодження Щербаня. Тепер іще й Мар’їнков.

Жоден з цих «набутків», звісно, не тягне на те, щоб довести причетність Тимошенко до вбивства Щербаня й довіку замурувати її в норах Качанівської колонії (чи, принаймні, дати їй досить довгий термін для того, щоб Віктор Янукович спокійно облаштувався в Межигір’ї й оточив його системою ПРО). Втім, прокуратура не бачить нереальних для себе місій. На Різницькій, очевидно, усвідомлюють, що кожен окремий доказ — нікчемний, тому намагаються довести вину Тимошенко за сукупністю свідчень. Як у школі, коли оцінку ставлять не за знання, а за абстрактну «старанність». «Ти, Ринатику, не тягнеш на найвищий бал — але ти старався, багато відповідав, тож для заохочення матимеш п’ятірку». У ролі вчительки, судячи зі всього, виступить Оксана Царевич.

І Мар’їнков — це ще не фініта. Влада каже, що має ще кілька свідків. Тому й далі дивуватиме нас чи то кріликами з капелюха, чи то скелетами з шафи. Добре, що новий Кримінальний процесуальний кодекс дозволяє за чисту монету враховувати слова свідків, які «щось десь чули». От Мар’їнков і підгледів розмову Юлії Тимошенко з кілерами, ще й запам’ятав, чим тоді пахло від Юлії Володимирівни… Дивно, я з 1996 року не пам’ятаю ні запахів, ні підслуханих бесід, хіба що альбом гурту «Фантом-2».

Особисто мені ще й прикро за наше гужеве правосуддя (бо така деталь як дишло, як відомо, — від транспорту гужевого). Олексій Пукач — той чув, що до вбивства Георгія Ґонґадзе причетні Леонід Кучма та Володимир Литвин. І нічого. Микола Мельниченко підслухав те саме десь з-під диванів у президентських хоромах. Ну то й що? Вигляд, який відкривається на небо з вікон двох екс-посадовців, ніяк не змінився: ґрати пейзажу не затуляють. Чого не скажеш про Тимошенко.

 

«Красота ігри»

 

На зміну сумнівам приходить дедалі більша певність, що за Юлію Тимошенко взялися серйозно й міцно, так само міцно, як беруться за відбійний молот у копальнях Донбасу. Втім, Яворівський вірить у світлий фінал.

— Янукович настільки переляканий і настільки боїться появи Юлії Тимошенко на свободі... Після суду, де головував Кірєєв, щось передбачити надзвичайно важко. Але я переконаний, що Юля вийде з тюрми. Або народ, або політики, або Захід, або всі разом — але вона обов’язково вийде до виборів 2015 року, — каже Яворівський.

А наразі режим робить усе, аби вона сиділа. Причому складається відчуття, що прокуратори вже самі вірять у те, що роблять, і в те, що видають на-гора. Так само, як Віктор Янукович досі вважає чесною свою перемогу на виборах-2004. Для них фальсифікації — це елемент гри і сфера дозволених прийомів. Те саме — посадити опонента.

Фраза про те, що українським правоохоронцям під силу на кого завгодно повісити вбивство Кеннеді, давно сприймається як заяложена й недоречна метафора. Але тепер видається, що таки можуть. Їм завиграшки стерти дві президентські судимості, «відмазати» депутата від нападу на нещасного даішника, звинуватити когось в убивстві. А нам — за Чечетовим — оцінювати «красоту игры»…

 

14.02.2013