В справі зміни статуту Наукового товариства ім. Шевченка.

З приводу статі С. Єфремова.

(В дискусиї над важною справою даємо тут голос одному з дїйсних членів нашого наукового товариства. — Ред.)

Перед вами 257 ч. Ради з фейлєтоном д. С. Єфремова п. з. "З вашого житя". Сам факт появи сього фейлєтону, а ще більше його зміст та тон, такі незвичайні в культурнім громадянстві та такі знов характеристичні для деяких гуртків нашої суспільности, що вимагають докладнішого розбору зачіпленої д. Єфремовим справи.

Змістом статі його має бути "критика" проєкту зміни статуту Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. Очевидно, статутові проєкти можна критикувати не лише на засїданях і зборах а й у пресї, часто се й потрібне, одначе лише тодї, коли обговоренє має бути обєктивне, річеве, пристойне й подиктоване виключно оглядом на добро даної інституції. Чи ті вимоги є й у фейлєтонах д. Є., читачі осудять самі, та поперед треба дати коротке поясненє ґенези всеї справи.

Останні загальні збори Наукового товариства ім. Шевченка, що були 29 червня с. р., поручили нововибраному видїлови скликати до кінця року надзвичайні загальні вбори і предложити їм проєкт зміни статута, в якім м. и. взятоб під увагу: 1) щорічність загальних зборів; 2) виключенє урядників від права бути членами видїлу; 3) рівноправність усїх членів на заг. зборах. Виконуючи отсю ухвалу зборів видїл виготовив проєкт зміненого статуту, де окрім згаданих пунктів запропонував деякі инші орґанічні зміни. Та видїл не хотїв, щоб проєкт був висловом погляду самих тілько видїлових, згядно більшости тих членів Т-ва, що були на останних загальних зборах, і тому сформулував свої пропозиції як провізоричні і піддав їx наперед під розвагу всїх членів Т-ва. В тій ціли видруковано сей проєкт, зазначено в нїм докладно всї річеві зміни і разом із текстом дотеперішного статута розіслано всїм без виїмку членам в просьбою, щоби члени розглянувши зміни висловили свої думки про них і подали їx письменно до відома виділови, а він кожду замітку візьме під розвагу й або покористуєся при кінцевій редакциї проєкту або пояснить непринятє на загальних зборах. По сїм остаточно зредаґований дефінітивний проєкт щойво буде розісланий ще раз всїм членам як предложенє видїлу на загальні збори. Впроваджуючи такий вступний плебісцит — перший paз в житю Т-ва — має видїл те переконанє, що робить се не лише по формам громадського житя новочасного культурного сьвіта а й для добра нашої наукової інституциї; даючи можність кождому її членови впливати на форму і зміст товариської конституциї вже у стадиї її підготованя (а не на самих тілько заг. зборах, де не всї члени можуть явити ся і де звичайно не стає нї часу нї змоги перевести вичерпуючу дискусию) — видїл чейже не може заслужити на закид, що думку свого обмеженого гуртка накидає, більше або менше підступно, широкому кругови членів на те, щоб опанувати товариство і правити ним по можности без контролї й евіденциї загалу членів.

Значить виділ Н.Т.Ш. сповнив свій обов’язок совісно. Якеж становище мали займити члени Т-ва супроти просьби видїлу і йго проєкту? Прінціпіяльно прихильні реформі могли наперед годитися і цілости на провізоричний проєкт і се або у відповіди зазначити або мовчазно приймити до відомости (qui tacet, consentire videtur); могли далї годити ся частинно і в такім разї подати видїлови свої поправки. Прінціпіяльно противні реформі статута (прихильники дотеперішного) мали очевидно тільки одну дорогу — домагати ся від видїлу занеханя реформи. Нема жадного сумнїву, що колиб такі неґативні голоси дістав видїл не то від більшости членів, а лише від одної третини їx, то був би певно полишив всяку думку зміни статута. Колиб видїл того не зробив, то членам полишало ся противне голосованє на зборах або й прилюдна критика змін та аґітация проти них. В дїйсности прінціпіяльно неґативних нотів виділ не дістав жадних, хоч надійшли ріжні замітки від богато членів (австрійських і росийських), часом дуже докладні й умотивовані, два між ними навіть із сильно консервативною тенденциєю. Нема сумніву, що виділ при кінцевій редакції прийме не одно з тих членських голосів і дефінітивний проєкт буде мабуть у ріжних пунктах відбігати від провізоричного.

Такий фактичний стан справи із реформою статута Н.Т.Ш. А яке становище займив супроти нього д. Сергій Єфремов, також член Н.Т.Ш.? Він очевидно також дістав проєкт виділу з долученою просьбою висказати свою думку про зміни (специяльно навіть про одну з них); у відповіди на неї виявив він ориґінальним способом свій такт, як член Н.Т.Ш. і своє джентельменство як публїцист... Він не післав своїх цінних уваг видїлови, тільки покористував ся провізоричним проєктом (з природи річи довірочним) на те, щоби виступити з прилюдною критикою його в часописї, хоч неможливо було йому знати, який буде дефінітивний проєкт на заг. збори. Правду сказати, сам сей факт міг би увільнити нас від обовязку займати ся міркованями д. Є., одначе в сих міркованях річева критика проєкту займав мало місця, зате головна ціль фейлєтону — дискредитувати Наукове Товариство ім. Шевченка в очах української суспільности і робити відповідний “настрій" перед недалекими загальними зборами. Се приневолює нас приглянути ся близше міркованям д. Єфремова й показати їx правдиве обличе.

Автор розпочинає свої міркованя оповіданєм про “паладіум національної культури" себто про щось таке, куди не треба пускати дрібного полїтикованя з його щоденним клопотом і галасом та дрібними рахунками сьогоднішнього дня, де повинні замовкнути голоси партийного роздроченя та боротьби, де можуть сумежно працювати люди з ріжними громадськими поглядами”. Зразу читач не розуміє сього і питає: яке відношенє сих конвенціональних фраз до даного проєкту статуту? Автор поясняє дальше, що у нас таке ”паладіум” було, та тепер його немає... Було воно в Науковім Т-ві ім. Шевченка, та тепер ся інституция “показує недвозначну тенденцию перетворити ся в арену партийних і націоналїстичних заходів". І знов читач зі здивованєм мусить питати: невже д. Є. вичитав се з тимчасового проєкту статута? На чий адрес писані тї натяки і підозріня? На адрес членів теперішного виділу Н.Т.Ш., чи більшости останних загальних зборів? Як так — то яка відвага д. Є. підозрівати партийно-полїтичні тенденциї у людий більшости, яких він зовсїм не знає? Таж кождому українському громадянинови з доброю волею може легко бути відомо, що в теперішнім видїлї Н.Т.Ш. сидять переважно люди 6eз усякої партийно-полїтичної марки, а тї 2-3 одиниці, що таку марку мають, належать до ріжних полїтичних обозів, проте таки працюють у найлїпшій згодї. А більшість загальних зборів 29 червня? Хто був на них (а було розмірно дуже богато), знає, як люди дуже ріжних, часто суперечних собі напрямів полїтичної, суспільної і культурної думки зложили ся (не припадково, а весь час довгих нарад) на ту більшість, на той “шашель", як образливо висловлює ся д. Є. Де його лице впевняти так, не бувши на зборах?

Що більше, д. Є. вмовляє в читачів, що Н.Т.Ш. було перед 29. червня “паладіум національної культури". Звідки се внав, коли мабуть ніколи не бував на зборах анї не засїдав в видїлї? В гумористичнім фейлєтонї така іронїя може була би на місци, а так вона дає дуже сумне вражінє. Бож небогато місяців уплило від того “золотого віку” в Н.Т.Ш., коли головний критерий в таксованю членів був: “наш" чи “не наш”? Коли “наших" величано друком і словом на всї лади, а “не наших" принижувано й обезцінювано в самих виданях Т-ва; коли за полїтику виключувано членів, за полїтику відкидано праці і т. и. Все те не тайна. Ми дуже добре розуміємо, що декому сильно хочеть ся останним загальним зборам приписати партийно-полїтичні мотиви, та даремні зусиля; не тільки від істориї нічого не сховаєш, а й теперішні члени Н.Т.Ш. занадто самостійні люди, щоби дали себе зловити на таку містифікацию. Не якась політика обєднала на збори членів з ріжними полїтично-суспільними напрямками, а щось вище, зовсїм неполїтичне.

Для лїпшого змальованя “золотого віку” Н.Т.Ш. до останних загальних зборів позволяє собі д. Є. на жарти: не знать, в кого хоче він вмовити, що Н.Т.Ш. “як повстало примватними заходами, так одразуж було й покинуте на сили самого українського громадянства, на йогож таки кошти". Такі лєґенди хиба дїтям оповідати, пане Єфремов! Також знайте, що не всї подїляють ваші дитирамби про “високий прапор української науки, великі здобутки, блискучий розвиток, признанє в науковім сьвітї" і т. и. в часї до 29. VI. — тому наперед слїд би розсудити сї суперечности.

Та не се цікавить нас на сїм місци, тому перейдемо до дальших висновків д. Є. в справі статута.

Насамперед підіймає автор питанє, чи слїд часто переміняти статут і виявляє себе консерватистом у громадських справах: ворогом “реформацийної сверблячки" — одним словом: nоlі me tangere. На се треба відповісти, що не більші або менші лїта можуть рішати про зміну закона-статуту, а дійсна потреба. Та в Н.Т.Ш. дораджуваний д. Є-вом консерватизм трудний до удержаня: 1) тому, що Н.Т.Ш. перетворює ся постепенно з ненаукової інституциї в наукову; 2) тому, що дотеперішний статут заведено перед 11 роками (не 9 як упевняє д. Є.) перебоєм проти волї значної частини членів та носить на собі індивідуальну марку, яка іде в розріз із демократичними понятями про громадську рівність і відповідальність та і нормами загально принятими по європейських наукових товариствах. Бо статут товариства то конституция в державі: буває, що для одних вона дуже корисна і ті подібно д. Є-ву кричать nolime tangere та лають “реформацийну сверблячку" тих, що домагають ся ревізиї в сїм або тім напрямі. Що занадто часті зміни конституциї і статуту річи небажані — гаразд, та обезпеченє від несподіваних переворотів законодавці уміли знайти в тім, що для таких змін поставлено вимогу т. зв. квалїфікованої більшости. В Н.Т.Ш. три четвертини членів присутних на зборах мусить згодити ся на зміну, щоби вона стала законом. Отже нїчого бояти ся якоїсь крівавої революциї, тим менше, що виділ питав наперед у всїх членів думки про зміну статута, маючи ту певність, що члени наукового товариства будуть руководити ся при своїм голосї pro або contra виключно тілько мериторичними, річевими мотивами, а не иншими.

У статї д. Є. сконстатувати треба на жаль, що він не радо веде річеву дискусию про статут, зате сходить на поле ріжних інсинуаций, підозрінь, обвинувачувань, які безпосередно не звязані зі змінами у статуті; очевидно на те, щоби у читачів — членів Н.Т.Ш. розбудити прінціпіяльну неохоту до яких-небудь реформ у тов-і. Задля того він не входить у докладніший розбір пропонованих змін, тілько обмежує ся “критикою" двох пунктів про’кту, одного засадничого, другого далекорядного, щоби одно представивши фальшиво, друге розбовтавши до сьмішности зогидити весь проєкт і його інїцияторів та з дуже робленим патосом ставати в ролі Касандри в одного боку а герольда грядущої опозициї з другого. Якіж то пункти проєкту зачіпає д. Є.?

Перший пункт — то спосіб участи членів в загальних зборах. Дотеперішний статут допускає, щоби заграничні члени (з-поза меж Австро-Угорщини) голосували через вибраних повновласників зпоміж галицьких членів. Сей прінціп уведено перед 11 роками з таких буцімто мотивів: 1) Н.Т.Ш. було тоді одинокою науковою інституциєю на українських землях; 2) росийським Українцям небезпечно і тяжко приїздити на збори. Тепер одначе перший мотив упав, відколи в Київі є Укр. Наукове Товариство, в котрого статутї зовсім не подбано про те, щоби австрийським Українцям признати анальоґічний привилей. Так само нема вже мови про небезпеку для такого рос. Українця, що взяв би участь у львівських загальних зборах. Остає хиба трудність паспортова, іменно його розмірна коштовність. І сей одинокий арґумент висуває тепер д. Є. в оборонї дотеперішного стану, проти тимчасового проєкту виділу, що бажає завести лише особисту участь у зборах. Зачуваємо, що рос. правительство задумує скасувати паспорти; коли се стане ся, то який арґумент виточить д. Є.? Та і без того справа зійшла до питаня про більшу або меншу скількість видатків на дорогу до Львова. Ну а в такім разї чим оправдане право участи на загальних зборах через повновласть такого рос. Українця, що прим. в часі зборів перебуває в Галичині, не то в Австро Угорщинї, а натомість австр. Українцеви се заборонено не тілько тодї, як він постійно живе у Празї, Відни, Інсбруці або Сараєві, але навіть тоді, як він цілими роками перебуває в Берлїнї, Парижи, Римі, Ню-йорку і т. ин. ? Так само, чим оправдане виключенє повновластий від тих членів, що задля хороби, буває що й постійної, не можуть і мріти про участь у загальних зборах? З уваги на те тимчасовий проєкт поставив перед членів дилєму (д. Є. замовчує про се благорозумно): всї члени беруть участь у заг. зборах — або особисто або через повновласти. Котрий саме з сих способів буде введений у дефінїтивний проєкт зміни статуту, не знаємо; та не виключена річ, що якраз сей другий, з повновластями.

(Конець буде.)

[Дїло, 28.11.1913]

(Конець.)

Одначе при сїм годї замикати очи на небувалість повновластий у культурних, специяльно наукових товариствах. Теоретично беручи, повновласть має яку таку рацию там, де згори можна більш менш означити, в якім напрямі буде вона виконана (як пр. у фінансових товариствах). Натомість при того роду справах, які виринають обговорюють ся і рішають ся на загальних зборах культурного товариства — чи член даючий повновласть може згори по совісти сказати, що уповновласнений у кождій справі ужив його голосу відповідно його бажаню? Очевидно нї. А в Н.Т.Ш. була такі випадки, що чисто формальні справи (замкненє дискусиї!) рішало ся з почию повновластий! Ще якби закордонні члени висилали на загальні збори Н.Т.Ш. своїх делєґатів, а ті голосували в імени инших неприсутних, то й се можнаб ще розуміти; коли натомість повновласти від заґраничних членів опинюють ся правильно від 10 лїт в руках одного гуртка Галичан (гурток все той сам, тільки субєкти його часом зміняють ся), то се право закордонців став привилеєм деяких Галичан, що мають можність мати по 2 голоси на зборах. Звачить — задля закордонних повновластий повстає ровдїл межи галицькими членами — на привилейованих і непривилейованих. Перші мають легку можливість опанувати Т-во і держати инших здалека від нього. Так дійсно було й отся саме нерівність давала привід до оправданих нарікань і спричинила рішенє останних зборів, що реформа статуту мусить іти в напрямі зрівнаня прав усїх членів на загальних зборів. Отже росийські Українці повинні тямити, що тут не обмеженє їx прав, лише прероґатив одного гуртка Галичан, який перед загальними зборами систематично полював на повновласти і завдяки особистим знайомствам із закордонцями діставав їx.

Рос. Українці, як видко зі слів д. Є., віддають себе злудї, що вони своїми повновластями мають вплив на наукову дїяльність Т-ва. В дїйсности анї одробини! Бо на загальних зборах нїколи не обговорювано і не рішано наукових справ, а лише виключно адміністрацийні. Наукова-ж дїяльність осередкувала ся тілько в секциях та комісиях, на яких діяльність загальні збори анї вибраний ними виділ не мали найменшого впливу. Можна йти у заклад, що ті рос. Українці, які обстоюють ще своє право давати повновласти, не знають гаразд дотеперішного статуту. А як хто з них легковірно переконаний, що їx повновласти охороняють майно Т-ва, то нехай знає, що якраз потреба охорони його була головним мотивом в акциї за скасованєм повновластий... Щоб рос. Українці могли самі пізнати всї ті справи добре, зроблять найкраще, коли сим разом, замість слати повновласти, не пожалують "податку на росийський фиск", візьмуть паспорти й у поважнїйшім числї приїдують на загальні збори до Львова. Тут певно самі переконають ся скоро, що се не "галичанський" парляментаризм посягає на їх "права", а виключно лише огляд на добро дорогого всїм Т-ва. Переконають ся також, що дотеперішний стан не був зовсім "в інтересах порозуміня між обома частинами України", а в інтересах чогось иншого.

Так виглядає справа в одним будьщобудь прінціпіяльним пунктом статутового проєкту, який зачіпив д. Є. Другий пункт підобрав такий, щоб мати змогу ефектовно вигукувати про "націоналістичні витівки", "руїнницькі заходи", "громадський скандал", "небезпеку розвалу", "повну некультурність" і т. ин. И ізза чого ті аж до сьмішности патетичні докори? Ізза того, що тимчасовий проєкт означав, скілько має бути не-Українцїв межи членами дійсними і кореспондентами та які мають бути їx права. Інїцияторам проєкту анї через думку не переходило, що відповідні пропозициї можуть зустріти опозицию. Ніхто й не подумав, що знайдуть ся у нас люди, яким не подобає ся український національний характер Н.Т.Ш. і які будуть домагати ся зробити його інтернаціональним... А так воно вийшло. Д. Є. вимагає, щоб воно було товариством, для якого "нЬсть еллинъ ни іудей;" щоб межи його дійсними членами було не 1/3, а межи кореспондентами не 2/5 чужинців (як хоче проєкт, тілько щоб могло бути більше нїж Українців, та щоб вони (члени привилейовані, без обовязку платити вкладки), мали такі самі права як українські, себто могли вибирати і бути вибираними.

Видко, рос. Українцям дуже дешево здобувати й удержувати національні інституциї, коли так обурюють ся на ґарантиї їх національного характеру... Та щоб се обуренє було хоч щире, а то віє з нього грубе фарисейство. Бо в дійсности тимчасовий проєкт ріжнить ся від дотеперішного статута, виробленого в "золотім віці" Н.Т.Ш. хиба тим, що в однім напрямі п оширює права членів не Українців, а в другім нормує статутово те, що доси в Т-ві і до 29. червня постійно практикувало ся. Так ось дотеперішний статут в § 7. говорить, що "звичайним членом став кожда особа або інституция українсько руська, яку прийме виділ Т-ва". Натомість "націоналістичний" проєкт має в тім місци таку "скандальну" постанову: "звичайним членом стає кожда особа або інституция, яку і т. д." — себто без ріжниці народности! Тому, д. Є., чи у вас "не горіло лице з сорому", коли писали свої фарисейські вигуки на адрес авторів проєкту?

Подібно має ся справа з "процентною нормою" для членів дійсних і кореспондентів, яка страшно неподобає ся д. Є. Треба знати, що Т-во ім. Шевченка довгий час не мало членів не Українців; тепер їх має: в історично фільософічній секциї 3 на 25, у фільософічній 3 на 21, у природописній 0 на 17. Значить тепер є їx 0—14 прц., а новий проєкт ставить їx число 33.3 прц. при дійсних а 40 прц. при кореспондентах. Тому, д. Є., чи у вас не "горіло лице з сорому", коли писали про намірене виключенє не-Українців від Т-ва?

Коли проєкт означає докладно й права неукраїнських членів дїйсних і коресподентів (звичайні члени чужої народности мають мати однакові права з Українцями), то також виходив із дотеперішної практики. Жаден із дотеперішних дійсних членів чужинців не виконував ще своїх т. зв. полїтичних прав у Т-ві, бо всї уважають своє членство річю гоноровою і мають на стілько такту, щоб не брати активної участи в загальних зборах, де проявляють ся ріжні неминучі конфлїкти, хатні справи і т. ин. Коли д. Є грозить, що ті члени образять ся і перестануть працювати науково в т-ві (чи може й виступлять із нього), то нехай прийме до відома, що доси лише один член чужинець писав у виданях т-ва перед своїм іменованвм, а один по іменованю; зате були такі, що за іменованє зіґнорували т-во. Ніде правди діти, що дійсне членство в Н.Т.Ш. то не така дуже висока почесть...

Та врешті нема за що спорити. Дефінїтивний проєкт зміна статута міг би безпечно пропустити і "проценту норму" і "руйнованя прав", бо й без того кожда управа т-ва мусить дбати про відповідну рівновагу межи членами Українцями і не Українцями — з другого боку нема страху, щоб члени чужинні коли небудь вмішували ся активно у инутрішні справи т-ва. В такім разі в проєкті остало б саме тільки поширенє членських прав і на чужинців. Одначе соромити ся інкрімінованого пункту проєкту нема потреби, бо такі норми й обмеженя річ звичайна в найповажнійших наукових інституциях Европи, тілько що там оцінює ся їx по щирости а у нас... по "тоже малороссійским предразсудком".

Як бачимо, д. Є. був би зробив краще, як би був здержав ся від ставаня до бою за річи йому чужі й незнані; задуману ціль ледви здобуде (а вона дуже очевидна), натомість свою публіцистичну методу може тільки здискредитувати.

[Дїло, 29.11.1913]