Минулого тижня в Азербайджані відбулися чергові президентські вибори, чи, як жартували самі азербайджанці, вибори президента Алієва. Втретє поспіль президентом став Ільхам Алієв. І хоч опозиція заявляє про «найбруднішу виборчу кампанію» в історії країни, чинний президент таки має стабільну підтримку більшості населення, а на міжнародній арені задовольняє головних ґлобальних гравців.
Клан Алієвих з невеликими перервами керує Азербайджаном від 1969 року. Саме тоді Гейдар Алірза огли Алієв з крісла головного азербайджанського кегебіста перескочив у крісло першого секретаря компартії республіки. Відтоді, навіть перебуваючи на роботі в Москві, він залишався найвпливовішою особою в республіці. Тож, повернувшись на батьківщину після розпаду СРСР, зміг досить швидко відновити свої владні повноваження (тобто трансформувати реальні впливи у формальні) й нейтралізувати всіх конкурентів. 12 грудня 2003 року Гейдар Алієв відійшов у кращий світ, встигнувши перед відходом без жодних проблем передати трон спадкоємцеві — сину Ільхамові.
Чому гарячі азербайджанські хлопці так легко акцептують фактично монархічне правління Алієвих? Для відповіді на це питання варто згадати, як виглядала республіка в момент здобуття незалежності 1991 року. Тоді внаслідок війни з Вірменією за Нагірний Карабах Баку втратив контроль над 1/5 частиною своїх територій, не без активної допомого Москви, звісно. Розвалена господарка (навіть нафтова промисловість) перебувала в зруйнованому стані.
І саме завдяки менеджерському хисту Алієва-старшого вдалося вивести країну зі стану руїни. З огляду на поважну енерго-сировинну фору це завдання не було аж таким нереальним. Але й цим важелем ще треба було вміти користуватися. Надто ж коли врахувати, що сметанку з нафтогазового бізнесу знімала та сама Москва завдяки монопольному володінню нафто- і газотранспортною системою колишнього СРСР.
А проте Алієву вдалося налагодити стабільне функціонування азербайджанської господарки. Зрозуміло, що до рівня життя таких нафто-газових клондайків, як Катар (98 тис. дол. на душу населення) чи навіть Кувейт (46 тис. дол. на душу населення), Азербайджану (7,5 тис. дол. на душу населення) й нині ще ой як далеко. Але на тлі решти пострадянських республік він виглядає цілком пристойно, а головне — перспективи зростання заповідаються чимрік то світліші. Якщо в країні триватиме політична стабільність.
Гейдар Алієв ще краще за Леоніда Кучму вмів маневрувати між Заходом і Росією, даючи і тим й іншим надію на бонуси від прибутків з каспійських нафти та газу. Завдяки закордонним інвесторам Азербайджан розбудовував інфраструктуру, газо- й нафтогони, допоки одного щасливого дня не досягнув рівня якщо й не самостійного, то принаймні паритетного гравця на ринку енергоносіїв.
Завдяки економічному зростанню Азербайджану навіть за доволі високого рівня корупції (за даними Transparency International 2012 року, Азербайджан за рівнем успішності у боротьбі з корупцією перебуває на 139-му місці, між Росією та Кенією, Україна — аж на 144-му) вдається здійснювати досить успішну соціальну політику. За це й шанують азербайджанці своїх лідерів, а тому — не дуже схильні до зміни влади. В одному з останніх інтерв'ю Гейдар Алієв скромно проказав: «Народ мене любить, я нічого не можу з цим вдіяти. Ось нещодавно голова виконкому міста Гянджі вирішив поставити мій пам'ятник перед входом у виконком. Я його викликав, сказав, що цього робити не треба. Він довго опирався. Але я йому сказав: "От коли я помру, тоді й поставиш… "».
Свої хист і вміння Гейдар Алієв передав сину Ільхамові, який виявився напрочуд талановитим учнем. Фактично смерть Алієва-старшого й перехід влади до Алієва-молодшого в жодний спосіб не позначилися на ситуації в енергетичному секторі країни, її авторитетові на світовій арені й здатності розвивати вже накреслені проекти.
У березні 2009 року в Азербайджані відбувся референдум, яким схвалено поправки до Конституції. Згідно з однією з них, одну й ту саму особу може бути обрано президентом країни більше двох разів. Так Алієв-молодший, за прикладом своїх колеґ у Білорусі й деяких країнах Центральної Азії, забезпечив собі пожиттєве президентство. Опозиція звинуватила Алієва в тому, що він перетворив Азербайджан на монархію. Європейська комісія оцінила референдум як «серйозний крок назад » у розвитку демократії. Але ніхто на Заході не заявив, що це має стати за підставу для згортання спільних енергетичних проектів з участю Баку.
Після останніх президентських виборів в Азербайджані, які Ільхам Алієв виграв з результатом 84,6 % голосів, опозиція не припиняє заявляти про фальсифікації й маніпуляції. І ті заяви, найпевніше, не позбавлені об'єктивності, адже й західні спостерігачі, зокрема від ОБСЄ та Гельсінської комісії США, назвали ці вибори «дуже далекими від міжнародно визнаних стандартів». Але навряд чи заяви опозиції заперечують факт, що більшість азербайджанців таки воліють бачити саме Алієва на посаді голови держави. Саме він дає їм ґарантію хай не надто стрімкого, але впевненого зростання добробуту.
Зрештою, й сама опозиція винна, що Алієв залишається безальтернативним лідером. З її ялового й розрізненого середовища так і не вийшов жоден політик, який міг би кинути чинному президентові серйозний виклик.
Тож протягом наступних п'яти років цією кавказькою республікою далі керуватиме клан Алієвих зі всіма його вадами й перевагами. Принаймні це дасть можливість Азербайджану завершити численні транснаціональні енергетичні проекті. А деякі з них безпосередньо пов'язані з Україною.
16.10.2013