Бесіда при відкритю загальних Зборів товариства „Просвїта“

Бесіда д-ра Омеляна Огоновского, голови товариства „Просвїта“ при відкритю загальних Зборів сего товариства д. 20 сїчня (1 лютого) 1888 р.

Свїтлий Зборе!

Двацять лїт тому назад засновано то­вариство „Просвїта“. В перших мїсяцях 1868 р. деякі горячи патріоти молоді, як Володимир Барвїньскій, В.Навроцкій, В.Ганкевич, Мелитон Бучиньскій, Иван Вер­хратскій, Андрїй Сїчиньскій і і., бувши сту­дентами львівского университету, задумали ввести в житє гадку славного патріота Сте­пана Качали, висказану нераз в часописи „Слово“ про потребу заснованя товариства просвїтного. Та й крайна була потреба, про­свїтити незрячих-темних братів наукою в мовї рідній, бо пітьма духова розляга­лась мертвотою на нашій батьківщинї. Хоча бо в 1848 р. пробудилась галицка Русь до нового житя національного й просвїтного, то вже в 1853 р. тогдїшні письменники пере­ставали займатись просвїтою люду та моро­чили духа своїх земляків мовою мертвою, якою нїхто не говорить. А вже-ж Галицко-руска Матиця, що́ поставила собї задачу, ста­ратись о добрі книжки для народу, видавала лишь церковні молитвослови і деякі книжки для учених людей в незрозумїлім твер­дім язицї. Коли-жъ в 1866 р. після зло­щастної битви під Садовою в Чехах Пру­саки завдали нашій державї тяжкій удар, то найшлись у нас деякі люде, що копали могилу нашій батьківщинї, заявляючи, що нема руского народу, що галицкі Русини не суть Русинами, але Россіянами, се-б то Мо­скалями. Против такої неправди виступила часопись „Правда“, що́ від р. 1867 смїло обороняла народі наші права против напастям своїх і чужих ворогів. Відтак в тім-самім часї молоді ті патріоти ба­жали понести свїтло науки неписьменним селянам і мїщанам, щоб на засновку рід­ної просвїти здвиглась молода, сильна, на­родна Русь. Сю гадку студентів-академиків переймили деякі старші патріоти та ріши­лись до великого дїла. То не горстка смїли­вих охотників всїла на байдак і пусти­лась на безкрайє, ворушливе море, то кілька десяток руских патріотів задумали серед неприязних обставин ити межи нарід і наукою довести єго до відродженя національ­ного.

Від того часу минає двацять лїт, се-б то пята частина цїлого столїтя. Двацять лїт! — се богато часу в розвою поодино­кого чоловїка. Двацятилїтній молодик до­вершує вже свою науку і ось-ось пригото­влюєся до практичного житя в свїтї. Одна­че народи розвиваються поволи, бо жиють вї­ками ; про-те наша двацятилїтна институція народна перебула час своїх родин, стану­ла на свої ноги і намагаєся простувати до мети своєи просвїтної дїяльности. Коли-ж товариство „Просвїта“ святкує сего року два­цятилїтні роковини свого истнованя, то єсть моїм обовязкомь, в кількох головних нарисах представити исторію нашого това­риства від того часу, як єго засновано, аж до нинїшних загальних зборів. Так змо­же свїтлий Збір придивитись більшому образови з народного нашого житя і відтак оцїнити, чи й о скілько просвїтне наше товариство сповнило доси програму, яку покла­ло собї при своїм заснованю.

Перші загальні збори нового товариства відбулись 26 падолиста (8 студня) 1868 р. під проводом голови констатуючого видїлу, про­фесора Наталя Вахнянина. В сали мїскої стрїльницї явилось около 60 членів. Се бу­ли ті смїлі патріоти, що́ мов-то на хисткім байдаку пустились на безкрайє море. Та не були то самі молоді люде: Явились межи ними старенькій обиватель мїста Львова И­ван Товарницкій, сивоволосий патріот Йосип Заячківскій, священик з Лопянки, совїтник шкільний і директор академичної гимназії Василь Ильницкій і деякі инші. А вже-ж Іосип Заячківскій був тогдї керманичем того байдака, що випливав в далеку дале­чину, здобути золоте руно в святини просвї­ти. В промовї своїй до збору заохочував він молодших братчиків до невсипущої працї, кажучи: „Дїлайте нинї щиро, кождий в своїм заводї. Бїдна Русь мати, бїдні і ви, сини єї. Праця, се ваш капитал, з ко­трого маєте сплатити найсвятїйшій довг на­родови.“ Щирій сей патріот поставив тог­дї внесок, щоб мене вибрати головою то­вариства і всї присутні притакнули сему предложеню. Одначе я просив збору, щоб вибрано головою „Просвїти“ того молодого професора, що́ вже був головою видїлу кон­статуючого. Так отже став Наталь Вахня­нин першим головою нашого товариства. Мило було тогдї дознатись, що завязанє „Просвїти“ повитали радо Юрій Федькович, Микола Устіянович, Йосип Лозиньскій, Сте­пань Качала, Михайло Глиньскій і деякі дру­гі. Именно привїт Федьковича („Здоров честному субору Просвїти“) залунав в га­лицкій Руси веселим гомоном і загрївав земляків до просвїтної працї в хосен люду. Ось важвїйші слова сего патріотичного поклику:

О! збірайтесь, о! злїтайтесь,

Усї рускі дїти !

О! збірайтеся, злїтайте

Из усього всюду:

Дайте ради, дайте свїтла,

Ваша слава буде!

Буде слава по вїк-вїки,

А буде велика,

Що просвїтите ніч темну,

І довгу і дику...

Члени видїлу товариства взялись з мо­лодечим запалом до великого дїла. Вже перша книжочка, видана видїлом під за­головком „Зоря“ подобалась землякам нашим, из-за чого Иван Наумович прислав молодому товариству щире, привїтне слово. Але-ж „Просвїтї“ треба було перебути тяж­ке лихолїтє. Свої перевертнї стали голосити, що се товариство завязали недоляшки і такі Русини, що хочуть служити Польщи. Именно прихильники часописи „Слово“ і деяки стар­ші священики виступали неприязно против нашого товариства, і відраджували селянам та мїщанам, читати книжочки видавництва просвїтного. Ой, супротивна встала филя про­тив хисткого байдака на широкім морю, але громадка веслярїв не тратила духа: ме­жи ними був Качала й Заячківскій, що́ в житю перебули не одну хуртовину-невзгодину. Патріотичні змаганя членів видїлу показа­ли свїту, що „Просвїта“ єсть збором справ­дїшних Русинів, котри сповняють програ­му руских проводирїв з р. 1848.
На другім загальнім зборї товариства д. 14. (27.) мая 1870 р. поставив Ксєнофонт Климкович важний внесок, щоб видїл „Просвїти“ зложив комисію, котра вигою­вала-б школьні книжки, особливо-ж книж­ки для шкіл середних. І ось небавом старанєм і коштом товариства вийшло кільканацять книжок для гимназій. Се дїло повелось именно из-за того гаразд, що вице маршалок сойму краєвого, Юліян Лаврів­скій, котрого на другім загальнім зборї вибрано головою товариства, виєднував сему видавництву підмогу то в министерствї, то в соймї краєвім.

Коли Лаврівскій був головою „Просвї­ти“, бажав митрополит Йосип Сембрато­вичь (в грудню 1870. р.) погодити мїжь со­бою „рускі сторонництва“ в Галичинї, ко­трі вели з собою домашню усобицю. Про-те запросив він до себе репрезентантів „Просвї­ти“ і „Русскої Ради“ на спільну нараду. Точки до примиреня предложив крилошанин Ми­хайло Малиновскій, завзиваючи так одно, як і друге „сторонництво“ до „виявленя своїх гадок в сїй справї. Відтак товариство „Просвіта“ подало 3. марта 1871 р. „пропа­мятне письмо“, уложене д-ром Корниломь Сушкевичем. В сїм письмї заявлено мїжь иншим от-се: ,,Головною причиною розє­диненя в галицкій Руси, котре в новій­ших часах так дражливі форми приняло, є та околичність, що многі з галицких Ру­синів покинули засаду, виречену Головною Рускою Радою в р. 1848., і утворили осібне сторонництво, исповїдуюче єдність народну з Великороссами. — Ані з тими родим­цями, котрі покинули свою народність, испо­вїдують єдність народну з Поляками, анї з тими, котрі признаються до єдности на­родної з Великороссами, не може сторон­ництво народне єднатися. Поєднанє могло-би наступити лишь в разї повороту их на ло­но нашої народности, т. є. в разї повороту их до засад, виречених під зглядом народним Головною Рускою Радою в роцї 1848., заключаючих ся такожь в нашій про­грамї.“ Супротив рішучих і переконуючих слів того „пропамятного письма“ ,,Русская Рада“ не з’умїла дати нїякої категоричної відповїди. По тій причинї про дальші пере­справи в сїм дїлї вже не було чутно, і відтак хосенна тая гадка митрополита не мо­гла осущитись.

Впрочїм видїл товариства заявив в 1872 р. широку дїяльність просвїтну, бо по­дав двї петиції, одну до видїлу краєвого, щоб він постарався у правительства о заве­денє руских викладів в V. клясї акаде­мичної гимназії львівскої, а другу петицію до министерства просвїти в справї заснованя катедри рускої исторії на университетї львів­скім, о утворенє третої инспектури для шкіл людових округів чисто-руских в Галичинї і о введенє в житє розпорядже­ня министерского про викладовий язик рус­кій в семинаріях утраквистичних. Членами дїяльного того видїлу була мїжь иншими: д-р Корнило Сушкевич, д-р Юліян Пе­леш, нинїшній епископ станиславівскій, Ва­силь Ильницкій, д-р Олександер Огоновскій і Володимир Навроцкій. Того року придбало собї товариство знамениту силу для видавниц­тва просвїтних книжочок, спровадивши з Буковини до Львова Осипа (Юрія) Федькови­ча, що́ в 14 мїсяцях зладив кілька мно­гоцїнних творів, мїж котрими визначуєся повїсть „Село Фармазони“ (1873).

Хоча-ж Лаврівскій из-за свого патріо­тизму і становища политичиого міг бути найлучшим провідником народовцїв в житю національнім і просвїтнім, то однако небавом опісля, як (1870) вибрано єго го­ловою „Просвїти“, втратив він те́є довїріє, з яким горнулись до него всї щирі Русини. Свою бо угодову политику, (котрою хотїв примирити Русинів з Поляками), вїв він так нещасливо, що не тілько не досяг своєи цїли, але противно, народовцїв ослабив і їх ще більше з руссофилами розєднав.

На пятім загальнімь зборї членів „Просвїти“, 10 (22) мая 1873 р. вибрано від­так головою Володислава Федоровича, вла­стителя дібр земских. До сего молодого і енергичного голови звернулись члени товари­ства з великими надїями. Всїмь Русинам, не тілько народовцям але і руссофиламь, подобалась вельми перша єго промова, в ко­трій висказав він политичну свою програму словами: „Русь для Русинів!“ Два роки о­після на загальнім зборї (15 мая 1875) да­рував він товариству „Просвїта“ дванацять тисяч зр., які були интабульовані на добрах Клебанівки, повїту збаражского, і так став він великим добродїєм молодого товариства, подавши єму средства до ширшої дїяльности просвїтної. Але-жь симпатія, заявлена Федо­ровичеви именно в 1873 р., остигала що-раз більше: явилось богато таких, котрі підно­сили, що він обїцював богато в програмо­вій своїй бесїдї, а відтак не розвинув од­вїтної дїяльности в хосен товариства, по­заяк переважно жив на селї, віддалеки від просвїтного і національного змаганя Русинів-народовцїв.

Відтак на загальнім зборї членів „Просвїти“ 31 мая 1877 р. вибрано головою мене. В тім-то роцї „Просвїта“ перебула нове лихолїтє. Люде злої волї розголошу­вали про се товариство неправдиві вїсти. Саме тогдї відбувалась нагінка за соціялиста­ми; відтак деякі руссофилї намагались під­копати повагу „Просвїти“ мїж людом, го­лосячи, що книжки, видані товариством, суть властею заборонені, нигилистичні, що ті книжки бувають конфисковані при ревизіях і наводять на людей підозрїнє властей. Але правда вийде все як олива на верх. Всякі клевети замовкли супротив горячого патріо­тизму і безкористної працї членів товари­ства в хосен руских селян і мїщан.

А вже-жь найбільшу нагороду за свої просвїтні труди одержало наше товари­ство д. 2 (14) вересня 1880 р„ коли рускі товариства повитали нашого цїсаря Франц-Io­сифа І. в великій сали „Народного Дому“. Єго Величество, розвїдавшись у голови про дїла товариства „Просвїта“ і дізнавшись, що богато тисячь популярних книжочок розхо­диться що-рік помїж люд рускій, зволив из-за того заявити найвисше своє вдоволенє і замїтив: „Се товариство єсть вельми хо­сенне“ („Ein sehr nützlicher Verein!“).

Видячи, що найважнійші услуги просвї­тї народній віддають читальнї мїщаньскі і селяньскі, видїл при кождій нагодї завзи­вав і заохочував громадян руских, засно­вувати ті читальнї, посилаючи на жаданє вже готовий статут і книжочки просвїтні давнїйших видань даром, під тою вимїн­кою, щоби ново-заснована читальня вступила в члени товариства „Просвїта“.

В студни 1882 р. вислав видїл депу­тацію до Преосвященного Епископа Сильве­стра Сембратовича, щоб заявити єму благо­желаня по причинї именованя єго администра­тором галицкої митрополія. Тогдї побіч желаній висказав я також надїї, які ми в найвисшім достойнику церковнім покла­даємо, замїчаючи при тім именно се, що Преосвященний Епископ, видаючи народний молитовник, розвалив мов громоносним тараном неподвижні заборола тої закостенї­лости, що́ не дозволяла молитись до Отця не­бесного мовою рідною; що він сим важним дїлом зближився до народу і поклав уголь­ний камінь до религійної єго просвїти.

В 1884 р. поручив видїл. пп. В.На­гірному і д-рови Костеви Левицкому утвори­ти „комитет для читалень“, котрий би зала­годжував всї справи читалень: перепису­вався з основателями, удїляв своїх рад і в потребї не щадив свого труду, зїхати на мїсце заснованої читальнї. Відтак оба сі дї­яльні патріоти занялись запопадливо сею спра­вою. Небавом поутвореню сего комитету при центральнім товариствї, заснувався такій-же комитет і при филії тернопільскій нашого то­вариства, а то именно заходом голови тої филії, проф. Олександра Барвїньского. Коми­тет тернопільскій оказався вельми дїяль­ним, бо висилав своїх делегатів з від­читами на відкритє кождої читальнї в о­крестности Тернополя. Так отже в тім 1884 р. вступило в товариство „Просвїта“ аж 392 нових членів, мїж ними 130 читалень і 2 братства церковні.

В 1886 р. звернув видїл бачну ува­гу на библіотеку товариства і закупив бога­то книжок; відтак видав відозву до земля­ків, щоби схотїли книжки всякого змїсту до товариства надсилати. На відозву тую на­спїло дїйстно богато книжок, так, що би­бліотека з 636 книжок зросла до 1.786 творів в 2.237 томах. Годиться тут спімнути, що в уладженю сеї библіотеки поклав ве­лику заслугу п. Кость Паньківскій. В тім роцї зроблено початок до заснованя народ­ного музея, котрий що-раз збогачуєся дара­ми жертволюбивих земляків.

В часї гостини у Львовї Єго Височо­ства Наслїдника трону, Архикнязя Рудольфа, видїл товариства представився єму з деле­гатами з провинції д. 4 н. ст. липня 1887 р. в великій сали „Народного Дому“ разом з иншими товариствами рускими. Вкінци го­диться ще спімнути, що разом з „Народною Радою“ подав видїл петицію до министер­ства і до ради державної о заснованє рус­кої гимназії в Перемишли і руских семи­нарій учительских в Галичинї.

Ось і образ просвїтного змаганя това­риства нашого від єго заснованя аж до сего часу. Правда, що образ сей не зовсїм ще викінчений та лиш в головних нарисах начертаний, однако все-таки видно в нїм якесь житє, видно тиху працю старших по­біч горячого змаганя молодших братів, видно в дальшій перспективї також селян і мїщан, що по довгім снї пробудились до житя просвїтного і народного. Из моєго справозданя можна дізнатись, що в деяких роках більше, а в инших менше вдїяно для просвїти. Се-ж зависїло не так від складу членів видїлу, як радше від уча­сти земляків в просвїтних працях тих кількох мужїв, котрі бувши обтяжені не­вмїру різнородними занятями, такожь в хосен товариства безкористно схотїли труди­тись. А вже-ж товариство „Просвїта“ розви­нулось чи-мало через 20 лїт свого истно­ваня і придбало собї симпатію в широких кругах рускої суспільности, аз-за чого під хоругов „Просвїти“ горнуться всї ті, що щиро люблять Русь. Хоча-б отже товариство „Просвіта“ і не сповнило доси всїх точок своєї широкої програми, то все-таки поло­жило оно чималу заслугу тим, що привело селян і мїщан в великій части до свїдо­мости національної, навчаючи их : хто ми? чия правда, чия кривда і чиї ми дїти ? Впро­чїм найлучшим доказом животних сил нашого товариства єсть поважне число єго чле­нів. В члени „Просвїти“ вписуються всї ті, котрим добро батьківщини лежить на серцю. Не тілько земляки наші в Галичинї, але й Русини на Буковинї, в комитатї бач­скім на Угорщинї ба й Русини-колонисти в Америцї бажають просвїти в рідній мо­вї і сполучаються з нами в союз горячої любови для народних святощей. От, я ни­нїшний численний збір членів „Просвїти“ єсть доказом, що руска суспільність щиро займаєся справами нашого товариства. Тілько поклик живої институції міг зібрати зе­мляків з різних станів до спільної на­ради надь долею батьківщини: мертва инсти­туція не здужала-б бути осередком про­світного змаганя тямущих людей.

Мило менї отже повитати вас, дорогі земляки-громадяне ! Ось бачу мїж нами кіль­кох старших патріотів, як Йосипа Заяч­ківского, Юрія Гладиловича, Кирила Селец­кого, Тита Реваковича, котрі всї свої сили присвятили службї народній. Здорові були, славні борцї про права народнії! Ви держи­те високо хоругов народну і горнете около себе молодших братів, що щиро полюбили рідну неньку, і під вашимь проводом го­тові трудитись для добра незрячих-темних братів.

Здорові були три патріоти-провідники филій товариства „Просвїта“, се-б то про­фесор Олександер Барвїньскій, голова фи­лії тернопільскої, д-р Мелитон Бучиньскій, голова филії станиславівскої, і нотарь Йо­сип Онишкевич, голова филії золочївскої, що звеличили нинїшні збори своїм присут­ством.

Здорові були ви, честні отцї духовні, що йдете слїдом за Качалою, Заячківским, та стоїте смїло при знаменах „Просвїти“! Ви пізнали правду, та вчите повїрену собї паству духовну, бути добрими христіянами і добрими громадянами-Русинами. Ви здійма­єте полуду з очей незрячих ваших паро­хіян і вказуєте им свїт ясний, невечерний в рідній батьківщинї. Ваша заслуга в про­свїтї темного люду є справдї велика! Під вашим проводом заводяться читальнї і за­сновуються хосенні порядки громадскі. При вашій помочи товариство „Просвїта“ заспо­коює религійні потреби своїх членів, ви­даючи час від часу книжочки религійно мо­ральні і житєписи святих. Слава вам, честні священики-патріоти!
Віддтак здорові були ви всї панове, що́ визначуєтеся именем свїтскої интелигенції : ви адвокати, доктори, лїкарї, инжинери, редактори, урядники, професори, учителї, мо­лоді академики! Яких гарних синів має теперь мати-Русь! Перед сорок роками міг бись на пальцях почислити тих свїт­ских людей, що́ придержувались нашої цер­кви і тихцем признавались, що они Русина­ми. Тогдї репрезентували Русь тілько свяще­ники та бїдні хлїбороби. А теперь, кілько то красного цвїту виросло з землі зрошеної потом і кровію наших батьків! Се наша надїя! се наші просвїтні воївники, що по­найбільше вийшли з по-мїж люду, і сло­вом правди виборюють єму лучшу долю.

Здорові-ж були, ви „вірлята україньскі“, ко­трі по словам Маркіяна Шашкевича „і ве­селять душу й серце загрївають“. Ви стара­єтеся здоровою наукою двигнути земляків з упадку просвїтного й економичного, і зя­вляєте дїлами, що найвисшим добром ва­шимь єсть „братолюбіє“. — Здорові були и­менно ви учителї сїльскі, що виховуєте мо­лоденьку Русь, що кладете угольний камїнь під святиню народну! Ви єсте мов-то народною сторожжю в нашім змаганю про­свїтнім, ви єсте неначе живчиком в тї­лї, що вказує на більше або менше здоровлє в организмї. Слава-ж вам, що при нище­тї апостольскій і при звїстних злиднях ви полюбили просвїту і науку в мовї рід­ній, та єсте вїрними синами матери-Руси.

А що-ж маю сказати вам, мїщане й селяне-громадяне? Яким словом маємо вас витати? Ось витаємо вас таким сердечним словом, яким голубить матїрь єдину свою дитину, що́ по довгій недузї твердо заснула, і пробудившись витягнула ручки до своєї неньки. Дороги земляки-громадяне ! ви спали довго-довго, бо були приголомшені недолею неволею. Та, слава Богу, що пробудились! Вставайте-ж, соколята! вставайте в имя Бо­же, бо вже час протерти очи і взятись до роботи на вашій батьківщинї. Вставайте і крїпїться по довгій недузї розумною наукою письменних своїх братів, котрі суть кість від кости і кров від крови вашої, та бажа­ють вашого добра й вашої щастної долї Вже-жь бо в нинїшних тяжких часах самі собї не дасте ради, самі без помочи нашої не з’умїєте видобутись з бїди і ста­нути на своїх ноги на своїй батьківщинї. Так отже ми подаємо вам руку помочи, подаємо вам потрїбну науку і разом з вами хочемо працювати для добра Руси. О, здорові були, милі наші гостеньки ! Ви тут­ки з нами, мов одна родина; подайте-ж і ви нам дружню руку і будьте щирими нашими братьми! Мїщане й селяне наші то накорїнок руского народу; як той накорї­нок буде здоров і кріїпкій, то й весь нарід буде сильний, а тогдї не буде попихачем на рідній земли.

От, і сказали ми собї „здоров був!“ та й засїли до ради в справї просвїти на­родної. Нинїшний і завтрїшний день будуть нам довго памятні в житю: сегодня єсть мов-то „навечеріє“ великого свята народного — дня перших загальних зборів политич­ного товариства „Народна Рада“ і вечера в 50-лїтні роковини виданя „Русалки Днїстро­вої“, першої руско-народної книжки Маркія­на Шашкевича. Се трояке свято народне запишеся золотими буквами в народній нашій лїтописи. Нехай отже кождий з нас весело святкує нинішнє народне свято, нехай всякій забуде про лихолїтє в нашім житю су­спільно-національнім, слухаючи отсих слів Маркіяна Шашкевича:

Відкинь той камїнь, що́ ти серце тисне !

Дозволь, в той сумний тин

Най свободоньки сонїчко заблисне, —

Ти не неволї син!

[Дѣло, 08.02.1888]