В житті Католицької Церкви важко не завважити стрімкого пожвавлення, що сталося за останні півроку. Передовсім це помітно в Італії, яка останніми десятиліттями дедалі більше збивалася на шлях секуляризації. Нині ж на служби Божі приходять небачені натовпи вірян, чимраз більше людей стають у черги до сповідального крісла. Церква знову опинилася в суспільному тренді.
Зрозуміло, що насамперед цей ефект треба завдячувати чинному Папі Римському Франціску, якого й інтронізовано півроку тому. Італійська газета La Stampa навіть запустила в хід термін «ефект Берґольйо». Його важко було б не зауважити, потрапивши на площу Святого Петра у Ватикані, коли по ній ступає нога Понтфіка. Тисячі християн затамувавши подих стежать за кожним його кроком.
У чому ж суть цього ефекту? Голова Спільноти кармелітів отець Альберто Компаньючі пояснює, що головним є вміння Папи Римського пробудити в людях віру в те, що Церква належить всім, що ніхто не відчуває себе тут виключеним, зайвим. Тобто, послуговуючись брутальною політологічною термінологію, можна сказати, що Понтифік зумів Церкву як ексклюзивний проект перетворити на проект інклюзивний. «Франціск зумів привернути велику кількість вірян до сакраменту поєднання, — зазначає отець Компаньючі. — Маса людей знову відчула потребу сповідатися, і все це завдяки чутливості й милосердю, з якими Папа відкриває двері Церкви».
Папа Римський задає тренд милосердя й толерантності. «Не мені їх судити», — каже він про гомосексуалістів. «У Церкви є важливіші проблеми, ніж аборти й контрацепція», — навчає він священиків. «Дарма, що жінка народила сина-байстрюка, він теж заслуговує на хрещення», — заявляє Франціск і сам подає приклад милосердя до новітньої Маґдалени.
Що це — революція в Католицькій Церкві? Зміни справді можуть видаватися революційними, але лише для людей невтаємничених. «Папа в жодний спосіб не зреволюціонізував доктрини, він лише впровадив у Церкві справжній клімат і стиль відкритості й чуйності», — пояснює італійський теолог Джані Дженарі.
Проте у будь-якому випадку дух оновлення Церкви відчувається і в Римі, і в найвіддаленіших італійських провінціях. «Нарешті люди відчувають, що в Церкві до них прислухаються, а не лише готові їх судити», — пояснює отець Джуліано Фіорентино, засновник спільноти Oikos, яка допомагає наркоманам позбуватися залежності. За його словами, нині відчувається підвищення готовності священиків до діалогу з питань , які раніше викликали страх у Церкві. «Франціск навчає нас, що незмінним елементом церковних взаємин має бути діалог. І це справді так, саме завдяки спілкуванню падають мури недовіри», — розповдає отець Фіорентино.
Хоча не бракує у медіа-просторі й критики на адресу Папи Римського. Інколи навіть доволі гострої, коли Франціска за його лояльні висловлювання щодо гомосексуалізму і розлучень звинувачують у «релятивізації гріха». Вже згаданий теолог Джані Дженарі так відповідає на ці закиди: «Папа Римський вводить доктринальні питання у контекст душпастирської сакраментальної сповіді й повсякденного життя людини Церкви. Це перехід від моралізаторства до християнської моралі». В чому різниця — теолог пояснює так: «Моралізатор, зустрічаючи грішника, відразу кидає йому в обличчя: ти согрішив, — і щойно по тому намагається повернути його на шлях істинний. А той, хто послуговується християнською мораллю, спершу уважно вислухає грішника, який вже й без того усвідомив, що согрішив, а після цього пастор демонструє готовість супроводжувати грішника на шлях покаяння».
Варто зазначити, що й сам Франціск досить часто повторює у своїх казаннях, що він є грішним. А далі зауважує: «Бо лише коли ми усвідомлюємо, що є грішниками, то знаходимо милосердя Бога, який завжди нам пробачить».
25.09.2013