Цього літа в місті задля ремонту доріг розрили чи не найбільше вулиць за останні роки. Теоретично це означає, що, крім робітників, роботу отримали й археологи – адже без археологічних розкопок будувати чи ремонтувати у старій частині міста не можна. Тим більше, що дорожнє покриття зняли на головних артеріях міста – Городоцькій, Богдана Хмельницького, Степана Бандери, Коперника та Пекарській. Це давало шанс детальніше дослідити історичні ділянки й отримати відповіді на питання, які вже давно цікавлять археологів. Але на практиці не все так райдужно. Археологів намагаються не помічати, а подекуди й взагалі іґнорують.
Що частіше стикаєшся з чиновницьким апаратом, то більше здається, наче ти в якомусь із творів Франца Кафки. В мене не має твердого переконання, що зранку я прокинуся та піду спокійно на роботу, а не буду лежати в своєму ліжку й перебирати комашиними лапками, а мої домашні побачать в мені тягар та приб’ють капцем. Навіть без перетворення, існує велика загроза капця чиновницького – чого тільки варті візити у будь-які структури, які мають чарівну функцію видачі дозволів чи довідок – там ніколи не знаєш, в який момент він впаде тобі на голову. Не меншим випробуванням може стати відрядження в якийсь із львівських замків. Враховуючи ситуацію, яка наразі склалася, ця історія може закінчитись печальніше, ніж у відомому романі, тобто не закінчитися взагалі, бо спіраль бюрократичного абсурду буде закручуватись вічно. Втім, це все квіточки, порівняно з питаннями нерухомості чи земельних ділянок. Не дай Боже втрапити в такий процес, чи зупинити чиєсь будівництво через якісь там дурнуваті черепки, що поки насмілюються робити археологи. В цю прекрасну мить ви отримаєте унікальну можливість опинитися між ковадлом чиновницького апарату та молотом пожадливого капіталу.
В таких «кафкіанських» умовах «молота та ковадла» доводиться працювати львівській Рятівній Археологічній Службі. За словами її директора Олега Осаульчука, наразі у Львові проводять наймасштабніші за об’ємом роботи після 2006 року. Але якщо порівняти за рівнем фінансування, то він не дотягує навіть до рівня початку 2000-х. Роботи археологи проводять вже кілька місяців, причому доволі успішно, але на багатьох об’єктах ще навіть не підписані угоди про них, не кажучи вже про гроші, які мають отримувати археологи. Про археологічні розкопки й умови їх проведення "Збручу" розповів молодший науковий співробітник Рятівної Археологічної Служби, заступник начальника експедиції на пл. Міцкевича, 9 Остап Лазурко.
Археологічний майданчик на площі Міцкевича
О.Л.: – Дослідження на ділянці при площі Міцкевича почалися у травні, попередньо тут їх проводили у 2006 році. Тоді копала Археологічна служба Львова, яка виявила ряд кам’яних фундаментів віком від середини ХІV століття по ХІХ включно. Наразі ми досліджуємо другу половину ділянки, яку тоді не дослідили. Вже виявили дорогу ХVІІ ст. та австрійську криницю ХІХ ст. Коли почнемо досліджувати ділянку за високим муром, то там сподіваємось на більш цікавий матеріал. Не вдалося нам наразі знайти давньоруський матеріал. Досліджувати цю ділянку плануємо до початку листопада.
С.Р.: – Вдалося знайти якісь надзвичайні артефакти на інших об’єктах?
О.Л.: – На Шевській 8, де ми почали копати минулого року, знайшли нещодавно 500-літню писанку. Вона виконана на гусячому яйці і дуже добре зберіглася. Раніше ми находили й давніші писанки, але керамічні. Цю ми знайшли у водозбірнику. Там також виявили металеву тацю, з одного боку вона має герб Львова, доволі давній, але точно сказати не можу, його зараз досліджують, з іншого – зображення Спаса Нерукотворного, себто Ісуса Христа. Її призначення нам невідоме. Про цю знахідку преса ще не знає, наразі вона йде на консервацію. Також вперше у Львові ми у водозбірнику знайшли людський череп. Потрапив він туди випадково, зараз віддали його на аналіз антрополога.
С.Р.: – Ви також проводити дослідження до проекту «Підземний Львів». Чи є цікаві результати?
О.Л.: – Наразі ми копаємо між пам’ятником Івану Федорову та вулицею Підвальною. Дісталися відмітки залягання Високого муру та дослідили характер культурного нашарування. Загалом цей проект дуже дискусійний, ми, наприклад, не прихильники ідеї прорубати тунель у Високому мурі, є варіанти, які дозволяють все зберегти.
С.Р.: – Ви також проводите археологічний нагляд на ремонтах доріг по вулицях Городоцькій, Коперника, Богдана Хмельницького, Пекарській. Що там виявили?
О.Л.: – Найкращі матеріали знайшли на Городоцькій: дерев’яну дорогу, дерев’яний водогін. З’ясувалося, що ми прийняли австрійський колектор за оборонний мур, але вже виправили цю помилку. Велика маса матеріалу, зараз обробляємо: багато монет, підків, цвяхів, кістяних, керамічних і металевих знахідок. Але не вдалося виявити укріплень костелу Святого Станіслава. Дерев’яну дорогу виявили на Богдана Хмельницького. Також там є потужний давньоруський культурний шар, але до нього важко добиратися, бо він залягає на глибині шість метрів, щоби розкопати вулицю на таку глибину, потрібен не один рік. Але роботи йдуть, і ми очікуємо непоганих результатів.
С.Р.: – Які ділянки в місті найцікавіше досліджувати: дороги чи, наприклад, подвір’я?
О.Л.: – Звісно, найцікавіші результати дають розкопки в підвалах будинків у центрі міста. Але ми не можемо прийти в якийсь будинок і почати копати. Хоч ми й державна установа, але залежимо від замовлень. Тобто, якщо проводяться будь-які земельні роботи в охоронній зоні ЮНЕСКО, до нас мають прийти і замовити археологічну розвідку. Але повірте, ніхто цього не робить. На моїй пам’яті тільки один раз прийшли люди і сказали, що будуть проводити роботи, це було цього року на Шевській, 8. Там ми знайшли дуже цікавий матеріал, але знаходили би його набагато більше, якби люди зверталися до археологів. А так просто вичищають землю з підвалів і при цьому втрачається маса артефактів. Міська рада має виявляти такі випадки та повідомляти нас. Але цей механізм, на жаль, не працює. На площі Ринок 16 роботи провели, землю вичистили, а нас навіть не допустили.
Розкопки на вул. Шевський
С.Р.: – Яка ділянка наразі найпроблемніша?
О.Л.: – Безумовно, на площі Міцкевича, 9. Там склалася абсурдна ситуація. Для продовження досліджень треба вивезти ґрунт, але нам не дають це зробити. Наразі там іде суперечка між власником ділянки і власником пам’ятки, якої вже там немає. Нам закидають, що ми не спиталися у власника цієї пам’ятки дозволу на розкопки. Але, вибачте, ми нічого не нищимо, ми досліджуємо, нам треба забрати ґрунт, який ми винесли, але нам постійно перешкоджають. Приїжджає опергрупа і каже, що ми вивозимо будівельне сміття. Я не розумію позиції деяких людей, а вони, вочевидь, не розуміють, навіщо взагалі щось досліджувати.
В.Богуславський, "Минуле"
Здебільшого про археологію говорять тоді, коли археологи знайшли щось цікавеньке. Сам процес розкопок, ба навіть боротьби за них, не такі вже й цікаві для загалу. Аби привернути увагу львів’ян до своєї історії та її тотального нищення, археологи не стали скликати скандальні прес-конференції чи проводити мітинги та пікети, а пішли «культурним» шляхом. Наприкінці серпня в галереї «Ґердан» показали виставку «Старі мури». На ній представили роботи львівських художників і фотографів, яким запропонували створити асоціативні полотна та світлини на тему роботи археологів у Львові.
Галина Дудар на пленері
На думку історика мистецтва Наталії Космолінської, це було дуже креативне рішення: «Мене завжди дивувало, що у Львові стільки художників, а на яку виставку не прийдеш, там суцільні гори Карпати… Мені вистачить пальців однієї руки, щоби перерахувати львівських художників, які малюють місто не у форматі пленерно-сувенірних замальовок, а з наміром відтворити магію його аури, в тому числі історичної: Кох, Костирко, Богуславський, Квик, Зав'ялова… А далі я вже починаю задумуватись, кого б ще додати? Тому ідея археологічного пленеру мене дуже потішила. Хоча там взяли участь і той же таки вищезгаданий Володимир Богуславський, і та ж таки Леся Квик, і відомий своїми археологічно-графічними замальовками Сергій Орловський, але до них долучилися Оксана Андрущенко, Галя Дудар, Тарас Бенях, два фотографи – Роман Шишак і Віталій Грабар. Хоча кожен створив лише по одному-двум творах, але після такого буквального занурення в історію їх чутливість до нюансів субстанції міста мала б суттєво посилитися. Глядачі "Старих мурів", які прийшли "на улюблені імена", теж мали нагоду відкрити для себе новий ракурс міста».
Леся Квик, "Площа нерозкопаних Львовів"
Оксана Андрущенко, "Артефакт"
Цього тижня також у рамках співпраці з болгарським колегами Рятівна Археологічна Служба відкрила у Музеї Історії Релігії виставку банерів про цивілізацію гетів. Виставка розповідає про історію та презентує епоху розквіту однієї з найвизначніших цивілізацій Східної Європи, який припадає на кінець І тисячоліття до н. е. На ній представили серію артефактів, які вдалося віднайти археологам з Болгарії. Найцінніші знахідки знайшли під час розкопок фракійської гробниці поблизу с. Свещарі, що датуються ІІІ тисячоліттям до нашої ери. Подивитися на виставку банерів можна у колишній трапезній Домініканського монастиря (тепер конференц-зал музею) до кінця вересня. Навзаєм у рамках спільного проекту наші археологи поїдуть до Болгарії, де презентують результати розкопок, проведених на Львівщині в попередні роки.
Хоча нам теж не бракує «археологічних родзинок», порівнювати знахідки львівських і болгарських археологів було б некоректно. По-перше, на території сучасної Болгарії (а саме в її північно-східній частині) було більше давніх поселень, і знахідки там відповідно цінніші, а по-друге, дуже вже різняться умови роботи та ставлення держави до археології в Україні та Болгарії. Нині в нашій країні нараховується близько триста археологів, а наприклад, у сусідній Польщі їх 10 тисяч (!). Окрім колосальної різниці в кількості спеціалістів, український уряд не поспішає ні давати гроші, ні контролювати проведення обов’язкових археологічних досліджень, ні створювати належну законодавчу базу.
У постійній суперечці, де будувати, а де працювати археологам, і чиновники на місцях, і урядовці свою перевагу віддають забудовникам, а не науковцям. За словами директора Рятівної Археологічної Служби Олега Осаульчука, якщо раніше археологам у такій боротьбі допомагав закон, то тепер впливати на роботи, які нищать археологічні артефакти, стане важче через зміни у Земельному кодексі. Відтепер переважну частину всіх робіт із землеустрою не треба буде погоджувати ні з археологами, ні з іншими службами, які це раніше контролювали. Пан Осаульчук розповів "Збручу" про поточні проблеми Рятівної Археологічної Служби та про те, чого очікують археологи від нових правил, які значно ускладнюють їм життя.
С.Р.: – Чому власне Рятівна Археологічна Служба? Що рятують археологи?
О.О.: – Назва виникла спонтанно. Це сталося ще до початку незалежності, оскільки ми створені 17 липня 1991 року. Я, на жаль, не був при утворені, але очевидно, що вона походила від специфіки діяльності археологів. Тобто, рятування пам’яток археології від руйнування та нищення. Швидка допомога рятує людей, церква рятує людські душі, а рятівна археологічна служба рятує пам’ятки археології від людей. Хоча, враховуючи специфіку нашої діяльності, логічніше було б назватися Авральна Археологічна Служба. Бо працюємо в авральному режимі, всі рішення про будівництва проводять заднім числом, і нам доводиться працювати в дуже швидкому темпі. Але сподіваюся, що так буде не завжди.
С.Р.: – Ви сказали що задача археологів рятувати пам’ятки від людей. Чи вдається це робити в такому швидкісному темпі роботи?
О.О.: – Врятувати пам’ятку археології – означає її повністю на 100% дослідити, задокументувати і зберегти її у вигляді наукової документації, наукових публікацій та артефактів, які будуть експонуватися у музеях. Але авральний спосіб ведення досліджень, навіть при тому, що ми стараємося проводити дослідження на високому науково-методичному рівні, це все одно обмежений час. Тому в першу чергу будуть досліджуватися більш важливі для науки ділянки. А менш важливі будуть досліджуватися не так ґрунтовно. В таких умовах у нас не завжди виходить ефективно здійснювати свою діяльність. Є купа прикладів, коли нас випереджають будівельники, а після них щось досліджувати нереально.
С.Р.: – Чому так виходить, що будівельники починають працювати раніше за археологів. Вас не інформують про те, де будуть вести роботи?
О.О.: – Те, що пізно інформують, не так принципово. Більш важливим є те, що археологів не залучають до розробки проектів будівництва, капітального ремонту, реконструкції. Археологи дізнаються про роботи постфактум. Коли ж вони приходять на будівельний майданчик, то будівельники розуміють, що на розкопки не передбачено ані грошей, ані часу. Роботи зупиняють, техніка простоює, а це означає, що гроші за її простій летять у повітря. Якби все це врахували до початку робіт, то ці гроші можна було би витратити на археологічні дослідження, а не втрачати просто так. Отакий виходить абсурд. Коли пояснюєш це органам державної влади, то ані розуміння, ані вагомої підтримки нема, особливо останнім часом.
С.Р.: – Але ж за законом Вас би мали інформувати?
О.О.: – В теорії, за законом, як тільки під час будівництва знайшли об’єкти історичного чи археологічного значення, роботи мають припинити, за рахунок забудовника провести археологічні дослідження і лише потім продовжувати. Але на практиці все абсолютно не так. Наприклад, у 2012 році проект капітального ремонту вулиці Лесі Українки з заміною інженерних комунікацій в зоні охорони ЮНЕСКО погодили всі структури міської влади, в тому числі Управління охорони історичного середовища. Якби не ґвалт, який підняли архітектори та археологи, то будівельники зробили б свою роботу і прекрасно поруйнували б рештки Високого муру, рештки охоронних веж і тому подібне. А потім управління капітального будівництво шукало гроші, аби заплатити археологам. А якби все це було передбачено на стадії розробки проекту, то будівельники знали би наперед, де будуть працювати археологи і скільки часу. Тоді можна було би все синхронізувати. А так вийшов аврал і врятували тільки те, що було найважливіше.
С.Р.: – Тобто, на Лесі Українки ми багато втратили?
О.О.: – Звісно, втрачено дуже багато. Ділянки непорушеного культурного шару, який прилягав до Високого муру, не дослідили. Це нам би дуже багато чого дало, ми дізналися би про хронологію будівництва оборонних укріплень, забудову довкола них. Таких ділянок без забудов у середмісті Львова залишилось дуже мало. Це Зацерковний квартал біля Домініканського собору, площа Міцкевича 9, де ми зараз проводимо дослідження, вулиця Федорова, площа Арсенальна за міським Арсеналом, наріжний квартал на Краківській та Вірменській, територія "Вернісажу" та невеличка територія біля костелу Єзуїтів. Це ділянки, де можна проводити дослідження без шкоди прилеглим будинкам.
С.Р.: – Повернемося до дозволів. Хіба існують якісь документи, які дозволяють не проводити дослідження?
О.О.: – Звісно, немає. Більше того, управління охорони історичного середовища видає приписи, в яких зазначено, що археологічні роботи мають бути проведені, втім, не контролюють їх виконання. Я вже казав: якщо вже робите формальні приписи і не контролюєте, повідомляйте хоч нас, де будуть проводити роботи, ми виконаємо за вас вашу роботу.
С.Р.: – В червні Президент підписав зміни до Земельного кодексу. В чому їх суть та чи заважатимуть вони археологам?
О.О.: – Звісно, буде заважати. От подивіться самі (читає): «Погодження проектів землеустрою земельної ділянки з органами охорони культурної спадщини допускається лише у випадку розташування ділянки на території земель історико-культурного призначення». У Львівській області є тільки 55 історичних населених місць і 417 пам’яток археології, внесених у реєстр. Це означає, що 98 відсотків робіт з землеустрою тепер не треба погоджувати з органами охорони культурної спадщини, в тому числі з археологами. І якщо раніше могли змусити провести розкопки навіть там, де почали будувати без погоджень, то тепер це неможливо. Тепер, згідно з частиною 7 статті 186/1 Земельного кодексу, органам охорони культурної спадщини забороняється під час проекту землеустрою вимагати будь-які додаткові обстеження й експертизи, які не були передбачені раніше.
С.Р.: – В державний реєстр пам’яток внесені всі об’єкти чи їх більше?
О.О.: – На сьогодні в реєстрі пам’яток археології Львівської облдержадміністрації внесено тільки 417 об’єктів. Все решта фактично не захищені. Якщо навіть знайдуть пам’ятку, то через бюрократичну тяганину зупинити роботи вийде в кращому випадку через тиждень. За цей час хороший екскаватор вибирає пам’ятку під нуль. Наразі Рятівна Археологічна Служба подала на розгляд ще 480 об’єктів, наразі вони в тимчасовому реєстрі.
С.Р.: – Скільки часу вони там можуть перебувати?
О.О.: – Нескінченно. Їх тільки в тимчасовий реєстр вносили три роки! Хоча це можна було зробити за кілька годин. З березня 2012 року, коли їх перевели в тимчасовий реєстр, жоден об’єкт не перенесли в постійний. Наразі ми проводимо інвентаризацію знахідок. Станом на початок року ми виявили 1575 нових об’єктів. На них всіх хочемо виготовити облікову документації та внести їх у реєстр. Хочемо зробити це до кінця року. Але це не всі пам’ятки на Львівщині. Враховуючи, що ми дослідили не всю територію області, загалом таких пам’яток приблизно 20-25 тисяч.
