Після останньої загальної конскрипції в Польщі з 1931. р. українське населення в Польщі наскрізь хліборобське. Цей перепис щодо джерела і удержання переведено після віросповідання, бо вірніше віддає національний поділ польських громадян. І так на 100 римо-католиків з хліборобства жиє 59, на 100 греко-католиків 88, на 100 православних (які здебільша є українцями) 92, на 100 протестантів 59, а на 100 жидів усього 4. У цілій Польщі на 100 мешканців з хліборобства жиє 61 людей і тому Польщу зараховується до хліборобських держав.
Є однак велика ріжниця між воєвідствами на заході і на сході чи на полудневому сході. Два західні воєвідства — познанське, а передовсім шлеське, є промислові воєвідства, у яких більшість населення жиє з промислу і торговлі, хоч — як наприклад у Познанщині — і хліборобство стоїть там дуже високо і при високій хліборобській культурі мимо лихої землі має значно вищі доходи, як у нас.
Українські частини Польщі — Східна Галичина, Волинь і Полісся стоять у самому сірому кінці польської господарської політики. Без належно розбудованих битих доріг та залізниць, без фахових шкіл і фахової професійної орґанізації, без якслід розбудованого кредиту — і одним словом без дбайливої державної опіки для усіх творчих у господарстві сил — ця велика частина держави лишається у великій мірі невикористана. Наскрізь хибна земельна політика, що не допускає до варстату праці малоземельних українських селян та численні обмеження адміністраційної влади в господарському житті зменшують значно і ті господарські прибутки, що їх серед невідрадних відносин витворює наше село.
І так польська державна політика, на яку ми не маємо ніякого рішального впливу, погіршує часто і так невідрадне наше положення в господарській ділянці. Не кажемо завжди, бо є і такі обставини, що не у всьому належать від державних чинників, як наприклад ціни на збіжжа, що залежать у першу чергу від світового ринку. До деякої міри є теж саме і з цінами на живі тварини.
Хлібороб у нас докінчує свій господарський сезон і кромі окопових зібрав вже овочі свого тяжкого труду. Цьогорічний урожай не належав до найгірших. Так щож, землиці замало і невеличкий варстат праці у великій більшости наших хліборобів не кожного навіть зможе проживити до нового збору. Є багато таких, а то й цілі полоси краю і повіти, у яких передновок зачинається вже з Різдвом. Такі очевидно не вивозять збіжжа на продаж, бо самі докупилиб, якщоб були у них гроші.
Але є й частина таких — не кажемо заможних, що змушені продати дещо з того, що зібрали з поля, головно збіжжя. Продають живу тварину — передовсім безроги, ще їх годують і менші, а то й зовсім малі господарства і яких продаж має обігнати всі важніші господарські погреби, от хочби податки. Де зорґанізовано молочарство, немалою поміччю є дохід з молока. Дрібні біжучі видатки, особливо весною, покривають яйця.
У нашій частині землі найважнішою остає тільки продукція – продаж збіжжа, З головних у нашому кліматі родів збіжжа, то жита, пшениці, ячменю і вівса, – найбільше в Польщі продукується жита і воно творить головний вивозовий рід збіжжа і ціна за жито вирішує теж у наших відносинах ціни па інші роди збіжа, а посередно на ціни живих тварин.
Кожна держава веде на більші чи менші розміри збіжеву політику. З одного боку старається убезпечити збіжем і взагалі хліборобськими продуктами власне населення та робить запаси для власної армії, з другого боку допомогти хліборобам у вивозі їх продуктів за кордон та у тому, щоб хлібороби осягнули за свої продукти відповідні ціни, які робило би хліборобство поплатним. Є це так звана інтервенційна політика уряду в господарській ділянці, що зміряє і до того, щоб було належне відношення між цінами на хліборобські продукти і цінами на промислові витвори. Найчастіше якраз того не було і ліпше зорганізований промисл визискував хліборобство нерозмірно високими цінами за промислові витвори.
Довголітня кріза принесла деяку науку і державам і народам, а навіть поодиноким людям. Від двох літ слідно деяку поправу, але вона може легко заломитися і на нове хвилеве заломання в цінах треба заздалегідь приготовитися.
Сказано у наголовку, що наше хліборобство творить велике число, але не велику силу. Це відомо кожному, хто знає наше село – галицьке чи волинське. Для села важне, щоб товар, який з міста привозиться на село, не був дорогим, натомісць, щоб те все, що продає хлібороб, мало свою можливу ціну. Вповні село не може диктувати ціни, бо то у значній мірі залежить і від цін на світовім ринку, але не повинно дати себе ошукувати через ріжних посередників.
Майже в кожному нашому селі в Східній Галичині є українська кооператива, що займається торговлею. Торгує вона товарами першої потреби, які побирає звичайно в повітових союзах кооператив чи у їх складницях. На жаль, не все, що село витворює, переходить через нашу кооперацію. Звичайно переходять дрібніші річи, яйця і набіл, натомість торговля збіжем і тваринами лише в дуже незначній мірі є в руках української кооперації.
Тут ще рішають чужинці — у значній мірі, якщо йде про збіжжа — з вини самих наших хліборобів. Цю хибу з нашої організації муситься усунути, а тоді велике число наших хліборобів дасть теж справді велику силу в нашому народньому житті.
[Свобода]
04.09.1938