Продовж довгих віків була Православна Церква в Україні інструментом у руках Москви, що в національній ділянці зміряла завсіди до повного винищення усякої української окремішности. Початки цієї церковної політики сягають ще докозацької доби, що в часах козаччини прибрала наявно на силі, розмахові та безцеремонности.

Після останньої загальної конскрипції в Польщі з 1931. р. українське населення в Польщі наскрізь хліборобське. Цей перепис щодо джерела і удержання переведено після віросповідання, бо вірніше віддає національний поділ польських громадян. І так на 100 римо-католиків з хліборобства жиє 59, на 100 греко-католиків 88, на 100 православних (які здебільша є українцями) 92, на 100 протестантів 59, а на 100 жидів усього 4. У цілій Польщі на 100 мешканців з хліборобства жиє 61 людей і тому Польщу зараховується до хліборобських держав.

Галичина, країна хронїчшого голоду, країна до того релятивно дуже перелюднена, без нїякого майже промислу — з окрема в східній, українській части — є з природи річи краєм живої еміґрациї, особливо континентальної до Нїмеччини. Два послїдні роки незрожаю, небувалих стихійних нещасть, воєнної заверухи і фінансової крізи спричинили те, що сотки тисячі галицького населеня як свій одинокий ратунок перед голодовою смертю бачать часову еміґрацию поза границі краю, щоби грошем, заробленим за границею, прокормити себе і членів своєї родини, які остались в краю.