20 листопада міністр Микола Точицький підписав Наказ № 843 Міністерства культури та стратегічних комунікацій України “Про присудження у 2024 році премії імені Григорія Кочура”. Відповідно до Положення про премію імені Григорія Кочура та на підставі рішення комітету з присудження премії імені Григорія Кочура (протокол № 2 від 14 жовтня 2024 року) лауреатом премії імені Григорія Кочура у 2024 році став Тимчук Володимир Юрійович за переклад книги Калпни Сінг-Чітніс «Любовні листи до України від Уяви» ( чит. відгук Олени О’Лір). Пропонуємо читачам слово перекладача Володимира Тимчука з нагоди здобуття премії імені Григорія Кочура у 2024 році.
Поетичний переклад є однією з найскладніших форм людської діяльности. Незважаючи на всі захопливі досягнення штучного інтелекту в царинах комп’ютерного зору, обробляння великих даних та перекладу мов, як правильно перекласти поезію іншою мовою — це завдання залишається недосяжним для надсучасного ШІ. Це не означає, що його не запхають сюди — навспак, оскільки він уже «малює», «наслідуючи» Далі, Маґретта та Марчука, пише казки, повісті та курсові й дипломні роботи, синтезує музичні гармонії й такти, то саме царина поетичного перекладу є тим полем, де його тестуватимуть до ідеальности. Але це стане прокрустовим ложе для ШІ — бо ідеальности у поетичному перекладі, власне, не існує — існують тільки перекладацькі стратегії людини, які приймають для того, щоб якось правильно передати авторове слово мовою перекладу. Вочевидь, таких стратегій і «правильностей» буде стільки, скільки людей за це візьметься.
У 2017 році я започаткував унікальний проєкт: антологію перекладів українською мовою одного вірша. За першу ластівку обрав хрестоматійний вірш Поля Верлена «Осіння пісня». Упродовж двох тижнів пошуків (об’єктивно, не вповні детальних), я отримав 37 варіантів перекладу цієї тужливої поезії, яка складається лише з трьох строф. Тож хто на себе візьме сміливість визначити єдино правильну перекладацьку стратегію? Хто скаже, що варіант Світличного поступається цитованим скрізь варіантам Лукаша та Кочура? Хто переконає, що дослівний переклад краще за кожен інший, у якому пропущені або видозмінені слова? Прогнозую (а саме це дуже «полюбляє» машинне та поглиблене навчання), що це буде однією з небагатьох діяльностей людини, що її вдасться відстояти від ШІ-засилля. Якщо ж мій прогноз не збудеться, то доведеться кожному радіти: уже, нарешті, «живемо» в утопії.
На зламі 2022/2023 років, після 8 років спротиву державно-людській агресії в час, коли світ розвиває нові технології для задекларованого прогресу людства (незгоду та спротив «всесильності» та «всеправильності» зцементованої у Кремлі російської федерації здійснює Україна), я, будучи в лавах Збройних Сил України, взявся додатково за переклад поезій українською мовою. Здавалося б, наскільки це важливо, коли навколо прилітають ракети, каби, реактивні та артилерійські снаряди, шахеди та еф-пі-ві?
Франкл, виживши у нацистському концтаборі, ствердив: і в тотально навʼязаній безвиході просто конче необхідно шукати сенсу, а Ковч, свідомо зголосившись на загибель в іншому нацистському концтаборі, ствердив: сенс у безвиході полягає в особистих, вільно прийнятих рішеннях людини.
Сунь-цзи ще з понад двохтисячолітньої глибини військових хитрощів промовляє: «Щоб розбити противника, спочатку слід розбити його союзи». Тому, щоб не програти в цій війні і не позбавити себе голосу, коли потенційно можуть визначати долю нації на будучність, Україні слід дбати про свої союзи, плекати їх. І, якщо звернутися до праць і поглядів перекладачів усіх часів і усіх народів, нескладно виловити так головну думку: переклад є містком для порозуміння між народами, а кожен місток має сенс тоді, коли він функціонує. Тож переклад у цей час національного спротиву відіграє вкрай важливу функцію, відповідаючи одному з багатьох устремлінь українців плекати свої союзи. І, справді, він залучає живих людей до активної співтворчости, тим самим формуючи навколо іноземних партнерів «коло України»: у комунікації зі знайомими, у промоції поглядів та звернень з України і навіть у прямій матеріальній підтримці. З цих міркувань я розпочав у березні 2022 року справді великий, справді масштабний, справді крос-культурний, справді транскордонний, справді творчо-натхненний проєкт з початковою назвою «Всесвітній день поезії для України». Проєкт триває і досі (чому я безумовно радий), засвідчуючи факт того, що я живу і можу бути корисним Україні та світові, що шукає життєвих орієнтирів, якими залишаються воля, правда, повага, гідність, стійкість.
Але також, що вже побіжно зазначено, на додачу до заходів, які ставили переді мною вимоги згідно зі службовою специфікою, я знайшов час і спроможність узятися за поетичний переклад творів із сучасної американської літератури українською мовою. Американсько-індійська поетка Калпна Сінг-Чітніс відреагувала на 24 лютого 2022 року в максимально емпатійний спосіб — вона дізналася про досі невідому їй Україну, яка зазнала дикої для ХХІ століття агресії з боку держави, що посідає місце постійного члена Ради безпеки ООН і представлена в численних міждержавних середовищах і місіях, починаючи від культури та охорони природи та завершуючи атомною енергетикою і космосом. Дізналася, і взялася донести українське поетичне слово до американського читача. В її антології «Соняхи: українська поезія про війну, опір, надію і мир» знайшлося місце для 70-ти поетів з України. Мене представили через мілітарний вірш «Дебальцевська молитва» у перекладі англійською мовою Олени ОʼЛір. Вірш звертався до іншого лютого — до лютого 2015 року неподалік родинного місця одного зі знаних українських ліриків ХХ століття Володимира Сосюри. Від лютого 2022 року такі танково-протитанкові баталії примножились у кількасот разів, і сьогодні зацікавлений війною глядач може просто переглянути кількахвилинну відеонарізку з успішного для Сил оборони України бою, в якому відбито чергову атаку російських окупаційних військ зі знищеними танками, бе-ем-пе та іншими силами і засобами агресії. Насправді ж подібні бої тривають цілісінький світловий день, що правдиво нескінченно тягнеться для воїнів на бойовищі. Якщо врахувати, що у 2015 році ще не розгортали системи постійного візуального спостереження за полем бою, то невідомість, страх і приреченість, як одна із сумних підвалин воїнського героїзму, що струменять у рядках названої поезії, є саме тими збудниками, від яких читача охоплює тремтіння.
Книгу «Соняхи» представили восени 2022 року в День захисників і захисниць України. Я подякував упорядниці за промоцію, переклавши кілька мальовничих віршів її, Калпни, авторства. Перекладач завжди у виграшному становищі в міжнаціональній взаємодії, адже він має, по суті, право визначати: кого перекладати, щó перекладати і як перекладати, в тому числі визначати час. Автор, по суті, свою справу виконав — його дітище в читача (напряму чи через перекладача).
Співпраця між мною та Калпною Сінг-Чітніс істотно вирізняється на тлі будь-яких перекладацьких проєктів. Першою відмінністю є те, що, коли я зголосився до перекладу, …книги не було. Тобто я взявся перекладати книгу, яка ще не існувала. Але був намір: ми погодили, що буде 52, за кількістю тижнів року, вірші.
Перед авторкою постав вибір: як найкраще представити себе Україні при першому знайомстві. Для кожного автора відбір творів, себе-упорядкування, є ще тим викликом. Зробивши попередню добірку, мабуть, з відчуттям незавершености та вагань, Калпна раптово вирішила відмовитися від такого підходу — поетка відчула, що може створити нову поетичну добірку саме для України. Отож, перед нами виникло завдання: явити світові 52 англомовні вірші та одразу стільки ж їх перекладів українською мовою. Цей задум викристалізувався у перших числах грудня, а дату представлення книги читачеві у вигляді завершеної подорожі призначено на 12 березня наступного року. Враховуючи час на підготовку видання до друку та сам друк, на саме творення поезії-перекладу часу залишалося приблизно з розрахунку в 1 день 1 поезія. Хто має досвід поетичного перекладу, може зрозуміти всю напругу виклику.
Ця подорож виявилася не тільки всезаповнювальною, але насиченою і культурно цікавою. Авторка у своїй народжувальній творчості зверталась і до історії та культурного буття краю та народу (і народів) свого походження, знаходила порівняння між історичними добами та чільними постатями українського та індійського народів, шукала мову порозуміння між релігійними та філософськими нормами обох націй і, звісно, відображала реалії сучасної Америки у сприйманні війни в Україні. Завдяки спілкуванню, потрібному для перекладу, Калпна привносила в поезію колорит воюючої України (однострій, стяг, тривожна валіза та повітряна тривога). Завдяки самовідданій співпраці цей проєкт вдалося втілити вчасно, а кількість віршів перевищила початковий ліміт, зупинившись на порядковому номері найвідомішого сонета.
Вдячність читачам надмалого накладу в Україні, які помітили непроминучість такого послання у час напруження нації та її воїнів в обороні святинь і відзначили двомовну поетичну збірку шляхетною премією на честь одного з творців української перекладацької школи Григорія Порфировича Кочура.
Вдячність Америці за поміч!
Слава Україні! Слава Героям!
Львів. 4 листопада 2024 року
Фото: Володимир Коськін
23.11.2024