Мисткиня Дана Якимчук: «Ніхто не відбере нашого спадку, нашого скарбу, не віддамо його нікому».
Ми познайомилися з художницею Даною Якимчук у Львові під час відкриття її проекту «Грунт» в Арт-Салоні «Велес». Розмова про творчість вийшла дуже плідною. Але спершу трохи розповім про актуальний проєкт «ParaBellum»: це цикл з чотирьох антивоєнних виставок, в якому Дана двічі виступає кураторкою (в першій виставці спільно з Агнєшкою Бабінською) і учасницею щоразу. Перша виставка з цього проєкту відкрилась в 2023 році, в річницю повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, під гаслом «Si vis pacem, para bellum» («Хочеш миру, готуйся до війни» - за Вегецієм). Наступні - «ParaBellum ll» і «WAR(N)» були нагадуванням про чергові роки війни.
Цьогоріч проєкт доступний до огляду від 22 лютого до 15 березня в мистецькому просторі WL-4 Mleczny Piotr в місті Ґданськ. Актуальна експозиція носить назву «Dum spiro, spero» («Допоки дихаю, надіюсь» - за Цицероном). Акцентом виступає гасло "Надія": слово, осердя якого "дія", говорить про діяльність, активну громадську позицію, заангажованість в подіях, що відбуваються навколо. Мовою мистецтва художники і художниці закликають: «Дійте, кожен як може, всюди де можливо, щоб війна не охопила нові території, щоб люди навчились вирішувати протиріччя за столом переговорів, а не зі зброєю в руках». Учасниками виставки стали 14 українських і польських митців, які звертаються до різних способів вираження своїх думок: живопис, графіка, інсталяції, кераміка, відеоарт.
— Пані Дано, чи давно ви працюєте в більш абстрактній манері?
— У мистецтві мене притягують артобʼєкти, які спонукають мислити, аналізувати побачене, викликають асоціації з чимось важливим, твори в яких більше запитань, ніж відповідей. На мою думку, мистецтво – ґрунт для роздумів, спосіб збурення емоцій і мотивація до дії, можливість автору виразити, а глядачу побачити/почути щось таке, що в інший спосіб чи в іншій формі не покажеш, не побачиш і не зрозумієш. І власне абстракція є тією формою переказу, що дає можливість досягати максимальної виразності при мінімальних засобах.
Створювати речі абстрактні, асоціативні, я дозволила собі далеко не одразу. Були проби в різних стилях і під різними впливами, що логічно в процесі навчання й розвитку. Були різні періоди: активної творчості, вигорання, повернення. Зрештою, головне для мене, щоб моя робота була щира, справжня, наповнена почуттями, і не є принциповим, щоб трактувалась як «абстрактна» — читай «модна-сучасна-контемпоріарт». Важливо не форма чи стиль, а сенс, який вкладено у творі. «Хоч граблями, аби з любовʼю», - каже моя подруга, відома львівська художниця Ліля Лупул @zuzulka.art. І якщо для досягнення бажаного результату треба буде намалювати щось гіперреалістичне, то чому б і ні.
Фрагмент роботи "Ґрунт V", енкаустика.
Признаюсь, мені не завжди вдається той сенс, який хочу вкласти у свою роботу, принаймні не завжди з першого разу. Часто відставляю зроблене на тижні чи роки, поки не відчую, що річ промовляє. Свідомо не використовую терміни “картина” чи “обʼєкт”, бо знову ж таки, дозволила собі не обмежуватися якимись рамками просторовими, технологічними, стилістичними.
Практично одночасно працюю над текстильними панно, експериментами на дошках і картонах в техніці енкаустики, інсталяціями і навіть малими просторовими формами (скульптурою це назвати не наважуюсь))). Поєдную тканини, віск, пігменти, папір, метал, дерево, насіння – все, що цікаве і що надихає.
Перша ж абстрактна робота, яку чітко памʼятаю, це обʼємна смуга білої олійної фарби на клаптику блакитного картону. Мені було років 7-8. Мрія стати художницею виглядала тоді геть неймовірно і неможливо, але ми з сестрою постійно малювали, ліпили, різьбили, шили, креативно бавились і вперто до неї йшли.
Фрагмент роботи "Ґрунт lV", енкаустика.
— Розкажіть, будь ласка, про ваші виставкові проєкти, які вважаєте найбільш яскравими у вашій творчості?
— Сподіваюсь, що мої найяскравіші проєкти ще попереду, вони в процесі – в задумах, записах, начерках і уяві. У більшості випадків дуже критично ставлюсь до створеного. І в цьому, як на мене, полягає розвиток: аналізувати зроблене і вдосконалюватись. Можу сказати, що деякими роботами залишилась задоволена, чи сама собі сказала «ок, це може бути», наприклад «ҐРУНТ», на відкритті якого у Львові в арт-салоні «Велес» ми й познайомились.
Проєкт "Ґрунт", експозиція виставки в Арт-салоні "Велес" у Львові
Кожен мій новий проєкт тематично повʼязаний з попередніми, є продовженням чи радше переосмисленням власного досвіду пізнання світу, і на кожному новому етапі життя відбувається з глибшим, надіюсь, досконалішим розумінням. Відповідно «ҐРУНТ» – увібрав досвід багатьох попередніх пошуків на тему землі, поля, культурного і матеріального спадку. Інспірацією для проєкту стали побачені по світу орнаменти, візерунки природних ландшафтів, залишкові контури прожитих моментів, інтуїтивно віднайдені атавізми. Спосіб мовлення: поєднання стародавньої технології енкаустичного малярства з абстрактною формою вираження.
Щодо сенсів – мій «ҐРУНТ» мав бути родинним скарбом, який передають з покоління в покоління. Коли нема кому і що передати в спадок, коли твої діди-прадіди втрачали все, включно з життям у війнах і репресіях, в тюрмах і на засланні, твориш свій «скарб» самостійно. Сьогодні ж історія мого роду, як і багатьох інших українських родин, повторюється. Тож генерую символічний ҐРУНТ, наповнюю його зернами знань, квітами кохання, лісами думок, візуалізую наш спадок через знаки і кольори. І нема міри, здатної охопити його величину і багатство. Бо це любов, гордість, наполегливість, сміливість, принциповість…Ніхто не відбере нашого спадку, нашого скарбу, не віддамо його нікому.
До експозиції увійшли декілька серій робіт: власне «Ґрунт», «Терени», «Оранта», «Сімейні реліквії», обʼєднані стилістично, колірно, тематично, концептуально. Я тішуся, що за короткий термін часу мені вдалось показати цю експозицію на двох персональних виставках: у Польщі та в Україні.
"Ґрунт l", енкаустика.
Яскраві спогади залишили мої перші виставки ще з студентських років, суто текстильні. Тоді захоплювалась малюванням на тканині в техніці «гарячий батик», досліджувала семантику символів, порівнюючи їх вигляд і значення в мистецтві різних культур. Батик мене захопив тим, що технологічно відповідає українській писанці, але розмір роботи може бути практично не обмежений. Декілька вдалих робіт того періоду стали поштовхом у розвитку власного стилю, способом творчого мовлення.
Тоді ж, орієнтовно з 2000-го року, почала створювати й перші колажі, спершу лише текстильні. Мене захопив процес зшивання окремих частин в єдине ціле. Наче складання пазлів з тканин різноманітних фактур і кольорів, ниток, технік вишивки. Це захопливе й органічне дійство природне для мене, адже шиття і вишивання як творчий процес огортав моє життя з народження. Зрештою, і дотепер залишається частиною щоденного побуту моєї родини.
Ми були зовсім малими з сестрою, коли бабця дала нам в руки нитку з голкою і дозволила бавитись швейною машинкою. Ця гра залишилась на ціле життя з фанатичною любовʼю до тканини включно. Пізніше, ця гра стала основою декор-студії «Коралі», яку ми з сестрою Ладою Таланчук заснували і яка практикує проєктування та пошиття інтерʼєрного текстилю.
Важливим і водночас болючим для мене став досвід роботи співорганізаторкою та кураторкою міжнародної виставки «ParaBellum» у Ґданську (Польща), у просторі мистецтв WL-4 «Mleczny Piotr». Вперше це було в лютому 2023-го, саме до річниці повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Хотілося голосами митців привернути увагу до несправедливості, апелювати до сумління світу, через мистецтво висловити спротив війні.
Разом з професоркою Ґданської академії мистецтв Аґнєшкою Бабінською ми зібрали роботи 44 художників з різних країн світу, з них 12 – українських митців.
«Груповий портрет чоти митців з вулиці Вірменської», інсталяція, проєкт "ParaBellum".
В експозиції була і моя робота – інсталяція «Груповий портрет чоти митців з вулиці Вірменської». (Використовую в назві українську історичну назву військового підрозділу «чота», зазвичай вона налічує близько 20 людей і входить до складу роти чи батальйону). «Чота» для мене це памʼять про УПА і історичну тяглість війни з Росією. У цій роботі, яка більше схожа на журналістське розслідування розповідаю про колег-художників з якими ми разом бували учасниками артподій і неформальних зустрічей на вулиці Вірменській у Львові, місці концентрації мистецьких галерей і затишних кафе. Мої колеги сьогодні воюють і виконують завдання, далекі від мистецьких. У колажах і супровідних нотатках передаю думки та історії тих, з ким стою пліч-о-пліч у нашій мистецькій команді, котру називаю «Чота з Вірменської».
«ParaBellum» творився під провідним гаслом: «Si vis pacem, para bellum» (букв. «Хочеш миру — готуйся до війни»). Попри шалену увагу до експозиції, тисячі відвідувачів, захопливі відгуки про потужне послання, скажу, перефразовуючи режисера-документаліста Мстислава Чернова: «Яб воліла ніколи не робити таку виставку…»
Проєкт у різних форматах повторювався у Ґданську три роки поспіль. Цьогоріч ми також відкрили виставку в рамках цього проєкту під гаслом «Dum spiro spero» («Допоки дихаю, надіюсь» за висловом Цицерона), це гасло актуальне і надалі. На жаль, світ не став безпечнішим, скоріше навпаки і готується до війни тепер ціла Європа. Війна в Україні триває, дехто з моїх колег-митців і надалі воюють, дехто загинув… Тож мовчати не маємо права.
«Груповий портрет чоти митців з вулиці Вірменської», частина інсталяції.
— Чи плануєте в цьому році виставки в Україні?
— За кожної нагоди я виставляю свої роботи, а особливо в Україні. Це мій спосіб комунікації зі світом. Те, що я можу і вмію робити, чим можу бути корисною. Це мій обовʼязок і моя «дивна» професія.
Першу в цьому році експозицію під назвою “Вдома”, яку ми зробили спільно з художницею Лілею Лупул, можна було побачити в арт-кафе «Фацетка» у Львові. Це дуже особиста виставка «для своїх» в камерній атмосфері. У “Фацетці” перетинаються на кавові зустрічі творці всіх напрямків і поколінь. Зробити виставку тут – відповідальніше, ніж в Національному музеї, і це не жарт.
Також працюю над експозицією виставки в галереї «Білий світ» у Києві, яка відбудеться наступного року.
"Сімейні реліквії", колаж, енкаустика, з виставки "Вдома", Львів, арткафе "Фацетка".
— Ви давно працюєте в Польщі? Де працюється вільніше?
— Свобода в голові людини, на мою думку.
Мій переїзд до Польщі відбувся близько п’яти років тому, він пов'язаний суто з сімейними обставинами. Не можу сказати, де вільніше, можу сказати, що життя в іншій країні, в іншому середовищі навчило мене великій кількості нових речей, змусило подивитись на себе, свою країну і культуру збоку. Вважаю, мені пощастило, бо переїзд став стимулом до розвитку та здобуття нових навичок, освоєння більш свідомого і комплексного підходу до творчої роботи. А також приніс нові знайомства з фантастичними людьми, новим мистецьким, і не тільки, середовищем. Життя в іншій країні – це неофіційне культурне амбасадорство. Бо ж ти формуєш думку оточення про твою країну та її культуру.
Зміна місця і країни не додала мені свободи в творчості – скоріше стала новим викликом, великою відповідальністю і черговим етапом роботи над собою.
"Ландшафт" енкаустика, з виставки "Вдома", Львів, арткафе "Фацетка".
— Ви висловлювалися, що деякі ваші абстрактні роботи несуть пам’ять про старовинні вишивки ?
— Часто фрагменти вишивок безпосередньо включені в «тіло» моїх робіт. Це вишиття не обов'язково “старовинне”, більшість – це родинні запаси, дещо куплене на ринку в Косові в стані, непридатному до вживання.
Коли використовую тканини ручного ткацтва чи вишиті, я їх фактично консервую у воску, зберігаю від знищення, даю життя в новій формі.
Мала з використанням вишиття різні історії. Якось відома блогерка, що мешкає за кордоном, звинуватила мене у знищенні культурної спадщини, мовляв кожне без вийнятку вишиття варте бути музейною реліквією.
Звісно, я проти нищення унікальних речей, які несуть мистецьку чи культурну цінність. Але я маю право розпоряджатися речами, створеними руками моєї мами чи бабці, на свій [мистецький] розсуд. Іноді я купую геть знищені сорочки чи рушники заради фрагментів вишивки, які добрі люди не спалили, а винесли на продаж для шукачів автентики, і використовую для своїх колажів. До речі, моя мама вишивала дуже багато і часто спеціально для мене. Вона дуже раділа, що її вишивки проходять трансформацію і стають частиною моїх картин, частиною сучасного мистецтва. Мама дуже чітко розуміла важливість і символічність своєї роботи, мала унікальний життєвий досвід, дитиною була вислана з родиною на Сибір і плекання традиції вишивання було для неї елементом спротиву радянській системі.
Фрагмент роботи "Ворохта", серія "Терени", колаж, енкаустика.
Не погоджуюсь з думкою, що все виткане чи вишите навіть 100 років тому має лише виставлятись у вітринах музею чи зберігатись у його сховищах. Вважаю, що коли людина вишиває, тче тканину, плете мереживо чи створює будь-яку іншу річ власними руками вносить/наповнює її власною енергетикою. Потім ця річ живе своє життя, виконує свою функцію, вбирає в себе відголоски подій що відбуваються навколо. Коли така річ задіяна в артоб'єкті, її історія і енергетика знову стають доступними і вона випромінює свій імпульс, а не припадає пилом на дні музейного фонду.
Повертаючись до суті запитання: орнаменти вишивки, наповнені знаками і символами, це мудрість, передана нитками. Глядач може не мати уявлення про значення цих символів, але глибоко в підсвідомості вмикаються когнітивні компоненти, які виловлюють правдиве значення, невимовну і вічну істину. Істину що підносить людину над буденністю, творить сенси буття, відкриває глобальне в звичайному.
Дивовижно, проте візуально схожі знаки різних культур і цивілізацій мають однакову семантику. Власне мова символів для мене найважливіша і найцікавіша у вишивці, і я застосовую її в своїх роботах.
Фрагмент роботи "Бабине літо", колаж, енкаустика.
— Що для Вас містить поняття «філософія творчості»?
— Філософія творчості – це сенси, що вкладені автором, це щирі почуття, оголена правда життя, спосіб мислення і послання до глядача. І якщо послання є – робота справжня, відбувається мистецтво. Що цікаво, сенсовність ніяк не корелюється зі складністю технології, масштабністю, майстерністю виконання. Як би не була досконало зроблена робота, без сенсу, без послання, без щирості вона буде мертва.
На мою думку філософія також полягає в тому, щоб мовою мистецтва відповідати на виклики часу. Нині творити — це однозначно більше, ніж просто підготувати і організовувати виставку. Творчість сприймається як простір для експерименту, де художники і художниці ламають звичні для аудиторії парадигми попри ризики нерозуміння і неприйняття.
Також до філософії віднесла би поняття «відповідальна креативність». Для мене це – памʼятати, що твоя творчість має психологічний і не тільки вплив, і ти особисто несеш відповідальність за наслідки цього впливу. Мистецтво є важливим інструментом комунікації, візуальною мовою, яка не потребує тлумачення і перекладу, тому має потужну силу дії. Може пропагувати як гуманістичні цінності, так і протилежні ідеї. Маємо розуміти, що кожна дія в публічному просторі має політичний характер: як висловлювання, так і візуальне рішення.
Виставка "Dum spiro, spero", фрагмент експозиції: роботи Ліни Савченко, Маґдалени Хільц, Маріуша Філіповича.
— Якою є Ваша власна філософія?
— У моїй філософії творчій, можу сказати, домінує відчуття зрілості, коли вже не зважаєш на чиюсь думку, не намагаєшся комусь сподобатись своєю творчістю, вписатись в чиїсь рамки, не реагуєш на критику чи знецінення. Коли нарешті дозволяєш собі бути собою і твориш з тією невимовною легкістю, яка можлива тільки після тисяч невдач.
Берусь тільки за ті теми, які мене справді хвилюють. Хочу бути чесною перед собою і глядачем. Вважаю, що глядач – це співавтор, бо те, що він бачить – його творча інтерпретація образів, інспірованих моєю роботою, а неспівпадіння позицій та досвідів тільки збагачує створений мною твір. Тож якщо моє і глядача тлумачення одного і того ж образу різняться – не проблема, а скоріше успіх.
У філософії роботи над артобʼєктами для мене принциповим є вибір матеріалів і технологій, з якими працюю. Люблю натуральність і екологічність, застосовую рециклінг і безвідходне споживання. Десь 10-12 років тому почала експериментувати в енкаустиці, довго про це мріяла, шукала рецепти, підбирала складники. Для когось це непотрібні ускладнення, адже є простіші і зрозуміліші медіа. Для мене ж робота з гарячим воском – це звернення до технології, що має тисячолітню історію, це власне використання природних матеріалів, разом з тим процес повний несподіванок і експромтів.
Енкаустика – технологія живопису відома з античних часів, її назва походить від грецького слова «випалювати». Полягає у використанні натурального воску в гарячому стані як зв’язувальної речовини з додаванням кольорових пігментів, смол та інших складових. Енкаустика в моєму виконанні — це модернізована версія, адже відкритий вогонь замінили різноманітні електричні інструменти і прилади. Проте суть і переваги залишилися, а саме довговічність і стійкість до впливу світла.
Виставка "Dum spiro, spero", фрагмент роботи Дани Якимчук "В моєму чудовому житті є..."
Про мою життєву філософію сказала би так: мені завжди щастило бути серед незвичайних і надзвичайних людей. Людина істота соціальна, нас формує середовище. Маю щастя бути дотичною до особистостей, які реалізували себе в цьому житті, дають приклад іншим і є авторитетні для мене. Першою була моя мама Лавра Таланчук, яка завжди була «іншою», розривала шаблони навʼязані суспільством. Дівчинка, яка виросла на засланні в Сибіру, мріяла бути актрисою і мала до того здібності але… була змушена вибрати більш практичний фах, все життя пропрацювала стоматологом. Проте у «срібному віці» мама реалізувала себе як творча особистість, волонтер. Вона була відкрита до допомоги кожному, хто потребує, вміла запалювати і надихати до дій людей навколо. Я завдячую їй своїм вступом до коледжу і потім до Академії мистецтв.
Новим стимулом до розвитку стало знайомство з моїм чоловіком, який стверджує, що немає нічого неможливого, а всі бар’єри тільки в нашій голові, і доводить це на прикладі власного життя і досвіду. Підтверджую, що так і є…
— Над яким проєктом працюєте тепер?
— У процесі декілька тем, завжди так працюю. Або скажу по-іншому: є декілька тем, над якими працюю завжди: спадок або мої скарби, дерево життя, сад як виплекане людиною середовище, ліс як таємнича загадкова стихія, людина та її суспільна роль і місія.
Якщо конкретно, то проєкт, над яким працюю тепер, називається «Паростки». Він про початок нового життя. Бо допоки пробуджується і проростає зернятко, людство продовжує існувати попри смерть і втрати. Нове життя, живлячись тлінними рештками, стає продовженням людини, забирає її у вічність, творить споконвічний і безкінечний кругообіг життя і смерті, циклічність та унікальність буття. «Паростки» як сльози оплакування і надія на майбутнє одночасно.
"Сонячний танець", гарячий батик.
— Чи надихають Вас подорожі?
— Люди подорожують по-різному, наші з чоловіком подорожі — це щоразу намагання побачити країну з середини, правдиву, а не версію для туристів. Знайомимось з місцевими людьми, живемо посеред них, їмо таку ж їжу, як вони, купуємо продукти на ринках, в локальних магазинах, спостерігаємо за щоденним життям, розвагами, ритуалами. Такий підхід допомагає відчути особливість місця, ніби приміряти на себе його смак, колорит, музику мови, залишає унікальні враження.
Тому в подорожах знаходжу скоріше розвиток і навчання, ніж натхнення. Називаю цей досвід “прикладна географія”. На мапу світу накладаєш отримані враження про клімат, погоду, архітектуру, мистецтво, знання з історії, політології, культурології, антропології і найважливіше – інформацію про запаси природних ресурсів і економіку краю, тоді приходить розуміння процесів, що відбуваються у світі. Усвідомлюєш логіку цивілізаційного розвитку і причинно-наслідкові зв’язки історичних подій. Надивившись на світ, починаєш свою країну бачити більш обʼєктивно, дооцінюєш її красоти і ресурси.
Подорожі, вважаю, виховують почуття толерантності, акцептації, поваги до локальних людей, їхньої віри, культури, традицій, допомагають стати відкритішим до спілкування. Звісно, цей досвід впливає на мене, коли берусь до праці. Мені ще більше хочеться розповідати через мистецтво про Україну, про нашу культуру. Візуалізувати саме українське в світовому мистецькому просторі.
Спілкувалася Анна Лобановська, мистецтвознавця
Довідка:
Дана Якимчук народилася 14 листопада 1972 року у Львові.
Досліджує природу сприйняття людиною візуальної інформації, якість та форму реакції на суспільні події та явища. Захоплення мистецтвом текстилю у всіх його проявах становить основу творчого стилю мисткині. Володіння семантикою давніх знаків та символів дозволяє їй наповнювати роботи глибинними сенсами, що піддаються сприйняттю на інтуїтивному рівні. У своїх роботах художниця використовує автентичні вишивки, фрагменти тканин ручної роботи, фотографії та різноманітні артефакти. Творить у техніці гарячої енкаустики, олійного живопису, розписує тканини, експериментуючи з поєднанням різних технік та матеріалів. Працює в галузі інтер'єрного текстилю та дизайну тканин. Розробила власний курс арттерапії для підлітків.
Співзасновниця декор-студії “Коралі”.
Живе та працює у Хващино, Польща. Активно будує та зміцнює зв'язки між мистецькими спільнотами України та Польщі, організовуючи спільні мистецькі проєкти.
ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК:
2015. Захистила дисертацію на ступінь кандидата наук Ph.D спеціальність “Інформаційні технології” в Українській Академії Друкарства.
2000. Закінчила Львівську Національну Академію мистецтв, кафедра Художній Текстиль.
1994. Закінчила Вижницький художній коледж, відділення «Художнє Ткацтво».
Член Національної спілки художників України.
Член мистецької групи vARTe.
ВИБРАНІ ПЕРСОНАЛЬНІ ВИСТАВКИ:
2025. “ҐРУНТ” Арт-Салон «Велес», Львів, Україна.
2025. “GRUNT” Oliwski Ratusz Kultury, Galeria Warzywniak, Гданськ, Польща.
2023. проєкт “Galeria jednego obrazu” Фундація Inter Art, Konsulat Kultury, Гдиня, Польща.
2022. мистецький проєкт “ПОСЕСТРИ/SIOSTRY DUCHOWE”, Центр архітектури, дизайну та урбаністики “Порохова вежа”, Львів, Україна.
2022. мистецький проєкт “ПОСЕСТРИ/SIOSTRY DUCHOWE”, Центр сучасного мистецтва, Івано-Франківськ, Україна.
2022. мистецький проєкт “ПОСЕСТРИ/SIOSTRY DUCHOWE”, Мистецький центр “Мала філармонія”, Коломия, Україна.
2020. мистецький проєкт “vARTe”, галерея Органного залу, Львів, Україна.
2020. мистецький проєкт “vARTe”, Мистецький центр “Світовид”, Коломия, Україна.
2016. персональна виставка “Жінки та квіти”, клуб “PartyFon”, Львів, Україна.
2013. “З книги памʼятних записів”, Галерея Гері Боумена, Львів, Україна.
2013. “З книги памʼятних записів”, галерея “Майстер-клас”, Київ, Україна.
2009. “Ціфровані ґарадичі”, галерея “Зелена канапа”, Львів, Україна.
2008. “Знак”, культурний центр «Вернісаж», Чернівці, Україна.
2007. “Знак”, галерея “Зуза”, Рівне, Україна.
ВИБРАНІ ГРУПОВІ ВИСТАВКИ:
2020 – 2026. “Dum spiro,spero” арт-простір WL4 - Mlieczny Piotr, Гданськ, Польща.
2024. “ON(a) uważnośc” арт-простір WL4 - Mlieczny Piotr, Гданськ, Польща.
2024. 15 Міжнародна бієнале художнього текстилю “Скіфія”, Івано-Фраківськ, Україна.
2024. “WAR(N)” арт-простір WL4 - Mlieczny Piotr, Гданськ, Польща.
2023. “(Nie) obecnie” Od Ronda Gallery, Слупськ, Польща.
2023. “PARA BELLUM ll” галерея Art39, Гдиня, Польща.
2023. “Космогонія сенсів” музей МСУМК, Луцьк, Україна.
2023. “ON(a) transcendencje” арт-простір WL4 - Mlieczny Piotr, Гданськ, Польща.
2023. “PARA BELLUM” арт-простір WL4 - Mlieczny Piotr, Гданськ, Польща.
2022. “ON(a) transpozycje” мистецький простір WL4 - Mlieczny Piotr, Гданськ, Польща.
2022. “INFINITUM” Fundacja Inter Art, галерея “Refektarz”, Картузи, Польща.
2019. Ukrainian Art Fest “Nuova Primavera” Veli Expo Gallery, Рим, Італія.
2019. “Різдвяна виставка” галерея Велес, Львів, Україна.
2012. “Різдвяна виставка” Gary Bowman Gallery, Львів, Україна.
2012. “Львівський художній текстиль”, Музей сучасного мистецтва, Київ, Україна.
УЧАСТЬ В ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОЄКТІВ
2026. “Dum spiro, spero” арт-простір WL4 Mleczny Piotr Gdańsk, Польща - куратор і організатор проекту.
2023. “ON(a) transcendencje” арт-простір WL4 Mleczny Piotr Gdańsk, Польща - координатор проекту для українських художників.
2023. “ParaBellum ll” галерея Art39 Гдиня, Польща - координатор проекту для українських художників.
2023. “ParaBellum” арт-простір WL4 Mleczny Piotr Gdańsk, Польща - куратор проекту разом з АгнешкоюБабінською.
НАГОРОДИ:
2004. Диплом “Найкращий живопис на тканині” Перша українська трієнале текстильного мистецтва, Київ, Україна.
1998. Відзнака “Найкраща картина” Зимова виставка, Чернівці, Україна