Мисткиня Ніна Мурашкіна: «Я вважаю тему «нового романтизму» доречною й своєчасною: крізь морок сьогоднішніх реалій нам вельми бракує світлих почуттів і надії».
Ніна Мурашкіна активно працює в Україні та Європі, щороку демонструє кілька цікавих проєктів. У її творах прочитується власна міфологія та архетипи, звісно, джерелом яких є античне та давньосхідне мистецтво. Ми поспілкувалися з художницею про її проєкти та погляди на важливу роль інтуїції у творчості, про силу любові та призначення жінки.
Ніна Мурашкіна серед її ваз "Medusa" and "Number one".
— Ніно, що вас надихає?
— Пригадую, на зорі моєї мистецької кар’єри я ходила знайомитися й слухати бесіди та монологи більш зрілих художників, тих, хто перебував у полі мого зору. Одна з таких зустрічей особливо мене вразила.
Художниці було трохи за сорок — приблизно стільки, скільки мені тепер. Це був її так званий artisttalk — творча зустріч із поціновувачами її таланту. В модній столичній галереї було дуже тихо, людей зібралося небагато. Після короткого вступу з залу пролунало одне з найочікуваніших запитань: «А що вас надихає на створення робіт?»
Щоразу, коли тепер чую це запитання, звернене до мене, я намагаюся не закочувати очі й відповідати свідомо, згадуючи цю історію.
Художниця після невеликої паузи заговорила тремтячим голосом: «Я приходжу додому, застеляю стіл білою скатертиною і ставлю на нього вазу зі свіжими квітами…»
Потім знову настала довга пауза. Було видно, що для неї це — зізнання, ледь прочинена завіса чогось справді особистого, того, що торкається її глибоко й тихо, у приватному просторі життя. Вона почала говорити — точніше, навіть не почала… Сльози просто покотилися з її очей — дві струни одкровення, до якого ніхто в тій залі не був готовий.
З тих пір я завжди балансую між болючою відвертістю та життєвою силою з гротескними образами.
Особисто мене надихає, або краще сказати, налаштовує на роботу – міцно заварений зелений чай з імбірем та лимоном, гарне сонячне світло в майстерні, та 8 – 10 годин гарного сну. А ще відчуття, що я на краю землі, і все що я створюю – мій власний світ, де можливо все, що мені нафантазується, головне в це вірити.
Ніна Мурашкіна в майстернi в Сант-Кугат-Сесгарригес (провінція Барселона, Іспанія).
— Що означає для вас любов?
— Любов для мене – це коли такий зв'язок із людиною, коли від одного погляду запалюється внутрішній вогонь, який дає тепло та олію для всього організму, для створення творів насамперед.
— Що би ви порадили жінкам, які готові на великі компроміси заради збереження любові?
— Я не беруся нічого радити жодній жінці. Але для мене в людських стосунках найголовніше — взаємна повага й довіра. Коли цього немає, все руйнується.
Vases: "Hidden Passions". Керамiка, підглазурний розпис, золото.
— Розкажіть, будь ласка, як ви працюєте з образами давньої міфології? Які книжки надихають? Чи було у вас було бажання вивчати психологію? Вас захоплює К.Г. Юнг, Дж. Кемпбелл? Як ви створюєте власні архетипи?
— На всі ці питання у мене проста й коротка відповідь — я працюю на інтуїції, входжу в потiк, та занурююсь у світ власних глибоких фантазій, звiдки все народжується.
Одного разу мене вразили і водночас надихнули слова Костянтина Дорошенка, відомого українського арт-критика. Під час лекції для художників на (тоді ще він iснував) легендарному симпозіумі «Бірючий» він сказав: "Художник не повинен бути розумним, інтелектуальним або балакучим, він взагалі нічого нікому не винен. Існують два види мистецтва — виразне та невиразне. Якщо художник створює щось, що перевертає свідомість мас людей, він відбувся".
До цієї особистої зустрічі я думала, що ніколи не наближусь до його роздумів, але ця фраза настільки резонувала з моїм підходом до мистецтва, коли вирішуєш, «заводить» чи «не заводить» твоя робота тебе самого із середини — тут зайві слова й роздуми стають недоречними.
Ніна Мурашкіна з чоловіком, скульптором Xavier Escala на дуетній виставцi «Жінка та чоловік» в галереї «Лавра» Тетяни Мiронової, Київ, 2021 р.
У 2021-му році Костянтин Дорошенко написав для нашої спільної з Чав’є Ескала виставки «Жiнка та Чоловiк», яка відбулася за півтора місяці до повномасштабного вторгнення російських агресорів, в галереї Тетяни Міронової, статтю «Сан-Кугатська містерія». Це дуже глибокий і проникливий текст, який розкрив як глибину, так і поверхню наших робіт для глядачів та колекціонерів.
Додам кілька речень про мої образи і архетипи. Мій чоловік, скульптор Чав’є Ескала, дуже мене любить, а ще він обожнює читати й має велику бібліотеку книжок з міфології, мистецтва та іншої літератури. Щоразу, коли я створюю нову роботу, Чав’є заходить до майстерні й миттєво впізнає в моїх створених образах щось із грецьких архетипів: богиню мисливства Артеміду (Діану), медузу Горгону, Афродиту, хтивих чоловіків у вигляді леопардів, котів, силенів як символу Діоніса, янголів-путі тощо.
Чав’є вважає, що моя жіноча сутність тісно пов’язана й поєднана з цими жіночими архетипами богинь. Для мене — і для моєї творчості — це, безперечно, великий комплімент і важлива підтримка.
Ніна Мурашкіна і її Vases "Hidden Passions".
Звісно, без кокетства скажу: я люблю грецьку культуру тіла, японську гравюру шунґа, живопис італійського Ренесансу, індійську мініатюру. Свого часу ґрунтовно вивчала все це й навіть копіювала, аби вся музика ліній і ритмів увійшла в мою свідомість. Тож у моїй творчості в результаті виникає поєднання моїх особистих уподобань і темпераменту з вивченням класичних зразків мистецтва та доброю обізнаністю з візуальними образами в історії мистецтва.
І важливо не спинятися у поглибленні знань. Адже Сурбаран у репродукції й Сурбаран в оригіналі — це дві зовсім різні пісні. Тож похiд в музей раз на тиждень – це мiнiмум.
Що ж до книжок: мені до душі «Жiнки, що бiжать з вовками» Клариси Пінколи Естес, «Сто років самотності» Ґабріеля Ґарсія Маркеса, «Невимовна легкість буття» Мілана Кундери, і, твори Мілорада Павича та Чарльза Буковскi.
І, звісно, мене надзвичайно надихають театр і кіно. Мої улюблені художники та режисери: Федеріко Фелліні, Франсуа Озон, Сергій Параджанов, Кіра Муратова, Вєра Хітілова, Катрін Брейя, Дмитрис Папаиоанну, Боб Вілсон, Піна Бауш, Ґрейсон Перрі, Аннет Мессаже, Нікі де Сен-Фаль, Девiд Лiнч.
Ніна Мурашкіна в проєкті "Lysistrata".
— Які з власних проєктів ви вважаєте такими, в яких висловилися найбільше, або такого ще не було?
— Один із моїх великих і водночас найособистіших проєктів носить назву «Лiсистрата». Це героїня однойменної комедії великого грецького філософа Аристофана, у якій жінки влаштовують сексуальний страйк чоловікам, доки ті не припинять війну.
До цього проєкту входить живопис великих форматів, у круглій та овальній формах, з рясними образами жіночого напівоголеного тіла, барочними мотивами квітів і ангелів, а також текстовими композиціями на полотнах.
"Lysistrata" - фото проекту з Харківської бієнале молодого мистецтва, 2019. Живопис та силуетна композицiя, вирiзана з паперу.
Також у цьому проєкті композиції з чорними силуетними тінями досягають свого апогею у розвитку.
Я створюю велику фризову багатофігурну композицію, у центрі якої постає Лiсистрата — і саме до неї спрямовані з обох боків чоловічі агресивні та метафоричні, а часом смiшнi образи. Вона не лише протистоїть їм, а управляє ними, перетворюючи напругу на силу і контроль.
Ніна Мурашкіна в проєкті "Lysistrata".
Для мене образ Лісистрати — не просто персонаж, а моє внутрішнє альтер-его, символ сили й ініціативи. Вона надихає мене на створення творів і водночас нагадує про ту енергію, що веде все, що я роблю в мистецтві.
Я вірю в жіночу силу — вона м’якша, ніж груба чоловіча, але глибша, мудріша і здатна на набагато більше, ніж здається на перший погляд. Проєкт «Лiсистрата» бачив світ у різних містах і контекстах: у Харкові на Бієнале молодого мистецтва в 2019-му році, у Хмельницькому в галереї «Масло» під час моєї персональної виставки в 2019-му році, у Луцьку в Музеї сучасного мистецтва в 2020-му, у Будельсдорфі (Німеччина) на міжнародному арт-проєкті «НордАрт» в 2020-му році, і, нарешті, у Нью-Йорку під час моєї персональної виставки у 2024 році , органiзованою талоновитою жiночою кураторською командою RukhArtHub, яку очолюють Марiя Мануйленко та Ольга Северiна.
"Lysistrata", New York, фото інсталяції з персональної виставки "Water drops on Burning rocks"у Нью Йорку, галерея «Мрія», проєкт організований Rukh Art Hub.
Відлуння Лiсистрати пронизує моє мистецтво наскрізь. Вона залишається моїм внутрішнім компасом і, певно, я ще не раз повернуся до неї в новому прочитанні, відкриваючи інші грані її сили, відваги та жіночої мудрості в собi.
— Де ви бачите межі еротичного чи воно не має межі?
— Насправді я впевнена, що через досвід і спостереження моє мислення влаштоване так, що я бачу світ крізь призму сюрреалістичного еротизму, де існують дивні антропоморфні створіння, жінки, які сидять верхи на тваринах і чоловіках, фантастичні квіти, що літають у просторі, очі замість сосків — вони бачать краще інтуїтивним зором. Усе це зливається для мене в одну музичну гармонію і не є ані еротичним, ані не еротичним — це мій спосіб бачити світ і висловлювати свої думки та почуття.
Під час усього мого навчання в Харківській художній академії, а згодом у Київській Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури, це моє бачення речей, оголених моделей, яких я зображала надто відверто на погляд викладачів — до речі, переважно літніх чоловіків, неодноразово помічених у харасменті стосовно молодих студенток — призводило до конфліктів і загроз виключення з академії або отримання найнижчих оцінок, поки я не переробляла свої роботи під більш «адаптивні» стандарти для лiтнiх поцiновувачiв свiжого дiвочого тiла. Хоча це повний абсурд.
Iнсталяцiя "Equality", персональна виставка у галереї Арт фундації Джона Девіда Муні, Чикаго, 2025.
Озираючись назад, я розумію, чому мій особливий чуттєвий погляд на світ так дратував професорів: завдяки тонкій чутливості я відчувала, яка розпуста витала у повітрі, як викладачі наближаються до студенток і спокушають їх в обмін на хороші оцінки. Ці «дядьки» бачили — впізнавали у моїх роботах самих себе, і це їх огиджувало. Один із них, тодішній ректор академії, кричав під час семестрового перегляду моїх робіт: «Де тут є Цнота?» Я стояла за дверима і все чула — це було грубо, дико і водночас смішно.
Мене врятував грант Gaude Polonia на навчання в Польщі, у Краківській академії мистецтв Яна Матейка, де до мене ставилися як до талановитого художника, який має право на висловлювання будь-якого роду в рамках візуальної культури.
Краків — дуже феміністичне місто, і можу сказати, що саме там я остаточно сформувалася як художниця.
"Insatiable" - фото з персональної виставки у «Ягалереї», Дніпро, 2015. Інсталяція, живопис, графіка, об'єкти.
Повернувшись до Києва у 2012 році, я більш широко й упевнено почала власну практику з виставковими проєктами. Один із них — «Ненажерлива» в «Я Галереї» в Дніпрі у 2015 році, а того ж року цей проєкт був представлений у рамках Art Kyiv Contemporary у Мистецькому Арсеналі.
— Жінка для вас це — Богиня?
— Так.
— Про яку подію хотілося би згадати з нещодавнього?
— Наприкінці 2025 року наша спільна робота «Богиня» з Чав’є Ескала отримала гран-прі премії австралійського журналу Beautiful Bizarre Magazine.
"Богиня", 2025, дерево, глазурована кераміка, метал, змішана техніка.
У цій роботі ми досліджуємо образ жінки-богині, надихаючись середньовічною скульптурою та внутрішніми емоційними переживаннями одне одного. Чав’є відповідає за скульптурну частину роботи, виконану з дерева, де я є моделлю для цієї скульптури, а я, як співавторка своєю чергою, відповідаю за внутрішню частину — наповнення, внутрішній світ цього артоб’єкта, створену із кераміки.
Це було визнання нашого твору, як найкращого серед багатьох представлених iнтернацiональних робiт iнших митцiв, ми отримали грошову нагороду, скляний прекрасний артоб´єкт - трофей, велике інтерв’ю в друкованому виданні, журналі для міжнародної аудиторії, а також потужну промоційну підтримку в соціальних мережах.
Для нас це надзвичайно важливо: ми з Чав'є Ескала створюємо спільні роботи від 2018 року, і така міжнародна відзнака дає сильний імпульс для подальшого розвитку та створення нових проєктів.
.Ніна Мурашкіна на арт-ярмарку Volta, Базель, Швейцарiя, 2025.
— Над яким проєктом працюєте тепер?
— Проєкт «Внутрішні пристрасті»/ “PasionesInternas”, який цього року буде представлений у галереї “La Plataforma” в Барселоні та частина цього проєкту буде представлена в Мадридi пiд час мадридського тижня мистецтва «Art Madrid 2026» на початку весни цього року.
Цей проєкт про те, що в кожній людині живе її внутрішній вогонь, пристрасть, завдяки якій вона здатна на дуже багато чого в житті.
Тут, безперечно, йтиметься і про чуттєві бажання: про ті миті, коли в натовпі вагона метро ти раптом ловиш на собі погляд втомлених, спітнілих, сповнених бажання очей — і водночас розумієш, що вголос про це сказати неможливо. Можна лише дивитися, а тому, на кого спрямований цей погляд, — відчувати. Саме про це мій проєкт: про те, що не піддається словам, що можна лише відчути шкірою — з ущільненим серцебиттям, з ледь зволоженими долонями.
І, звісно, будуть сюжети взаємного спалаху від доброї, чистої любові. Я вважаю тему «нового романтизму» доречною й своєчасною: крізь морок сьогоднішніх реалій нам вельми бракує світлих почуттів і надії.
Роботи Ніни Мурашкіної на арт-ярмарку Volta, Базель, Швейцарiя, 2025.
До проєкту увійдуть нові роботи, створені спеціально для простору галереї. Деякі об’єкти будуть виконані в технiцi кераміки. Адже вже понад п’ять років я працюю з керамікою паралельно з практикою графіки, живопису, силуетних композицій та інсталяцій. У 2023 році я отримала приз «За визнання таланту» на виставці «Найкращий дизайн року» у Музеї дизайну Барселони за серію керамічних ваз «Still Waters Run Deep».
Для мене ця нагорода стала визначальною у кар’єрі — певною підтримкою від професійної художньої спільноти в Іспанії, яка підтвердила, що я на правильному шляху, а мої сюжети в мистецтві нікого не бентежать, а навпаки, надихають.
"Conquistadoras" - 2024, 200 x 450 cm, acrylic, ink, golden leaf, canvas.
— Коли плануєте нову виставку в Україні?
— Виставку в Україні я планую майже щороку. Персональна виставка в Українi в мене була разом з чоловіком Чав'є Ескала наприкінці 2021-го року в галереї Тетяни Мiронової «Лавра», потiм в 2024-му в галереї“Eye Sea Gallery” в Києві.
Тепер планую новий за звучанням проєкт, подивимось, як вдасться його реалiзувати.
— Поділіться, будь ласка, досвідом перебування в мистецьких резиденціях. Які враження були від перебування в резиденції в Чикаго? Чи не маєте бажання створити власну резиденцію?
— Творчі мистецькі резиденції потрібні для того, щоб подивитися на себе з боку, вийти за межі комфортної зони майстерні. Занурення в себе на новій землі, в новому оточенні та контексті надзвичайно заряджає й дає свіжу кров ідеям для створення нових робіт.
Два місяці в артрезиденції Джона Девіда Муні минули дуже плідно. До цієї артрезиденції мене рекомендувала моя добра подруга, українська художниця Валерія Тарасенко, за що я їй щиро вдячна.
Артфундація розташована у старовинній будівлі в центрі міста Чикаго: тут є майстерні для художників, розкішна галерея для експозицій із приємним теплим світлом (що нині трапляється рідко, адже здебільшого освітлення в галереях і на артярмарках холодне, мов в операційній), а також Музей скульптури й живопису містера Джона Девіда Муні. Він — справді видатний митець, його скульптурні композиції встановлені по всій Америці та Європі. Саме його авторитет і деякі поради щодо моїх робіт допомогли вивести моє мистецтво на новий рівень, — це безцінний досвід.
І, звісно, хочу відзначити, наскільки тепло й щиро мене зустріла спільнота українських художників у Чикаго. Такої душевності я не бачила навіть в Україні. Особливо під час мого перебування в Чикаго мене підтримувала українська художниця Олена Пак, яка живе там уже понад двадцять п’ять років. Олена зустріла мене в аеропорту й упродовж усіх двох місяців мого життя та роботи в артрезиденції була для мене справжнім ангелом-охоронцем. Такі світлі люди трапляються на життєвому шляху не щодня, — хочеться пронести наше спілкування крізь усе життя.
Думаю, секрет Америки полягає в тому, що всі, хто сюди приїхав, розуміють, наскільки складно адаптуватися, досягти успіху у своїй справі й загалом вижити. Саме тому тут так розвинені взаємодопомога й культура smalltalk, коли в короткій розмові двоє людей швидко розуміють, хто і чим може бути корисний одне одному.
«Her Beasts» - персональна виставка Ніни Мурашкіної у галереї Артфундації Джона Девіда Муні, Чикаго, 2025.
Що ж до американської аудиторії, колекціонерів і поціновувачів мистецтва, то тут у мене справжній фонтан емоцій. Американський глядач цінний тим, що швидко реагує на щось нове й справді вартісне. Якщо твір виконано на високому рівні — ідея, техніка, масштаб відповідають очікуванням глядача — його купують одразу. Більше того, друг, з яким цей глядач прийшов на виставку, бачачи, що його приятель уже придбав твір мистецтва, теж починає хотіти купити роботу — ніби за принципом ланцюгової реакції, стрімко й емоційно.
Під час відкриття моєї виставки я познайомилася з цікавим молодим письменником на ім'я Sam Buntz, який написав ґрунтовну й свіжу рецензію на експозицію з дуже влучним змістом та посиланнями на історичні джерела, зокрема до православної ікони. Для мене це було особливо приємно, з огляду на те, що свій творчий шлях я починала як помічниця іконописця в одному з православних храмів міста Макіївки Донецької області.
Щодо створення власної артрезиденції. Так, я справді серйозно про це думаю і сподіваюся, що мені вдасться втілити цю ідею в життя.
Спілкувалася Анна Лобановська, мистецтвознавиця
Довідка:
Нiна Мурашкiна — мультидисциплінарна українська художниця, мешкає в Іспанії.
Яскрава естетика Мурашкіної сформована під впливом українського наїву, індійських та японських гравюр, а також давньогрецької міфології. Вона описує власне мистецтво як “витончені деталі з підсвідомості та крайні межі, дозволені в соціальних відносинах”. Її героїні, подібні до богинь, уособлюють дуальність жіночої природи: хтиву й невинну, провокативну й ніжну, безжально чесну й таємничо-похмуру:
«Для мене суть творчості полягає в оповіданні історій, у створенні наративів, де всі персонажі взаємопов’язані й живуть у межах власного сюжету. Я формую власний міф, світ, сповнений Еросу таТанатосу.
Магічний фемінізм формує моє світобачення. Я трактую реальність крізь власну призму й відтворюю її у своїх роботах. Центральна постать — жінка: потужна сила, тріумфальне божество, яке може осідлати тварин, мудреців або навіть увесь світ. Такий образ жінки для мене і є фемінізмом, наповненим магією, що підсилює жіночі риси у міфологічній перспективі».
1985 р. – Ніна Мурашкіна народилася в Донецьку, Україна.
2000 – 2005 рр. – Донецький художнiй коледж (відділення графічного дизайну).
2005 – 2009 рр. – Харківська Державна академії дизайну та мистецтв (відділення монументального живопису).
2011 р. – навчалася в Національній академії образотворчого мистецтва та архiтектури (факультет сценографічного та кіномистецтва).
2012 р. – Польща, Краків. Художня академія імені Яна Матейка (факультет живопису).
Від 2017-го року живе й працює в Сант-Кугат-Сесгарригес (провінція Барселона, Іспанія).
Нагороди та гранти:
2025 р.:
Головний приз / GrandPrize / Beautiful Bizzare Magazine / краща скульптура «Богиня», створена у спiвавторствi з Xavier Escala, Нью-Йорк, США.
2023 р.:
Нагорода A-FAD на знак визнання кар'єри НіниМурашкіної / Найкращий дизайн року / Музей дизайну Барселони / Барселона, Іспанія.
2012 р.:
Стипендія Gaude Polonia / Грантова програма, Краків, Польща.
Вибранi персональні виставки:
2025 р.:
«Її звірі», персональна виставка / Фундацiя Джона Девіда Муні / Чикаго, США.
2024 р.:
«Краплі води на палаючих скелях», дуетна виставка з Чав'є Ескалою / RukhArtHub / Галерея «Мрія», Нью-Йорк, США.
«NAXOS», дуетна виставка з Чав'є Ескалою / Unlimited ArtGallery, Ніцца, Франція.
«Яблуко та голка» / «Eye. See. Gallery». Київ, Україна.
2023 р.:
«Твоя солодка брехня» / Centre Culturel d'Ukraineen France, Париж.
«Сомніадори», дуетна виставка з Чав'є Ескалою / каплиця Сант-Жоан, Вілафранка-дель-Пенедес, Іспанія.
«Мрійники», дуетна виставка з Чав'є Ескалою / Test Gallery, Барселона, Іспанія.
2021р.:
«Жінка та чоловік» / Галерея «Лавра» Тетяни Міронової, Київ, Україна.
«Алегорія невинності», персональна виставка / Галерея «Триптих», Київ, Україна.
2020 р.:
«Чуттєвий приборкувач» / Галерея «Міронова», Київ, Україна.
«Тварини-духи» / персональна виставка / галерея Coya, Абу-Дабі, Об'єднані Арабські Емірати.
«Пляж. Краса.» / персональна виставка / арт-галерея Dukley, Будва, Чорногорія.
2019 р.:
«Лісистрата», персональна виставка / Музей сучасного українського мистецтва родини Корсаків, Луцьк, Україна.
2018 р.:
«На вершині!» - персональна виставка в «Центрі сучасного мистецтва Єрмілова», Харків, Україна.
«НІНОЧКА» - виставка в рамках проєкту «Однаково різні» / Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України, Київ, Україна.
Твори зберiгаються у приватних колекцiях різних країн свiту.