Колишній командувач військами США в Європі генерал Бен Годжес вважає, що як тільки Росія спробує вчинити інвазію щодо країни-члена НАТО, треба діяти негайно і аґресивно. Найімовірнішим пріоритетним об’єктом російської агресії, як і раніше, вважається Сувальський коридор. Він, з одного боку, сполучає Білорусь з Калінінградською областю Росії, з другого – його заволодіння росіянами заблокує наземну комунікацію між країнами Балтії та рештою країн-членів НАТО в Європі.
Тож у випадку інвазії натовські союзники без зволікань повинні вдарити по найслабшій точці російської оборони – тій самій Калінінградській області. Таким чином вдасться швидко позбавити Росію оперативних можливостей у ексклаві.
«Я майже впевнений, що Калінінград впаде протягом перших 24 годин внаслідок скоординованих кінетичних та некінетичних дій союзників», – заявив Бен Годжес в інтерв’ю німецькій газеті Die Welt. А це видання нещодавно провело спільно з Університетом Бундесверу імені Гельмута Штідта військову гру-симуляцію в Гамбурзі, в якій взяли участь офіцери країн-членів НАТО.
генерал Бен Годжес
Історія у грі розгортається таким чином. Україні під тиском Кремля й Білого дому врешті-решт нав'язують невигідну мирну угоду. Це відбувається до літа цього року, як того й вимагав президент Сполучених Штатів Дональд Трамп.
Далі «червона» команда, тобто Кремль, влаштовує провокацію навколо вже згаданого Сувальського коридору. Москва заявляє, що Литва блокує сухопутний проїзд до Калінінграду, що, своєю чергою, нібито спричинило «гуманітарну катастрофу». Тому Росія змушена пробити «гуманітарний коридор» з Білорусі до свого ексклаву.
Звідки в Білорусі взяли російські війська? Елементарно. Як і після спільних російсько-білоруських навчань «Запад-2021», росіяни, замість того, щоб повернутися на батьківщину, «затримуються». А згодом «зненацька» з’являються поблизу Сувальського коридору й розпочинають «гуманітарну операцію». У ній задіяні приблизно 15 тисяч російських вояків.
Перший свій удар росіяни спрямовують на місто Маріямполе з населенням майже 50 тисяч осіб. Це фактично єдиний відносно великий населений пункт поблизу коридору.
І як же реагує «синя» команда, тобто НАТО-ЄУ? Напрочуд в’яло. Ініціює кризові процедури, оголошує надзвичайний стан, проводить інформаційні кампанії, застосовує європейське положення статті 42 Договору про Євроунію (так зване положення про взаємну оборону) та розгортає сили швидкого реагування (5000 багнетів). При цьому «сині» уникають прямого кінетичного зіткнення з аґресором.
Німецька бригада в Литві залишається в кошарах. Берлін намагається зв’язатися з Москвою, щоб вирішити кризу дипломатичним чином.
Росія ж, своєю чергою, використовує щодо Німеччини підхід «батога і пряника». З одного боку, Кремль залякує німців потенційними ракетними атаками (тим же «Орешником»), з другого – намагається підкинути пропозиції про відновлення нафтогазової співпраці, повернення до часів Шрьодера й Меркель, реанімувати «Північний потік».
Водночас Сполучені Штати, замість того, щоб, згідно з 5 статтею Вашінґтонського договору НАТО, надати військову допомогу Литві, дистанціюються від ситуації, щоб «не спровокувати Третьої світової війни». Державний секретар США виступає посередником, але блокує повноцінний запуск оборонних планів НАТО.
Польща, яка диспонує доволі потужною армією в реґіоні, зволікає, очікуючи сигналів про підтримку як не від Вашінґтона, то хоча б від Берліна. Але жодних виразних сигналів не надходить. Берлін, Брюссель і Вашінґтон пропонують лишень політичні кроки на кшталт консультацій, пропозицій дій щодо з’ясування ситуації, очікування рішень Білого Дому. Тож і Польща залишається пасивною у військовому плані, а її роль стає явно другорядною.
Врешті-решт гра завершується невтішими для НАТО наслідками. Росія досягає своїх цілей навіть без застосування всієї потуги наявних військових засобів, оскільки не наражається на якусь відносно сильну відповідь з боку НАТО. Європа ж, загрузнувши в політичних дебатах, так і залишається цілковито здезорієнтованою.
Чи дійсно лише так розвиватимуться події в реальності, якщо «Путін нападе»? Генерал Бен Годжес не погоджується. Його тезу про швидке падіння Калінінграда-Кьоніґсберґа ми навели ще на початку статті. Зрозуміло, що головну роль у захопленні російського ексклаву відіграватиме Військо Польське, яке вважається одним з найбоєздатніших серед європейських країн-членів НАТО.
Відбивати Сувальський коридор польські жовніри почнуть вже після того, як цілковито візьмуть Кьоніґсберщину під свій контроль і поміняють назву міста з Калінінграда на Крулєвєц (Królewiec). Відтак російські аґресори виявляться затиснутими в кліщі. З одного боку Військо Польське посилене підкріпленням з інших країн-членів НАТО, передовсім Великої Британії, Данії і Нідерландів. З другого – Збройні сили Литви, підсилені німецькою бригадою та союзницькими військами з Латвії та Естонії. Тому шанс на успіх російської авантюри близький до нуля. А от шанс викинути росіян з Кьонінсберґу більш ніж реальний.
То чому ж згадана гра-симуляція в Гамбурзі пройшла так некорисно для Заходу? Бо, як стверджують експерти, які її оцінювали, учасникам гри радше йшлося про виявлення потенційних проблем, щоб їх зрозуміти, оцінити й усунути.
Генеральний секретар НАТО Марк Рютте, коментуючи на прохання журналістів результати гри й загалом шанси Росії захопити Сувальський коридор, зазначив: «Ми — оборонний альянс. Якщо хтось спробує напасти на нас, наша реакція буде швидкою та нищівною. Актуальні приготування мають на меті стримати потенційних аґресорів і не залишать жодних сумнівів щодо рішучості Альянсу захищати перешийок, який вважається одним із найвразливіших пунктів на східному фланзі НАТО».
Перебільшеною вважають експерти й індиферентність Вашінґтона на інвазію росіян в країну НАТО. Вони вважаю абсолютно нереалістичним сценарієм, за якого американці залишать європейських союзників Росії на поталу. Дональд Трамп може залякувати європейців, скаржитися на європейські слабкості, але важко уявити, що США спокійно стоятимуть осторонь перед обличчям аґресії на території НАТО.
Вже хоча б тому, що це суперечило б їхнім глобальним стратегічним інтересам. І трампіський підхід тут принципово нічого не змінює. Америка в принципі не може посилати такий сигнал urbi et orbi, який всі у світі сприйняли б за слабкість Вашінґтона. Передовсім сам Трамп не може репрезентувати себе слабаком, навіть, якщо йому більше залежить на азійсько-тихоокеанському реґіоні. Не має він права розчаровувати своїх союзників, зокрема, у Південній Кореї, Японії, Австралії. Бо без їхньої підтримки американці не мають жодного шансу на успіх у конкуренції та потенційному конфлікті з Китаєм.
Також оці лякалки, що мовляв без США Росія легко розчавить Європу, більшість експертів вважають безпідставними. Європейські армії на порядок переважають російські збройні сили в авіації, системах ППО і ПРО. Та й не слід забувати, що Франція і Велика Британія теж володіють атомною зброєю. Тому звичний для Кремля ядерний шантаж втрачає свій сенс.
