Минулого разу я покритикував статтю мовознавиці Оксани Миколаївни, яка активно поширює свої мовознавчі знання в тік-току. Часом вдало, а часом невдало. Зокрема намагалася довести, що такі слова, як городина, осоння і робітня, були не тільки заборонені, але й вилучені. А тому їх треба відродити. Я показав на прикладах, що ніхто цих слів не вилучав, жили вони собі спокійно і далі живуть, тож нічого відроджувати не треба.
І ось пані Оксана відреагувала: «Я, звісно, знала, що цей пан не дуже поважає жінок (!!!), проте тепер знаю, що він не розуміє, що таке тік-ток і як створюються відео для популяризації української мови».
Перехід на особистість – це, звісно, сильний хід. Можу порадити почитати мої тексти – ви обов'язково знайдете там і про чоловіків, які пишуть бздури. Але не розумію, навіщо мені щось петрати в тік-току, коли «дослідження» пані Оксани було опубліковане на сайті «Освіта 24».
Ну, і знову стаття на тому ж сайті, і знову несусвітня маячня.
Але перш ніж зануритися в неї, розповім про мовну дискусію у фейсбуку. Отже, одна красуня написала, що її дратує російська мова на вулицях Львова. Тут-таки накинулися на неї рускоговорящі і стали захищати свій улюблений суржик. Але не це мене пройняло, а те, що багато хто із зазбручан звинуватив львів'ян у тому, що вони теж розмовляють на українсько-польському суржику, хтось навіть підрахував, що тут пропорції 50 на 50. Ще хтось це пояснював тим, що поляки українську мову забороняли, що була в місті лише одна українська школа і т. д. Бракувало тільки знаменитої байки московитів про те, що українців за Польщі не пускали до трамваю і навіть на хідники.
Про те, що у Львові розмовляють на суржику, можна почути і від освічених осіб, але прикладів навести не можуть. Одна, правда, тицьнула нам «зупу», заявляючи, що не хоче її більше чути. Але чим німецька зупа гірша за французький суп, який перейняли українці не від французів, а від московитів, не знаю.
І ось тепер переходимо до статті редакторки «Освіта 24», магістрині філології, а також магістрині журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка Марії Волошин під загрозливою назвою «На вулиці Львова вийшли бранжа і бельфери: кого так називають (!!!) на галицькій говірці».
«Навчальний рік у Львові, як і по всій Україні, у самому розпалі. Тому не дивуйтесь, що на вулицях міста Лева ви можете перестріти бранжу. Або вона вас.
Бельфери ж кажуть, що то малі батяри і краще перечекати той гармидер десь збоку. Освіта 24 натомість у межах рубрики "Скажи мені по-галицьки" розкаже, що це за люди, чому вони так галасують і чи треба їх боятися і не йти на шпацер».
Заки дочитав цю маячню під рубрикою «Самоосвіта», з'ясував, що пані магістриня вшпарила кілька десятків схожих статейок, де розповіла, які слова можна у Львові почути:
бельфер – учитель
бакфіш – підліток
бранжа – школярі
біня – дівчина
буда – школа
клапачка – рот
билблати – мовчати
гардиґа – старий будинок
крис – капелюх
смоли – соплі
цитрин – лимон
ґрейцар – гріш
втраяти – багато їсти
вендлина – вудженина
потрава – страва
кібелик – глечик
вантух – живіт
драпаки – ожина
акомодуватися – пристосовуватися і купу інших.
Але річ у тім, що за все своє життя я ніколи вживу не чув цих слів. Ніхто тепер вчителя так не називає, а бранжа – означає галузь, на кримінальному жаргоні (до речі, не лише львівському, а й одеському) може означати діло, фах, але також стосуватися фахових злодіїв, тому означає ще й усіляку голоту, але аж ніяк не школярів. Шнобель теж не львівське. Стосовно потрава, то «тут їли різнії потрави», писав в «Енеїді» Котляревський, що Львова й не бачив. Бештати, вициганити – це літературні слова, які також вживали класики, акомодуватися – теж є в СУМ. А «билблати» просто помилково списане з «Лексикону Львівського» світлої пам'яті Наталки Хобзей, бо правильно «билбати» («блят бути»).
Але це не єдина маячня, яку пише ця дама. У статті «"Львів – мій колєґа": які гонорові галицькі слівця вас зачарують» вона додає більше жару: «Львівська говірка вражає усіх туристів, які приїжджають у місто Лева».
Але де? В яких місцях можна почути цю говірку? Вже біжу!
І нам на радість «Освіта 24 запроваджує нову рубрику "Скажи мені по-галицьки" та допоможе вам збагатитись мовно і згодом самим зачаровувати інших дотепними й милозвучними словами з колоритної львівської ґвари».
Ага – ось яка мета. От тільки у Львові ніхто ніколи не розмовляв на ґварі, бо це польське літературне слово у значенні «говірка». У Львові розмовляли на балаку – і поляки, і українці. Але саморобним мовознавцям це важко збагнути. Королівством балаку називав Львів Анджей Хцюк.
В іншій статті ця ж пані пригощає нас ще двома словами, яких зараз уже й не почуєш. «Лєгуміни» я чув хіба в дитинстві. І так, це смаколики, але «макаґіґи» – не просто абстрактні солодощі, а конкретне печиво з цукрового сиропу, маку (від чого й назва), меду і муки.
Ну, «філіжанка» у Львові почуєте, але це не суто галицьке слово. Чи не вперше в літературі його вжив Котляревський в «Енеїді»: «А послі танців варенухи по филижанці піднесли».
Магістерка часто зазирає до «Львівського лексикону» і дбайливо виловлює якісь словечка, але й нерідко сама фантазує. Чому «фраєр» – це чудак? Чому в неї «мордівня» – забігайлівка? Бо в «Лексиконі» помилка: це не «кафе-бар сумнівної репутації, де часто бувають бійки» – адже вже сама назва підказує, що це корчма, де морду б'ють, шинок, де лави були прицвяховані до підлоги, а кухлі залізні.
Кумедно, коли магістерка тлумачить слово дзьоравить (мало би бути дзюравити) російським «дирявить» замість «дірявить».
Є тут і слово, яке я чув у Харкові, але ніколи у Львові: «Генде́лик – ятка, забігайлівка».
Карманадля – не «котлета», а теляча відбивна.
Кварґель – не «сільський твердий солений сир», а згливілий сир, який смажать і плавлять. Тож він ніяк не твердий.
Мізерія – не просто «салат», а салат з огірків і сметани з додатком цибулі.
Бритванка – «металева форма» не лише «для випікання хліба в печі» (пляцки теж печуть в бритванці) і не лише в печі.
Мециї – не «делікатеси», а щось надзвичайне, і правильно «меція» (таке враження, що тексти на «Канал 24» пишуться російською, а потім їх тка-сяк перекладають для української версії).
Бальон – «м'яч», але не конче «гумовий».
Хабліна – «безформне м'ясо», насправді хаблина – тверде, жилаве м'ясо. Ніколи в житті цього слова не чув і в жодній книжці поза «Лексиконом» не зустрічав (я звертав увагу на це пані Наталі, як він вийшов).
Кобіта – «жінка», але не конче «заміжня».
Пазногці – справді «нігті», але то польське літературне слово, а не галицький діалект.
Вендлина (а точніше вендліна – знову нефортунно переклали з російської версії) – теж польське слова, в «Лексиконі» відсутнє.
Біня – це взагалі не з тієї парафії, бо це винятково батярська говірка, ніхто поза батярами його не вживав.
Тепер я думаю, з якою метою написано це? Щоб задемонструвати, що у Львові так розмовляють? Але ж ні. У Львові розмовляють літературною мовою. І лише жартома і то між своїми вживають окремі словечка, але здебільшого не ті, які сипонула нам пані магістерка. І ще сипоне, не сумнівайтеся.
01.10.2025