Один з перших листів, які я й моя дружина одержали в Америці, приїхавши туди в грудні м[инулого] р[оку], був лист із Канади від Василя Авраменка. В цьому листі, писаному, доречі, на фірмовому блянкеті „Авраменко Фільм Компані Лімітед", поруч чемностевих, дуже теплих фраз привіту для нас в Америці, Авраменко заповідав свій скорий приїзд до Сполучених Держав, щоб зустрітися з нами та поговорити про можливости нашої співпраці у фільмі „Запорожець за Дунаєм”, якої продукцію він саме підготовляв.
Тому, що ми незабаром виїхали в концертове турне, яке перекидало нас з одного міста у друге, з одного стейту в інший, ми зустрілися з Авраменком щойно у лютому в Ню-Йopку. В міжчасі ми встигли неодне довідатися про нього самого, про його діяльність та передовсім про те, що нас в даному моменті найбільше цікавило: про українську фільму в Америці.
Її ініціатором був Авраменко. Спопуляризувавши в останньому десятилітті в Америці і Канаді, скрізь, де живе наша еміграція, українські народні танки у такій мірі, що виступ із ними в "Метрополітен Опера" виповнив салю вщерть, Авраменко, людина повна невсипущої енерґії та ініціятиви, видвигнув ідею виготовити українську фільму. Першою такою спробою була перед двома роками „Наталка Полтавка“, другою „Запорожець за Дунаєм".
Василь Авраменко
Після кількох зустрічей, підчас яких велися розмови на загальні теми задуманої фільми, Авраменко запропонував нам в імені фільмової спілки, якої він був головою, співпрацю у фільмі в такій формі: Марія Сокіл мала грати головну жіночу ролю — Одарки, я мав написати всю потрібну музику до фільми і обняти її музичний провід. Зясувавши подрібно — вже у прияві обох найближчих співробітників Авраменка, п. Біберовича, головного "менаджера" спілки і М.Ґана, технічного директора фільми — всі подробиці, ми підписали в останніх днях лютого наші перші фільмові контракти. (Доречі: їх складення двома адвокатами і формалізація заняла нам усім повні два дні часу!).
Всю музику до фільми треба було закінчити, згідно з умовою, до 1. травня. Я її писав спочатку на підставі загального конспекту фільми, доставленого мені Авраменком, опісля, після деяких змін, переведених за взаємним порозумінням на підставі досить подрібно розробленого сценарія фільми. Вся музична праця ділилася на три частини: перерібка Артемовського музики до „Запорожця за Дунаєм“, згідно з вимогами сценарія і фільмових можливостей взагалі, обріб народніх пісень і мотивів, які мали ввійти у фільму чи то як хори чи як сольоспіви або чисто оркестрові „номери“, врешті ориґінальна музика, здебільша ілюстраційного характеру. Ввесь матеріял — величезний, а часу, щоб його виготовити, щоб скомпонувати музику до фільми, залишалося таки дуже небогато, тимпаче, що вже на другий день після підписаної умови ми мусіли виїхати в дальше кількатижневе концертове турне. Довелося працювати і підчас довгогодинних переїздів поїздами. — Всеж на тиждень перед умовленим речинцем, саме на наш Великдень, можна було дати Авраменкові до Канади телєґрафічну вістку, що вся композиція фільми „Запорожець за Дунаєм“ і орхестрова партитура готові.
Марія Сокіл
При обробі „старої" музики "Запорожця" найбільша трудність лежала в її скорочуванні та інструментaції. Таких номерів як нпр. оба дуети Одарки й Карася або арія Оксани „Янгол ночі" та її дует з Андрієм, з огляду на їх довжину, зовсім не можна було використати, зваживши з одного боку час їх виконування, з другого умовини фільми, де акція не сміє станути на місці, навіть підчас apій чи дуетів. Але саме ці місця — найважніші і найкращі у "Запорожці"! Вони-ж в самій акції грають необхідну ролю (головно дуети Одарки й Карася) і без них не можнаб уявити собі "Запорожця за Дунаєм"! Треба було добре наломити собі голову, щоб найти розвязку, як скоротити такі місця так, щоб і вовк був ситий і коза ціла: себто, щоб не втратили ні музично, ні з огляду на події, зазначені чи висловлені там у тексті та з другого боку, щоб час їх виконування відповідав режисерові.
Трудність інструментації знову була в тому, що звукова фільма, чи пак: техніка "здіймання" музики у фільмі вимагає цілком своєрідної інструментації та навіть відмінного добору інструментів та їх кількостевої обсади. Треба було нпр. у струнній групі до мінімум обмежити партію альтів, майже зовсім зректися контрабасу, вальторни „мішати" в спеціяльний спосіб з фаґотами, висувати якнайбільше на перший плян труби, (!) гарфу і обой, зате „ховати" в інструментації флейти і клярнети... Отже, як зразу бачить кожний фахівець, майже все проти теоретичних законів та їх практичного застосування у т. зв. „симфонічній" інструментації!
Що в данім випадку практика відограє величезну ролю, це показалося і підчас самої роботи: хоча я й старався зазнайомитися теоретично з проблємами „фільмової" інструментації, то вже підчас музичних знимок, прослухавши той чи інший уже „знятий" номер, доводилося мені його переінструментовувати, щоб добути бажану звучність. А пісні „Місяцю ясний", „Янгол ночі" та два ориґінальні номери (пісня Оксани „Прилинь" та пісня Одарки „Тихо Дунай") треба було переінструментовувати по 4—5 разів, заки вони вийшли вповні задовільно.
Із „давньої" музики „Запорожця" цілком новий вигляд матиме у фільмі пісня „Місяцю ясний" з довгим вступним „сольо“ обоя й арфи, зовсім змінена в супроводі та „Молитва" („Владико неба і землі..."), написана тут для терцету (Одарка, Андрій і Кобзар). Деякі місця необхідно було перетранспоновувати на інші тонації (нпр. „Чорна хмара..."), що знову вимагало віповідної „штучної" сполуки з попереднім уступом. Зрештою майже вся музика із „старого" „Запорожця" і так мусіла вийти у більше чи менше зміненому вигляді: або від зроблених скорочень, або гармонічних, ритмічних чи формальних змін чи від інструментації. Та не зважаючи на все те, всі, що знають музику опери „Запорожець за Дунаєм", слухатимуть — можна сподіватись — цю музику у фільмі ледви чи помітивши зміни.
Взагалі вся музика до фільми „Запорожець за Дунаєм" має 53 номери. З цього тільки 16 це номери із „старого" „Запорожця"; все інше — музика написана за сценарєм фільми. Є там 13 хорових пісень (з орхестрою і без), така сама кількість ілюстраційних номерів, 5 танків та шість нових сольових пісень (по одній для Оксани й Одарки, решта для Кобзаря, який у сценарії фільми відограє важну ролю).
Вся музика фільми „Запорожець за Дунаєм" триває коло півтора години; ціла фільма висвітлюватиметься майже коло двох годин.
В перших днях травня почали ми в Ню Йорку анґажувати співаків до хору та шукати за виконавцями головних роль у фільмі. В одній із саль дому відомої фортепіянової фірми „Стайнвей", ми прослухали за кілька днів стокількадесять співаків і співачок, які хотіли "попасти у фільму“ — у хор або як солісти. Здебільша всі з них „професіонали"; із них чимало було колись членами Національної Капелі Кошиця.
Одночасно з пробами хору, які почалися зразу після його скомплєтування — вже у власній, просторій студії — почався добір артистів. Умови, яким вони мусіли відповідати, були троякі: вокального характеру, акторського та щодо вигляду — обличчя й фіґури у звязку з вимогами камери. Як важко відповісти цим умовам, доказом цього було те, що довго шукали за відповідною Оксаною. Кандидаток на цю ролю було яких трицять; були поміж ними такі, що відбували довгу подорож, нпр. з Канади, на те тільки, щоб вернутись з нічим. Були й випадки, що на ролю Оксани зголошувалися дами, у віці ...ну, скажім, з делікатности „після пятьдесяти..."
Взагалі Оксана приспорила нам найбільше клопоту, а найбільше саме тоді, коли здавалося, що вже цей клопіт упав з нашої голови. Про це — пізніше.
З обсадою інших роль пішло лекше — хоча й це затяглось на добрих два тижні. Не хотілося зробити наменшої похибки при доборі виконавців, а було бажання найти найкращих, які тільки були. Врешті і це вдалося. Побіч Одарки — Марії Сокіл — яка за сценарієм мала бути центральною постаттю фільми, на головну мужеську ролю, Карася, заанґажовано Михайла Швеця, першорядного оперового співака, який голосом і цілим своїй виглядом як неможна краще підходив до цієї ролі. (Він грав у фільмі „Наталка Полтавка" Виборного). На ролі Султана, Андрія і Кобзаря підписано контракти з неменш добрими співаками й акторами — Карлашем, Черкаським і Креоною (останній — Петро із фільми „Наталка Полтавка"). Праця з усіма цими артистами, як і з цілим дуже здисциплінованим хором, була справді приємністю — так усі вони старались розуміти, чого від них хотять і все це радо та інтеліґентно виконували. Музичні проби — з хором і солістами — тягнулися рівно місяць, щоденно по 5—6 годин. Врешті, після оркестрових проб, ми приступили до знимки музичної частини, т. зв. „чікордінґ". Вони йшли у студіях „Фільм-Арт" у Бронкс. Техніка знимок подібна, як при знимках ґрамофонових плит — з тою ріжницею, що вся апаратура і сам спосіб здіймання куди складніший і важчий.
Знимки починалися в 9-ій зранку і тяглися 5—6 годин. У великій студії де довкола стояли ще кусні декорацій накрученої там недавно фільми „Очі чорні“, у кількох місцях сиділи за апаратами інжиніри та механіки, які зі слухальцями на вухах, контролювали знимку. Сама-ж головна кімната з машинами, які сприймали знимку і записували звуки на фільмову стяжку, находилася в другій салі на висоті першого поверха. Тоді, як ми на долині, в студії, виконували музичні номери, там нагорі сиділи режисери й наші директори і в голоснику слухали музики так, як вона мала вже звучати у фільмі.
Підчас знимок мусить панувати довкола найповніша тиша, бо апарати, незвичайно чулі, ловлять навіть найдрібніший шелест. Трапилося декілька разів, що знимку треба було переривати, бо інжиніри при апаратах почули раптом гудіння пропелєра літака над головами, чи стук молотка робітників, які десь недалеко направляли дім. Дарма що студія, де відбуваються знимки, зовсім ізольована, на такі випадки нема ради. На слова „Загальна тиша! Знимка!" (очевидно по англійський) — всі, що були у студії — яка сотня людей — завмирали й дослівно „стримували віддих“. Після слова „Готово" головний іижинір давав дзвінком сиґнал до кімнати з машинами; звідтам у відповідь давали два дзвінки до нас униз. Це був знак, що від тої хвилини апарати включені й мікрофони діють. Орхестра сиділа з приготовленими вже інструментами: смички лежали на струнах. дуті інструменти приготовлені при губах. За цим заповідали вже до мікрофону: „Номер такий то й такий. Знимка перша“ — і в цій хвилині орхестра, хор і співаки починають. При найменшій помилці, навіть у випадку такого частого у струнних інструментах "задряпання" струни, треба було знимку переривати й починати все наново. У співаків найменша нечистість чи нерішучість інтонації, найменше хвилювання голосу мало такий самий наслідок. Не дивниця, що майже кожний номер доводиться повторити по кілька разів і ввесь час у найбільшому нервному напруженні. Не дивниця, що „зверхні" наслідки навіть півгодинної знимки можна порівняти з ефектом кількагодинного пересиджування у турецькій парні...
Клопіт з Оксаною, про який вже була згадка, виринув тепер у ввесь ріст. Виявилося, що голос співачки, анґажованої на цю ролю, хоча й гарний, звучний та вишколений — не підходить для звукової фільми. Не помогло ні транспонування пісень на інші тонації, ні всякі зміни в нотах і способі їх виконування — голос звучав погано й годі! Вся праця з цією співачкою, усі гроші, витрачені при знимці її сцен — до речі, кожна година музичної знимки у фільмі коштує "грубі" сотні долярів! — все це пішло намарно, дарма що й цілком без будьякої вини цієї музикальної й талановитої співачки. Треба було шукати нової Оксани і робити з нею все наново.
Кілька днів після закінчення музичних знимок після того, як стяжка з записаною музикою перейшла всякі купання, сушення, тощо в лабораторіях, ми мали змогу переслухати все вже у такому більш-менше вигляді, як воно мало пізніше зазвучати у фільмі. Місця, які з будьяких причин не задовольняли нас на 100 відсотків, треба було „перезняти“ ще раз. Щойно тоді ми відітхнули: вся музична знимка, себто й вся музична частина фільми була без закиду. Навіть більше: інжиніри ,,від звуку" і лабораторія ствердили, що зваживши скількість і трудність знятої музики — все вдалося найкраще.
Вже підчас тої першої частини праці над фільмою, йшла підготова до другої, до самих вже знимок. Побіч таких робіт як шиття костюмів, приготовлювання перук, рисування плянів потрібних будівель, свою головну увагу дирекція звернула на те, щоб підшукати відповідну "околицю", на тлі якої моглиб відбуватися знимки „Запорожця". І Дунай був потрібний, і краєвид, який виглядав би цілком як наш запоріжський...
Врешті найшли і краєвид.... на посілости манастиря Бенедиктинів у стейті Ню Джерсі (вона зветься мальовничо „Мала Квітка"), яких 60 миль від Ню Йорку. На великому, кількадесятиморґовому просторі, положеному дуже вигідно, бо у стороні від головного гостинця, було все потрібне: озеро, яке у фільмі мабуть ніхто не відріжнить від „справжнього" Дунаю, і горби і левади все в зелені, все повне дерев, трави, квітів. Серед цієї зелені стануло незабаром кільканацять українських хатин, з соломяними стріхами, з плотами, на яких стирчали горшки та з мальвами під вікнами... Там видніли бані сільської церкви з трьохраменними хрестами; тут знову маєстатично оберталося вітрило млина... Тільки таблиці на всіх стежках, які вели до цього українського села під боком Ню Йорку, а на яких грізні слова: „Входити суворо заборонено! Приватна власність!“ і т. ін. відстрашували цікавих — тільки вони розбивали ілюзію...
В половині липня усе було готове до знимок і всі ми виїхали на терен, де вони мали відбуватися. „Літль фляуер“ („мала квітка") віддалений яких десять хвилин їзди автом від містечка Нютон; в цьому містечку найшла й приміщення вся наша фільмова експедиція, розмістившися у двох місцевих готелях та у всіх вільних кімнатах, які повинаймали по приватних домах. Усіх осіб було більш-менш сотня; в цьому поверх 20 осіб т. зв. технічної еліти: камерамени, елєктротехніки, костюмери... — усі спеціялісти з великого фільмового підприємства Фокса. Було з сорок дівчат і хлопців з Канади, які мали брати участь в масових сценах, головно у танках. „На фармі“, як називали терен знимок, кілька господинь журилося прохарчуванням усіх; в окремо побудованій кухні варили ввесь день, а в одній з хат, за довгим столом сідали всі — на кілька ,,змін" до сніданку, обіду й вечері. Головна „зірка" фільми сідала поруч простого робітника, директори фільми чи головний режисер побіч молодих дівчаток-статисток. Та не зважаючи на ці „суспільні" ріжниці, всі мали однаково вовчий апетит та однаково скоро проковтували страву, щоб бігти назад до праці.
Праця починалася раненько — а найскоріше для Одарки — Марії Сокіл і Карася – Швеця. Вже в год.6-ій з ранку за ними приїздило авто і відвозило їх "на фарму". Проковтнувши сніданок, в 6.30 вони сиділи вже перед дзеркалами, під руками "мейк-ап-менів" (характеризаторів) і вставали зперед цих зеркал і зпід цих рук рівно після двох годин. За той час зїздилися техніки і елєктромонтери і з спеціяльних авт вивантажували апарати, камери, елєктричні каблі, мікрофони і десятки приладів, потрібних при знимках.
Знимки починалися в 9-ій і тяглися, з одногодинною перервою на обід, до 5.30 веч[ора]. Вони вимагають від акторів не тільки незвичайно напруженої уваги, зосередження всього свого таланту та знання, але й великої фізичної витревалости. Самі приготування до знимки кожної окремої сценки тривають часом по дві години, під час яких актори, заняті у цій сценці, мусіли стояти на одному місці під огнистим промінням липневого американського сонця (пересічна температура у липні в Ню-Йорку 50 ступнів!), або коли знимка відбувалася підчас хмарного дня або у закритому приміщенні, під неменш докучливою горяччю кількадесяти рефлекторів.
Усі ці довгі та виснажливі для нервів приготування мають на меті одне: добути якнайкращу фотоґрафію, а ця знову залежна від відповідного освітлення та спеціяльних ефектів. Тимто бувало, що сцену, якої фактична знимка тривала 2-3 хвилини, приготовляли часом 2-3 годним — в „поті чола" артистів, у буквальному розумінні цих слів! Та тут пітніти не вільно, бо це відразу псує картину в камері і самому не вільно обтерти піт з чола, щоб не попсувати характеризації! При всіх сценах присутній „мейк-ап-мен" з цілою своєю альхемічною кухнею десятків пляшок, губок і пуделок. Це його завдання усувати найменші ознаки перевтоми на лиці артистів, чи там видно піт чи щось інше.
Дуже трудні для знимок є сцени музичні, себто ті, де акція йде підчас співу. Їх музика вже знята — тепер артисти чують себе самих (бо вони самі вже підчас музичних знимок „наспівали" свої пісні) на ґрамофоні, поставленому тут таки, та підчас акції, підчас самої гри мусять якнайточніше пристосовувати рухи губ до рухів, які вони робили підчас наспівування пісні. Одним словом: коли на фільмі бачимо, як артист співає, то вдійсности є це омана, бо пісню „зняли" вже передним, а тепер артист тільки „вдає", що співає. При фільмуванні показується, як трудно цілком точно схопити всі нюанси пісень, наспіваних самим собою, передовсім, коли в них є деякі довільности темпа, фермати, тощо.
Підчас 10-ти денних знимок „на фармі" (після яких артисти, приїхавши домів коло 8-ої веч[ора], ледви мали ще сили на купіль і негайно клались спати) погода була дуже несприятлива. Майже безупину лив дощ, мов з відра, а знимок не можна було відкладати, бо й ми з дружиною мусіли в означеному речинці відїхати і ввесь технічний склад був заанґажований тижнево, отже кожний загаяний день приніс би величезні матеріяльні втрати. На щастя, до деякої міри приготовлено забезпечення на випадок непогоди: вибудували величезне шатро, покрите непромокальним матеріялом, а під цим шатром поставили ідентичні хати, як ті, перед якими чи побіч яких мали відбуватися сцени Одарки. (До речі: всі ці 10 днів знимок були присвячені виключно сценам, в яких брала участь Одарка). Завдяки тому праця не вгавала навіть підчас справді гураґанного дощу дарма, що всі працювали тоді з найбільшою посвятою, вимазані болотом від стіп до голови, перемерзлі і до краю поденервовані. Оглядаючи готову фільму, ніхто й не догадається, що прегарні сцени Одарки підчас Зелених Свят або ввесь дует Одарки й Карася „На туркинях оженюся" здіймалися підчас зливи, яка в стейті Ню-Джерзі поперевертала хати і наробила величезної шкоди! Тимпаче ніхто не пізнає, що кругом хати, яка у фільмі залита сонцем, прибрана у святочну зелень з пишно вбраною й радісно усміхненою Одаркою серед неї — що кругом, у двометровій віддалі було болото по кістки, а над камерою розвішено парасолю!
Щодня після закінчення знимок спеціяльний післанець відвозив до Ню-Йорку до лябораторії накручені цього дня фільми. А за два дні ми оглядали їх вночі в єдиному місцевому кіні, після закінчення останньої програми, де їх нам спеціяльно висвітлювали.
25-го липня, пізним вечором закінчили накручувати останні сцени Одарки. Були це сцени з Карасем і висланниками із Січі, котрі приїжджають на конях по Карася, щоб разом з ним іти в посли до цариці Катерини (Доречі: у фільмі будуть і сцени на дворі Катерини).
Одарка прмймає гостей з Січі і шукаючи за Карасем, находить його у сні під копицею сіна. Пів відра холодної води пробуджує Карася. Бідний Швець! Добрих кілька відер води він почув на собі із рук своєї темпераментної жіночки, поки ця сцена була готова до знимки!
Цьогож дня опівночі були ми в Ню-Йорку, а на другий — уже на океані.
Саме в цих днях, коли пишу ці рядки, "на фармі" Малої Квітки в Ню Джерзі йде дальша горячкова праця над накручуванням фільми, яка після кількатижневої праці в лябораторіях, де її ріжуть, клеють, узгіднюють з музикою і т. ін., десь в листопаді повинна появитися на екранах. Через море й тисячі миль, які ділять нас тепер від наших товаришів праці пересилаємо їм усім і дирекції підприємства щирі побажання: якнайуспішніше закінчити ту фільму, яка як сподіваємося чимало заважить на дальшому розвиткові української фільмової продукції за океаном.
28.08.1938