Готуючи нову антологію готичних оповідань, я підібрав, як уже прославлений мізогін, лише самих авторок. Себто це антологія жіночої англомовної готики. Коли я написав, що готую таке видання, до мене зголосилися молоді перекладачі. Я роздав тексти і з часом почав отримувати готові переклади. Якісь оповідання і сам переклав.
І от постала дилема. Як подавати такі поняття, як міс, місис, містер і т. д. Чи так, як в оригіналі, чи по-нашому: панна, пані, пан?
Треба сказати, що в нашій перекладацькій літературі в цьому питанні повний розгардіяш.
Зрештою, в попередній антології я якось над цим не замислювався, тож там у мене і так і сяк.
Але от я зазирнув до перекладів Валер'яна Підмогильного, Василя Вражливого, Вероніки Черняхівської, Надії Суровцевої, Миколи Іванова, Івана Маненка й інших репресованих перекладачів Розстріляного відродження. Всюди пан-пані. Але в 1930-х роках, коли почалися репресії, ті переклади стали виправляти на російський копил і вставляти месьє, містер і т. д.
А чому? Бо московитське звертання «господин», «госпожа» звучить не надто природньо і не надто естетично для французького чи англійського роману. Був колись, пльоткують, випадок, що коли приїхав до Москви китайський діяч Го Можо, їх оголосили: «Господин Го Можо и госпожа Го Можопова».
Тому в російських перекладах превалюють оригінальні титули та звертання. Хоча є варіяції: «Госпожа Бовари» і «Мадам Бовари».
Але як передати «міс», «фройляйн», «мадмуазель»?
У нас легко: панна! У них баришня, девица... відразу спадає на гадку «институт благородних девиц». І тут теж проблема з естетикою, бо ці терміни заяложені іншими асоціяціями, використані в якихось примітивних, а часом вульгарних конотаціях. Тому в побуті переважають такі звертання, як «дєвушка», «женщина», «мужчина», «маладой чєлавєк». Але це передалося і нам. Хоча у нас звертання пан-пані зустрічається в Галичині, але все ж не прижилося повсюдно.
Проходжу піший кордон. На його початку будка. Там сидить дама, яка перевіряє паспорт і вкладає до нього папірчик з вказаною годиною і датою. Не знаю, навіщо це нововведення. Коли вперше я минав ту будку, то почув, як дама гукає до мене: «Мужчина!»
Я підійшов і чемно запитав:
– Що це за дивне звертання? Де, в якій мові ви щось подібне чули, окрім Московії?
– А як треба?
– Пане, – кажу, – прошу пана.
Вона похитала головою, віддала мені паспорт, а я сказав:
– Дякую, жіночко.
Московити давно нарікають, що з цим у них проблема: «Существуют в архивах вежливые обращения: "сударыня", "барышня", "дама". Но они принадлежат к литературе позапрошлого века или к пьесам из жизни аристократов. Даже если они не обидят адресата, маловероятно, что она, услышав эти слова, на них среагирует и обернется.
Наконец, есть простые гендерные обращения: "девушка" и "женщина" (и это тоже вопрос: какое из них и как мы выбираем?). Похоже, именно эти обращения сегодня наиболее популярны. Только все равно ты так рискуешь кого-то обидеть и это явно не решение проблемы, а выбор наименьшего из зол. Нужного слова мучительно не хватает (!!!). Почти то же самое касается обращения к незнакомому мужчине».
У румунського письменника Мірчі Еліаде є містична повість «Панна Крістіна», у московитському перекладі це «Девица Кристина». Звучить дико, бо наче підкреслює її невинність, хоча в повісті про це нема ані слова.
А от роман Теофіля Ґотьє в російському перекладі – «Мадемуазель де Мопен», а в українському – «Панна де Мопен» (1924, Відень) в перекладі Миколи Шрага, який з 1919 року був радником української дипломатичної місії в Будапешті, а в 1920–1924 роках перебував у Відні.
Але «панна» у нас має ще й такі варіянти: панночка, паннунечка, паннуненька, паннуня, паннуся. А пан – це і панок, панич, панонько, паночок. Пані – панія, панюся, панунця. Все це не галицизми – це зі словника Бориса Грінченка.
Треба сказати, що в 1930-х роках, коли почалася нагінка на питому українську мову, коли було репресовано не тільки мовознавців і перекладачів, але безліч слів і навіть літеру «ґ», пан-пані в окремих виданнях попри все втрималися в романах Бальзака «Полковник Шабер» (1930) в перекладі В. Підмогильного, «Утрачені ілюзії» (1937) в перекладі Василя Вражливого, але без вказівки перекладача, який того року був розстріляний, зникла звідти й чиясь передмова. Лише вірші були вказані в перекладах М. Рильського. Цікаво, що пан-пані бачимо і «Розкошах і злиднях куртизанок» 1941 року в перекладі Єлизавети Старинкевич.
Натомість у довоєнних виданнях романів Ч. Діккенса «Девід Копперфілд», «Пригоди Олівера Твіста», «Домбі і син» переважають оригінальні звертання, хоче серед них здибаються і пан-пані, коли мова про кого в третій особі.
В сучасних перекладах за російським зразком теж перекладачі уникають пан-пані. В перекладі Михайла Рудницького повісті Проспера Меріме «Кармен» є звертання «пане», а ось у сучасному перекладі Катерини Бабкіної вже «сеньйоре».
І тут я нарешті вирішив перевірити, а як у найближчих для нас мовах: польській, чеській і словацькій. Ще з дитинства, коли читав на тих мовах пригодницькі повісті, теж зустрічав лише пан-пані. І так є й тепер.
А от в московитських перекладах з цих трьох мов і з української на диво: пан-пані.
Тому в пам'ять розстріляних перекладачів усі тексти в антології будуть зредаговані саме так.
16.04.2025